Музею Снігура бути чи не бути ?

Іван Назарович Снігур (народився 5 червня 1929 в селі Грозинці Хотинського району Чернівецької області - † 8 жовтня 2016, м. Чернівці) — етнограф, фольклорист, краєзнавець, різьбяр, писанкар, майстер лозоплетіння;
письменник, мистецтвознавець, художник-прикладник;
Заслужений майстер народної творчості України, Почесний громадянин Чернівців

Іван Назарович Снігур народився 5 червня 1929 в селі Грозинці Хотинського району Чернівецької області . Він був найстаршою дитиною в родині, де підростало ще троє малюків. Сільську школу з румунською та російською мовами навчання мусив покинути, бо треба було орати, сіяти і збирати урожай, вчився на коваля, майстра з виготовлення візків.

У 1945 році батько повернувся з війни інвалідом. На сімейній раді вирішили, що Іванко мусить їхати на заробітки. У голодний 1946 рік юний Іван Снігур пішки прийшов з Грозинців у Чернівці.То був чи не найважчий період у житті Івана Назаровича.
В 1947-1949 рр. працював столярем-різьбярем на підприємстві (пізніше,у 60-х роках, він яскраво виявив свою творчу вдачу в такій самобутній галузі мистецтва, як декоративна дерев’яна композиція).
У 1960-1961 рр. Іван Назарович Снігур навчається в Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі ім. В.І. Мухіної (тепер – Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія ім. А.Л. Штігліца
З 1949 до 1992 Іван Снігур працював в системі художнього фонду Спілки художників України та художньо-виробничого комбінату у Чернівцях. Проявив себе у різних жанрах мистецтва: живопис, оформлення декорацій, реклама, кераміка, дерево, скло, емаль, ткацтво та різні народні вишивки. Багато уваги приділяє писанкарству та реставрації образів на гутному склі. Впродовж багатьох років займається лозоплетінням.

Іван Назарович Снігур (другий справа). Таким його впізнають всі жителі Чернівців

Деякий період Іван Снігур працював кореспондентом газети «Час», друкував статті з історії, мистецтва та побутуБуковини.
Написав і видав уже шість книг.
Заслужений майстер народної творчості України. В 2013 році йому було присвоєно звання: «Почесний громадянин Чернівців».

Творча діяльність

Світова війна у поштових листівках (1914-1918рр.)^[1]

Бог щедро обдарував Івана Снігура, давши йому талант Художника в найширшому розумінні цього слова. Ще має Іван Назарович талант всевидця. Він бачить те, чого не бачать інші. І в природі, і в людях, і в предметах.
Починав свою творчу діяльнісьь Іван Назарович в Чернівцях на Художньому комбінаті Художнього фонду України художником-оформлювачем. Виконував роботи з живопису, театральні декорації та рекламні замовлення.
У 60-х роках минулого століття він яскраво виявив свою творчу вдачу у самобутній галузі народного мистецтва - дерев'яній декоративній композиції. Його технічно різьблені й точені твори позначені умінням втілити фольклорні образи у виразній декоративній формі.
Роботи майстра користувалися попитом і стали популярними буковинськими сувенірами. Він розробив понад 400 зразків для тиражного виробництва.
Змістом його творчого життя подальших років стало лозоплетіння.
Майже 40 років Іван Снігур представляє Буковину цим давнім народним промислом на виставках усіх рівнів. Він є учасником близько 120!! виставок. Тільки персональних виставок у нього – 14.
Творче становлення майстра було деякою мірою традиційним. Водночас його завжди вирізняло прагнення нового, оригінального й досконалого. Палкий прихильник традицій, водночас чутливий до новаторських проявів у мистецтві.
Не дивно, що у його руках звичайне побутове плетення кошиків та посуду перетворилось на справжнє мистецтво. Асортимент його виробів з лози сягає 800 видів.^[2] Вони були прийняті до тиражного виробництва. Знаходить він час і для передачі своїх знань та досвіду - підготував десятки (80) майстрів лозоплетіння.
Іван Назарович гаряче обстоює давні культурні традиції, докладає особистих зусиль для їх збереження: багато часу віддає писанкарству та реставрації давніх образів на склі.

