До 175-річчя українського живописця, педагога, художнього критика, громадського діяча!

Київська рисувальна школа Миколи Мурашка. 

Мико́ла Іва́нович Мура́шко — український художник і педагог. 

Народився 20 травня 1844 в Глухові, у сім'ї різьбяра іконостасів.

Інтерес до малювання виявився у хлопця ще в дитинстві. Він збирав і копіював картинки з книг, робив самостійні малюнки.

У Києві — з 1858.

У 1863 за порадою Івана Сошенка, який працював викладачем малювання у Першій Київській гімназії, їде до Петербурга, бажаючи вступити до Петербурзької академії мистецтв. У тому ж році Микола Мурашко починає відвідувати Академію як вільний слухач, учиться дуже успішно, завдяки чому здобуває серйозну й ґрунтовну професійну підготовку.

Найближчим товаришем у роки академічного навчання Мурашка стає Ілля Рєпін, який вплинув на формування естетичних поглядів Миколи Івановича.

У роки навчання молодий художник зарекомендував себе як неабиякий графік, про що свідчить створений ним у 1864-1867 літографічний портрет Тараса Шевченка. Висока техніка виконання твору — чіткий, реалістичний рисунок, впевнене ліплення форми, викінченість — допомогли митцеві створити натхненний образ Великого Кобзаря, дати глибоку психологічну характеристику поета. Портрет Тараса Шевченка не тільки творча удача Мурашка, а й один із найяскравіших і високохудожніх зображень великого поета в українському мистецтві.

Завершити повний курс навчання в Академії Мурашко не зміг — завадила хвороба. Він змушений був повернутися до України. Оселившись у містечку Вороніж, Чернігівської губернії, художник розпочинає свою педагогічну діяльність.

У жовтні 1867 надіслав до Академії мистецтв свої малюнки з проханням надати йому звання вчителя малювання на підставі цих робіт. Рада Академії задовольнила таке прохання і від 1868 року М. Мурашко розпочинає викладацьку роботу в Київській прогімназії.

Навчався у художника-реставратора, викладав малювання в 1-й гімназії (1868–1870), реальному училищі (1873–1895), Колегії Павла Галагана (тепер у цьому приміщенні Музей літератури).

У 1869-1870 викладав малювання у І Київській гімназії, а з серпня 1873 — в Київському реальному училищі.

У 1879 за одну із своїх перших картин «Мотив з околиць Києва» М. Мурашко удостоєний Радою Академії художеств звання класного художника III ступеня.

Наприкінці 1870-х посилено займається пейзажним живописом, наполегливо і сумлінно вивчаючи природу. «Почуваю, — згадував сам художник, — що мила, любима мною природа не відпускає мене, не навчивши чого-небудь».

У 1880-1890-х створює низку пейзажів — «Річка Тетерів», «Коростишів» (1886), «Крим» (1892), «Берег Алупки» (1894), «Ай-Петрі», «Мечеть» (1897), «Млин», «У парку», «Вид Боярки» тощо, які експонує на київських і петербурзьких художніх виставках. Усі ці роботи високо оцінювалися тогочасною художньою критикою, а окремі були придбані для музею Академії художеств.

У цей же період написані кілька портретів, найкращий із яких — портрет М. М. Ге. Він написаний у традиціях російського реалістичного живопису, переконливо і реалістично, з великою психологічною виразністю відтворює образ видатного російського художника. Чудово виліплене обличчя з живими виразними очима передає темперамент, енергійність характеру М. М. Ге, громадського діяча і блискучого промовця.