Іван Назарович Снігур (справа) та відомий політолог, публіцист Ігор Буркут

Він є відомим знавцем етнографії, культури, історії, побуту та мистецтва краю, а також пристрасним збирачем (протягои десятків років) буковинських старожитностей.
Вражає і колекція Івана Назаровича старих - але чудово збережених - фото, календарів, різноманітних документів кінця дев"ятнадцятого століття, які є унікальними і залишилися чи не в єдиному екземплярі.
Добре знаючи буковинський побут та етнографію, працював консультантом кіностудій Києва, Москви та Кишинева, за його участі знято 13 фільмів (з них такі відомі, як “Білий птах з чорною ознакою”, “Гадюка”, “Яка тепла пізня осінь” та ін.).
З часом у Івана Назаровича Снігура проявились і письменницькі здібності – він автор шести книг. З-під його пера вийшли книги:

• «Легенди Буковини» (1998),
• «Грозинці на вітрах історії» та «Село між двома кішмами» - про історію рідного села ,
  окремих людей і родини (2004),
• «Покровитель Буковини — святий великомученик Іван Новий Сучавський (2004), при написанні якої автор проявив себе і як історик-дослідник,

а також інформаційно значимі і об’ємні

• «Чернівці і чернівчани» (2005) і
• «Мої мандри по Буковині» (2008).

Помітні статті в періодиці:

• Снігур І. А твоя лозина – як світлая днина // Час.- 2004.- 3 черв. (ч. 23).- С. 1, 11.
• Снігур І. З історії релігії на Буковині // Час.- 2005.- 8 груд. (ч. 49).- С. 16.
• Снігур І. Із життя ескулапів : [гумор] // Час.- 2006.- 26 січ. (ч. 4).- С. 15.
• Снігур І. Липовани на Буковині : [історія] // Час.- 2006 .- 2 лют. (ч. 5).- С. 14.
• Снігур І. Мандруючи Панською вулицею // Час.- 2006.- 2 листоп. (ч.44).- С. 14.- Закін. Початок: Ч.18, 20-43.
• Снігур І. Нотатки з історії нашого міста // Час.- 2007.- 15 березн. (№ 11).- С. 14; 22 березн. (№ 12).- С. 14; 12 квіт. (№ 15).- С. 14; 19 квіт. (№ 16).- С. 14.
• Снігур І. Пам’ятні дати та події з історії нашого міста та краю // Час.- 2005.- 27 жовт. (ч. 43).- С. 16.
• Снігур І. Петриківський ярмарок: [іст. ярмарку в Чернівцях] // Час.- 2003.- 10 лип. (ч. 28).- С. 10.
• Снігур І. Чернівці: шлях з минулого в сьогодення // Час.- 2005.- 6 жовт. (ч. 40).- С. 8.

Один з виробів Івана Снігура з лози (і писанки, і таріль) на його персональній виставці

Нагороди

• Заслужений майстер народної творчості України (2008);
• Почесний громадянин Чернівців (2013).

Цитати про Івана Снігура

«Помер Іван Снігур. Померла легенда Чернівців ...»

... «грабували резиденцію митрополитів (теперішній університет) і палили ікони. Люди спокійно дивились і не заважали. Тільки Снігур буквально кидався у вогонь, вихоплював з нього дорогоцінні шедеври і ховав у місцях, відомих тільки йому. Через роки і десятиліття йому «нагадають» ці геройські вчинки. І відплатять так, аби на все життя запам'ятав. У 70-і роки запроторять до вязниці, навішають ярлики, битимуть, катуватимуть... І ніхто, навіть слідчий, котрий катував його (живе досі в Чернівцях і ходить по місту в темних окулярах — П. К.), не розумів, для чого він це робить. І судді не розуміли, і ті, хто давав вказівки судити Снігура, не розуміли. Але робили свої темні справи.»

... «Розпинали Снігура, топтали його, катували, голодом морили, а він жив. Назло всім зловмисникам жив і творив. Творив так, що його творами весь світ захоплюється. Хіба не Параджанов першим звернувся до Снігура за допомогою, коли знімав «Тіні забутих предків»? Хіба не у Івана Миколайчука і його «Білого птаха з чорною ознакою» Іван Снігур був етнографічним консультантом? А хіба не він особисто створив музей Федьковича в Путилі? Невже все забули?! Чи невигідно сьогодні пам'ятати?! Бо багато з тих, хто раніше Івана Снігура в катівні запроторював, ще й сьогодні при владі (вже українській ?) міцно сидять».

...на різних рівнях чиновники б'ють себе в груди і рвуть на собі краватки (ледь землю не їдять) запевняючи, що вони все зроблять для того, аби був музей тих речей, які Снігур хоче залишити Україні. І де той музей?!..

...Вони відійдуть без слави і без майбутнього. Іван Назарович Снігур уже вписаний великими літерами в історію України та її народу.»

 Чернівчани підписували петицію про виділення приміщення для створення музею на основі колекції Івана Назаровича Снігура - етнографа, дослідника, історика, фольклориста, краєзнавця, різьбляра, майстра лозоплетіння, письменника, мистецтвознавця, художника, Заслуженого майстра народної творчості України. Почесного громадянина Чернівців.
25 років тому Іван Снігур написав меру Чернівців листа-заповіт, де просив на підставі його колекції зробити музей міста Чернівці.
 Вже минув рік  з дня смерті Івана Назаровича. Чи бути музею Снігура -  справжньому музею етнографії Буковини, що був би достойним туристичним об'єктом міста. Адже експонати із колекції Снігура вразили б не тільки гостей нашого краю, а й  нас, докорінних містян.
 Не будьмо байдужими до Людини, свого краю, своєї історії. Навчаємо своїх дітей на кращих зразках народного  та образотворчого мистецтва, декоративно-ужиткових виробів, що дихають історією, друкованих видань, що несуть пам'ять століть. Зробимо наш світ кращим  -  збережемо його цілісним та цікавим для нащадків!

Пам'ять... Назарій Яремчук.

30 листопада 2017 року виповнилося 66 років від дня народження українського естрадного співака, Народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Т.Г.Шевченка НАЗАРІЯ ЯРЕМЧУКА.

Рідні гори Карпати, Говерла сріблочола, вічнозелена красуня смерічка стали символом молодості і пісенного натхнення добре знаного по всіх усюдах ансамблю "Смерічка", в юнацькому гроні якої заспівав свою незабутню, невмирущу "Червону руту"  Назарій Яремчук.

Народився і виріс Назарій Яремчук у с. Рівня, що на Вижниччині, 30 листопада 1951 року в селянській родині, був четвертою дитиною.

Батько мав чудовий тенор, співав у церковному хорі, мати теж добре співала, окрім того — грала на мандоліні, була учасницею художньої самодіяльності — була неперевершеною акторкою у Вижницькому народному театрі. Це були люди високої внутрішньої культури та інтелегентності. Безмежну любов до всього українського, до власного коріння передли батьки і дітям. Назарій почав співати змалку, бо в сім'ї співали всі. Особливо трепетно ставилась мати до співу наймолодшого, з чотирьох дітей, мріяла бачити Назарія на професійній сцені.

У 1969 році він закінчив Вижницьку середню школу.

Село Рівня, де зростав Назарій Яремчук розкинулося в мальовничому куточку Карпат, де сивочолі гори в смерековій корон віддзеркалювались в кришталево-чистих водах Черемошу. Понад усе любив Назарій цю первозданну красу, сила природи додавала йому снаги, коли вертався з далеких доріг. Ніколи ні за яких обставин ніякі принади не вабили співака з такою силою, як рідні Карпати. Мабуть знаковою була ця любов, бо саме з таким же, залюбленим у Черемош, Левком Дутковським, що зріс на другому березі, звела доля Назарія у ансамблі з символічною назвою “Смерічка” у 1969 році. Дві пристрасті: до пісні і рідного краю поєднались в першій пісні, що виконав Назар в ансамблі “Незрівняний світ краси” (так буде називатись і перша грамплатівка).