Особливо часто звертається до зображення величних Дніпровських просторів. Найбільш характерним і вдалим є пейзаж «Над Дніпром». На ньому зображено високий стрімкий берег, вкритий мальовничою зеленою рослинністю. Десь далеко внизу іскриться на сонці величний розлив могутньої ріки. Яскраві, соковиті фарби створюють радісну кольорову гаму, підкреслюють усю чарівність цього сонячного, справді поетичного пейзажу. Проте картина водночас вражає своєю реалістичністю, типовістю і ненадуманістю зображення. Твір написаний художником широко і вільно, з майстерним поєднанням у цілісній живописній гамі жовтувато-коричневого кольору ґрунту й стовбурів дерев, зелені трави й листя, синього кольору дніпровських вод, голубіні неба, пронизаного сонячним промінням.

М. Мурашко постає перед глядачем як художник, який чутливо сприймає життя природи, вміє живо й безпосередньо передати свої переживання й думки.

Однак пріоритетним напрямом його діяльності була викладацька. У 1875 у себе вдома організував і очолив Рисувальну школу (існувала до 1901; містилася в 1875-1876 на вулиці Трьохсвятительській, у 1876-1880— в одному з приміщень Міської думи, у 1880-1882 — на теперішній вулиці Івана Франка, у 1882-1891 — на вулиці Володимирській).

Серед перших її учнів були дорослі та діти, аматори живопису і мистецтва, особи, які готувалися до іспиту з малювання.

Митець застосовував прогресивні методи підготовки учнів, в основі яких — вимоги малювання з натури, суворого дотримання принципу «від легкого — до складнішого», забезпечення індивідуального підходу до кожного учня, всебічної художньої освіти, органічного поєднання спеціальної та загальноосвітньої підготовки.

Допомогу в організації школи в різний період надавали професор П. В. Павлов, відомий російський географ П. П. Семенов-Тянь-Шанський, Голова Російського Технічного Товариства П. А. Кочубей, місцеві колекціонери художніх творів П. Носов, В. Тарновський, І. Бостунов, І. Терещенко. Зусилля були підтримані відомими художниками І. Рєпіним, І. Крамським, Г. Мясоєдовим, В. Маковським, О. Корзухіним та ін.

Школа давала реальну можливість здобути художню освіту дітям бідняків. Багато талановитих художників — М. Пимоненко, Г. Дядченко, В. Андрєєв, С. Костенко та інші, завдяки Київській рисувальній школі М. Мурашка отримали можливість розвинути свій природний хист, здобути художню освіту і вийти на велику дорогу мистецтва.

У різний час викладачами школи були М. Врубель, І. Селезньов, проф. Г. Павлуцький, В. Фабріціус, С. Костенко, І. Костенко, О. Іроїцька-Гусєва та ін.

Школа проіснувала понад 25 років і була закрита 22 травня 1901.

Пропонуючи нові методи викладання, видає в 1869 посібник із малювання для дітей, що мав великий успіх і в 1875 був перевиданий. За зразки для копіювання учням пропонувалися виконані самим М. Мурашком літографічні рисунки — орнаментів, будівель, пейзажів, жанрових сценок. Рисунки надавалися в порядку складності і відзначалися чіткістю форм і ліній, доступністю сюжетів.

Цікавився та вивчав досвід викладання у найкращих російських і закордонних школах. У 1885, 1891, 1894 подорожує до Кракова, Відня, Парижа, Болоньї, Флоренції та Риму, аби ознайомитися з діяльністю художніх шкіл та академій.

Вивчаючи роботу навчальних закладів, Микола Іванович схвалював роботу тих із них, центральне місце у яких посідала всебічна, тісно пов'язана з життям підготовка учнів. «Теорія, яка б не була вона добра, — наголошував Мурашко в листі до І. Терещенка, — втрачає своє життєве значення, якщо не походить із самого життя». Його приваблювали методи, що давали змогу скеровувати навчальний процес відповідно до природного розвитку учнів, особливо тих, які прагнули відобразити у своїх рисунках навколишнє життя. Завдання ж учителя М. І. Мурашко вбачав у допомозі учневі правдиво відобразити дійсність, заохочуванні до самостійної роботи, намаганні розвинути творчі здібності, спрямуванні на самостійне вивчення життя.

Особливу увагу приділяв необхідності систематичного, повсякденного, наполегливого навчання й боротьби за підвищення рівня художньої майстерності. «Адже ученню краю нема», — казав митець і закликав: «Будемо вчитися завжди! До мистецтва миттю втрачає інтерес той, хто перестає вдосконалюватися».

У системі виховання, наявній у Київській рисувальній школі, були відбиті досягнення тогочасних навчальних закладів, зокрема Академії художеств. М. І. Мурашко прагнув використати усе позитивне і цінне, що було створене академічною системою виховання, критично підходячи до застарілих, рутинних прийомів і методів.

Починаючи з 1880-х виступає зі статтями та рецензіями у місцевій та столичній пресі. Художник пропагував і роз'яснював суть творчості передвижників, наголошував у своїх статтях на яскравості і правдивості полотен найкращих представників мистецтва, на тому, що життя, відображене у цих творах, «усе ще повне сподівань, але ще більш пригноблене всілякою нуждою і лихом».

З його ініціативи, починаючи з 1877, в Києві почали щорічно організовуватися художні виставки, на яких були представлені твори видатних російських, українських і зарубіжних художників-реалістів. У виставках експонували свої твори такі видатні митці, як Сергій Світославський, Є. Вжещ, Володимир Орловський, Михайло Яровий, М Галимоеський, Киріак Костанді, Г. Ладиженський, Р. Судковський, Опанас Сластіон, І. Рєпін, В. Верещагін, В. Полєнов, І. Шишкін та ін.

Останні роки життя провів у Бучі, на той час, селищі поблизу Києва, цілком віддаючись творчій роботі. Особливо напружено працював художник над книгою мемуарів «Воспоминания Старого Учителя», які вийшли двома випусками ще за життя художника. У них повість про Київську рисувальну школу доведено до 1884.

Довести роботу до кінця завадила важка хвороба.

Помер 9 вересня (22 вересня) 1909 у Бучі. Похований на Лук'янівському цвинтарі Києва (ділянка № 12).

Усе своє життя і творчу наснагу спрямував на виховання українських художників, прищеплюючи своїм вихованцям любов до мистецтва. Багато його учнів продовжили і розвинули в українському мистецтві традиції реалістичного живопису, закладені Київською рисувальною школою М. Мурашка.

Пам'ять

У 1963 у Києві на його честь названо вулицю.

Також вулиця Миколи Мурашка існує у Глухові.

Нові надходження. Травень 2019 (продовження)

Нові надходження

Травень 2019 (продовження)

1.     Актуальні аспекти сучасного українського музичного мистецтва. -  Київ, 2017 . – 212с.

2.     Барви народного мистецтва. Український іконопис, різьблення, старовинні музичні інструменти ХУІІ – ХХ ст.. – Київ, 2000. -  34с.

3.     Відродження буковинського ліжникарства: календар 2019.                   -  Чернівці, 2018. – 12с.

4.     Гуцульський ліжник. – Чернівці, 2018. – 34 листівки.

5.     Денисюк, Жанна. Масова культура і національно-культурна ідентичність в добу глобалізації . – Київ, 2017.- 224с.

6.     Дорофєєва, Вероніка. Теоретичні аспекти сучасної української музики. – Київ, 2017 . – 188с.

7.     Коломієць, Ростислав. Лесь Курбас. -  Харків, 2018.- 124с.

8.     Лаврський модерн. Орнаменти трапезної палати і церкви. – Київ, 2008. -  16с.

9.     Лігус, Ольга. Українська фортепіанна музика ХІХ -  початку ХХ ст.. у контексті європейського романтизму . – Київ, 2017 . – 224с.

10.           Мацієвський, ігор. Музичні інструменти гуцулів. – Вінниця, 2012 . – 464с.

11.           Медриш, Ірина. Світова музична література. – Чернівці,  2018.- 280с.