Любов до географії привела Яремчука у 1970 році до географічного факультету Чернівецького університету. Вона ж, географія розкрила необмежені простори для лету Назарової пісні.

Саме в цей час вокально-інструментальному ансамблю "Смерічка" потрібні були юні співаки. Голос Назарія, дзвінкий і приємний, сподобався, він легко вписався в колектив, його полюбили всі.

Самобутність творчого почерку "Смерічки" найяскравіше проявляється в пісні "Горянка", за яку В. Зінкевич і Н. Яремчук завоювали звання лауреатів всесоюзного конкурсу "Алло, ми шукаємо таланти". Пісні "Смерічки" того часу відразу стали популярними і з часом увійшли до золотого фонду української естради, принесли всесвітнє визнання. Завойовану високу репутацію підтвердили вдалі виступи у Всесоюзних конкурсах "Пісня - 71" та "Пісня - 72".

У 1972 році — обласна комсомольська премія ім. К. Галкіна,

У 1973 році ансамбль запросили на професійну сцену — колектив “Смерічка” входить до складу Чернівецької обласної філармонії, з 1982 року  Назарій Яремчук стає художнім керівником “Смерічки”.  

Звідси пролягли шляхи колективу на фестивалі: "Київська весна", "Московські зорі", "Кримські зорі", "Білоруська осінь", "Білі ночі", "Мерцішор", "Вогні магістралі - 77" (перший фестиваль на БАМі), “Братіславська ліра”. На  останньому Назарій Яремчук став лауреатом. Колектив "Смерічки" був учасником культурної програми ХІІ Олімпійських Ігор, Першого Міжнародного фестивалю політичної пісні, що відбувався у Києві, виступав для делегатів і гостей всіх визначних форумів.

Голос Назарія мужнів, кристалізувалася самобутня манера виконання. Він учився у всіх, умів поважати кожного у житті, у праці, у пісні, але ніколи не цурався свого. Живлячись цілющими соками фольклору, він протистоїть модним, швидкоплинним течіям і піднімається на нові вершини.

Першою піснею на телебаченні стала “У Карпатах ходить осінь”. Її підхопить і пронесе по всій території колишнього СРСР і далеко за межі співпраця з талановитим композитором Володимиром Івасюком, в піснях “Водограй”, але особливо зазвучить “Червона рута”, що стане візитівкою Буковини на світовому просторі: в Росії, Прибалтики, Румунії, Польщі, Німеччині, Канаді, США, Індії, Афганістані, Монголії та ін.

Чимало прихильників таланту буковинського митця і в Чехії, Словаччині, Німеччині, Лаосі, Афганістані.

У 1975 році Назарій Яремчук закінчив географічний факультет Чернівецького університету і почав працювати на кафедрі економічної географії, але - перемогла пісня.

У кожній пісні він намагається віднайти нові виконавські засоби, передати частку cвоєї душі.

Уже в 27 років  в 1978 році Назарію Яремчуку присвоєно звання заслуженого артиста України та нагороджено орденом Дружби народів.

У 1987 році Яремчук отримує звання народного артиста України. 25 років виконавської творчості - це святе служіння своєму народові, тій українській пісні, що всмоктав з молоком матері. Його пісня звеличує, піднімає гідність, вертає молодим козацьку славу, дбає про невмирущу історію минулих поколінь.

Життєва доля Назарія пов’язана з талановитою плеядою українських естрадних співаків, композиторів, музикантів, поетів, починаючи з 60-х років. Це — Л. Дутківський, М. Мозговий, В. Івасюк, С. Ротару, П. Дворський, В. Зінкевич, І. Крутий, О. Морозов, О. Злотник, В. Прокопик, Г. Татарченко, В. Морозов, Інеса Братущик, А. Матвійчук, О. Хома, О. Добрянська, О. Лаврош, В. Ільїн, В. Крищенко, Ю. Рибчинський, А. Демиденко, Е. Гостюк, С. Галябарда, М. Сингаївський, В. Герасимов, М. Ткач, А. Дементьєв та ін.