12.           Михалюк, Алла. Формування виконавської культури майбутніх учителів засобами українського фортепіанного мистецтва. - Київ, 2016. -  220с.

13.           Музичне мистецтво України. – Київ, 2017. -  204 с.

14.           Народна вокальна творчість Львівщини. – Львів, 2017. – 422с.

15.           Олещук, Іванна. Гуцульський ліжник: дискурс через віки. – Чернівці, 2018. – 80с.

16.           Пісні з родин і хрестин.  – Вінниця, 2013 . – 459с.

17.           Скопцова, Олена. Становлення та особливості розвитку народного хорового виконавства в Україні. -  Київ, 2017. -  180с.

18.           Сорокер, Яків. Українська пісенність у музиці класиків: спроба дослідження. -  Вінниця, 2012. -  184с.

19.           Сучасне вокальне мистецтво в Україні. -  Київ, 2017 . – 252с.

20.           Тормахова, Вероніка. Українська естрадна музика і фольклор: взаємопроникнення і синтез. -  Київ, 2017. -  204с.

21.           «Українське ліжникарство: історія, проблеми, перспективи». – Чернівці: Друк Арт, 2018.- 88с.

22.           Український музей: збірник. -  Київ, 2007. -  478с.

23.           Український театр: шлях до себе. Здобутки. Виклики. Проблеми. – Київ, 2018 . – 68с.

24.           Черкасов, володимир. Терія і методика музичної освіти. -  Київ, 2016. -  240с. Черній, Віталій. Акварельні етюди. – Київ, 2013. -  96с.

25.           Шевцова, Галина. Історія японської архітектури і мистецтва. – Київ, 2011. – 232с.

26.           Шудря, Микола. Геній найщирішої проби: нариси, розвідки. – Київ, 2005. -  384с.

Нові надходження - травень 2019.

Нові надходження

у травні 2019 року

1.     Бебешко, Лідія. Українська вишиванка. Мальовничі узори, мотиви, схеми крою. Харків, 2018. – 128с.

2.     Від землі  -  до Сонця. Друга Всеукраїнська виставка сучасного декоративно-ужиткового мистецтва. – Чернівці, 2017. – 120с.

3.     Владимирська, Ганна. Мистецтво розуміти мистецтво. Артмісія: від імпресіонізму до абстракціонізму.  – Київ, 2017. – 288с.

4.     Гомперц, Вілл. Що це взагалі таке? – Київ, 2017. -  488с.

5.     Гомперц, Вілл. Думай, як митець і живи на повну. – Київ, 2018. – 176с.

6.     Горак,Роман. Журавлі відлетілі… Есеї про Квітку Цісик та її рід. – Львів, 2018. – 400с.

7.     Квінн, Бріджит. Неймовірні. П’ятнадцять жінок, які творили мистецтво та історію -  Київ, 2018. -  224с.

8.     Кінзерська, Тетяна. Перехрестя (інсценізація роману С. Процюка). – Полтава, 2018. – 72с.

9.     Козлов, Григорій. Замах на мистецтво. – Київ, 2018. – 336с.

10.                       Корній, Лідія. Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ ст. – Київ, 2018. – 364с.

11.                       Кублицький, Віктор. Юнацтву про мистецтво. -  Київ, 2018.- 56с.

12.                       Нариси з історії української культури. Архітектура. - Львів, 2018. – 224с.

13.                       Павленко, Сергій. Іван Мазепа. Прижиттєві зображення гетьмана та його наближених. – Київ, 2018. – 208с.

14.                       Пажак, Фредерік. Ван Гог. Іскріння. -  Київ, 2018. – 270с.

15.                       Попович, Мирослав. Нарис історії культури України. -  Київ, 2017. -  728с.

16.                       Проценко Кирил. Палкий -  Київ, 2018. -  156с.

17.                       Реальність ілюзій. Олександр Гнилицький. – Київ, 2018 . – 208с.

18.                       Росоловська, Алла. Леонардо да Вінчі.  -  Київ, 2018. -  224с.

19.                       Сердюк, Марія. Чарлі Чаплін. -  Київ, 2018. – 144с.

20.                       Сиротюк, Валерій (о.). На початку було слово… -  Чернівці, 2018. -  240с.

21.                       Скляренко, Галина. Українські художники6 з відлиги до незалежності. – Київ, 2018. – 286с.

22.                       Сьогодні, що так і не настало. Каталог Фестивалю молодих українських художників. – Київ, 2017. – 304с.

23.                       Терен, Тетяна. Прості  речі. Вісім розмов з Адою Роговцевою. – Київ, 2018. – 263с.

24.                       «Український  фолькмодерн 2018». – Чернівці, 2018. – 52с.

Улюра, Ганна. 365. Книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини. – Київ, 2018 .- 480с

18 травня - Міжнародний день музеїв

Музейні будні: серцем та розумом

Інформаційний огляд преси

 (до Міжнародного дня музеїв)

Міжнародний день музеїв — щорічне свято музейництва, яке відзначається щорічно 18 травня. В цей день більшість музеїв працюють безкоштовно та радо  відкривають свої виставкові зали для всіх.

Вперше Міжнародний день музеїв відсвяткували в усьому світі 1977 року, коли ХІ генеральна конференція Міжнародної ради музеїв (ICOM) відбувалась у Москві та Ленінграді. Тоді ж запропонували й девіз свята: «Музеї - важливий засіб культурного обміну, збагачення культур та розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами».

 Музей  у штат Мейн США

Починаючи з 1977 року, по всьому світу 18 травня проходить Міжнародний день музеїв. Цей день є приводом для підвищення обізнаності про те, наскільки музеї є важливими у розвитку суспільства. Консультативний комітет ІСОМ щорічно оголошує тему події, що, враховує інтереси великої кількості країн. Від Америки до Океанії, включаючи Африку, Європу та Азію - цей міжнародний всеоб’єднуючий захід підтвердив свою популярність. Останні роки цей день  набуває ще більшого значення у майже 30000 музеях у більш ніж в 120 країнах.

 Музей у Ватикані (Італія)

Відвідуваність музеїв країни – це основний показник їх суспільної значущості. Щороку музеї нашої країни відвідує понад 18 млн осіб, тобто, у перерахунку на кількість населення, фактично кожен третій мешканець України, або кожна друга дитина шкільної й студентської вікової групи. На перший погляд, це цілком успішні показники, що свідчать про належне задоволення музейними установами держави культурних потреб її громадян. Однак, насправді ситуація набагато складніша й навіть до певної міри депресивна.

Найкреативніший музей України

Заклади культури та мистецтв виступають вагомою складовою туристичної інфраструктури, мають значний вплив на формування туристичної привабливості регіонів країни. Екскурсійні послуги, які надаються музеями, є невід'ємною складовою комерційного туристичного продукту й глобальної індустрії туризму.

З 1992 року у кожного Міжнародного дня музеїв є своя тема і Міжнародна рада музеїв надає огляд пов'язаних з даною темою заходів, роблячи їх доступними для всіх.

Незвичайний музей (Україна)

Про проблеми,  сучасний стан та  сьогодення музеїв України надається інформація з періодичних видань останніх років.

Список джерел інформації:

1.    Галан Г. Полтавський краєзнавчий музей ім. Кричевського // Образотворче мистецтво. – 2014. - №2 – С.74-77.

2.    Гасиджак Л. Нематеріальна культурна спадщина: світова теорія та українська практика // Музейний простір. – 2013. - №1. – С.10-12.

3.    Гринь Е. Прогулка по Хансараю: [про палац в Бахчисараї]// Музейний простір. – 2013. - №3. – С.22-25.

4.    Гураль О. Історія створення музею Михайла Старицького// Пам’ятки України. - №10. – С.6-15.

5.    Кан Д. Музеї України: погляд незалежного куратора // Музейний простір. – 2013. - №3. – С.4-6.

6.    Клименко Х. Культурно-просвітницька діяльність музеїв // Буковинський журнал. – 2014. - №1(91). – С.271-276.

7.    Мартиненко Ю. Начерки з минулого: [до Міжнародного дня музеїв ІСОМ запропонував тему «Музей і суперечлива історія: розповідаючи про замовчуване»]// Образотворче мистецтво. – 2017. - №4. – С.22-25.

8.    Панченко М. Від уявного до реального: віртуальна подорож по Софії Київській // Музейний простір. – 2013. - №3. – С.16-17.

9.    Пастернак Н. Візитна картка Коломиї: [про унікальний Музей писанки] // Культура і життя. – 2012. - №15 (13 квітн.). – С.11.

10.                      Рудик Г. Музеологія людини: проблематика проекту дослідження аудиторій // Музейний простір. – 2012. - №4. – С.23-25.

11.                      Сошнікова О. Музей памяті жертв Голодомору в Харківській області – сучасне експозиційне рішення // Образотворче мистецтво. – 2019. - №1. – С.48-49.

12.                      Сторчай О. З історії музейної атрибуції // Артанія. – 2012. - №3-4. – С.86-89.

13.                      Терехова Н. Музей видатних діячів української культури // Пам’ятки України. – 2014. - №10. – С.2-5.

14.                      Усі – до музеїв! [18 травня – Міжнародний день музеїв] // Культура і життя. – 2013. - №21(24 травн.). – С.9.

15.                      Федів І. Музей – відкритий простір: кроки назустріч // Музейний простір. – 2013. - №4. – С.20-21.

16.                      Філатов А. «Музей покинутих секретів» західноукраїнського стінопису // Українська культура. – 2013. - №4. – С.8-11.

17.                      Чердинцева А. Мандрівка на край ночі: [18 травня – День музеїв] // Культура і життя. – 2012. - №22 (1 черв.).- С.10.

18.                      Чередниченко А. Чи є місце відвідувачу в музеї? // Музейний простір. – 2013. - №1. – С.13-16.

19.                      Чорней В. Краєзнавчий музей відкриє вісім залів нових експозицій // Молодий буковинець. – 2012.  – 27-28 січня. – С.4.

Миколі Гакману - 60!

   

Микола Гакман -  музикант-віртуоз, педагог,  незмінний керівник ансамблю "Плай". Шанувальники народного мистецтва, як в Україні, так і в Європі знають і шанують  творчість  колективу,  в якому кожен учасник- музикант- віртуоз, який досконало володіє інструментом та сценічним мистецтвом.  Концертна географія Ансамблю народної музики «ПЛАЙ» протягується на десятки європейських концертних залів у Франції, Німеччині, Люксембурзі, Польщі, Голландії та Румунії.

Основними інструментами, на яких грають учасники ансамблю, є: скрипка, акордеон, цимбали, контрабас, кларнет, сопілка. У програмах використовуються також окарина, най, дводенцівка, тилинка, кавал, саксофон та різновиди сопілки. Крім гри на інструментах всі учасники ансамблю ще й співають. 

Колектив грає фольклор характерний для північної Буковини — український, і гуцульський, і румунський, і польський, і угорський. Все це розмаїття відображено в репертуарі колективу, який нараховує сьогодні біля ста п’єс та пісень.

Цікавою несподіванкою концертних програм є те, що разом із самобутніми народними музикантами в ній беруть участь класичні музиканти - співаки та інструменталісти.

Ансамль «ПЛАЙ» - це самобутній колектив, який був створений восени 1994 року в м. Чернівці і в цьому році відзначатиме своїх 25 років творчого життя.