З роками до теми природи та високого, як «стожари», кохання додаються теми першоджерел всього сущого: історичного коріння народу, родини. Рано залишившись без батьків, Назарій Яремчук особливо гостро відчував значущість родинних зв'язків, їх він перенесе у пісні “Родина”, “Батько і мати”, “Чуєш, мамо?”.

Однаково натхненно і щиро співав і в переповнених столичних залах, на стадіонах і для одного-єдиного пораненого бійця в афганському госпіталі. В часи Чорнобильської трагедії артист тричі виїжджав до евакуаторів.

Навіть в поезіях, які належать перу Назарія Яремчука звучить ця тема: “Я разом із своїм народом”, “Україна молода”, та ін.

Риси характеру співака, що успадкував від батьків — щирість, безпосередність та надзвичайна скромність не дозволили Назарію Яремчуку експлуатувати уже досить відоме ім'я. Прагнення до самовдосконалення, професійного зростання привели артиста до Київського державного інституту культури, факультет сценічної режисури, якій закінчив у 1988 році.

Висока Громадська позиція, активність гастрольного життя, популярність колективу “Смерічка” гідно відзначена Республіканською премією ім. М. Островського (1982 р.); лауреат Всесоюзного конкурсу до 40-річчя Перемоги (1984 р); дипломант ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві (1985 р.); присвоєно звання народного артиста України (1987 р.).

30 червня 1995 року Назарія Яремчука не стало. Невиліковна хвороба обірвала яскраве життя. Але його ім'я навічно залишиться в історії нової України, української і світової культури. “Своїм співом він піднімався до зірок”, — сказав побратим по сцені Василь Зінкевич. Пам'ять про істинно Народного артиста продовжує жити в серцях, піснях і дітях, що продовжують справу батька.

Голос Назарія, чистий, як ранкова роса, щедрий, як колосиста нива, високий, як небо голубе, завжди буде нести добро в людські серця. Адже співав, навіть будучи тяжко хворим, і вірив, що високе мистецтво спасе світ і допоможе людям жити.

 Рідні букові ліси, смерекові узлісся, якими вкриті наші гори, стали символом, що надихали на творчість багатьох буковинців – Володимира Івасюка,  Левка Дутковського,  Василя Зінкевича, Софії Ротару та Назарія Яремчука.

Справжній талант – неперевершений голос, що звучав дзвінко та проникливо, передавав нам щирі переживання та справжню любов до рідного краю,  буде нести добро в людські серця, доки ми слухаємо його пісні, читаємо його віршовані рядки та пам’ятаємо його.

 Прожив  він до прикрого мало, але встиг стати легендою вітчизняної естради. Легендою, із  якою нерозривно пов’язана українська музична слава та  невмирущі “Червона рута”, “Стожари”, “Батько і мати” “Родина” та  багато інших пісень, що є справжньою окрасою української естради.

У фондах відділу мистецтв ЧОУНБ ім. М.Івасюка знаходяться книжкові, нотні та періодичні видання, що висвітлюють життєвий та  творчий шлях співака. Серед  вагомих видань слід визначити: «Назарій Яремчук: Поклич пісні до мого серця» (Щоденники , вірші, спогади). Видання вміщує надзвичайні світлини, вірші, які писав  Назарій Яремчик та присвяти, спогади  сучасників, що мали змогу знати Назарія особисто. Кибіч Я. «Назарій Яремчик. Я піснею вернуся до життя», в якому авторка  ділиться своїми спогадами та  висловлює поетичні рядки-пам’яті  знаному  краянину, митцю. «Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну»,  «Співає Назарій Яремчук» та ін. Періодичні видання краю висвітлювали віхи творчого злету митця, його досягнення, його плани, щоденники, поезії…  Це: «Буковинський журнал», «Буковинське віче», «Молодий буковинець». Довідкові видання включають статті про славного буковинця Назарія Яремчука.

  За останні роки до його творчості звертались такі часописи та журналісти:

1.     Будна Надія. «Крилами йому став голос».// Молодий буковинець. – 2016. – 1 грудня (№97). -  с. 16.

2.     «Велика родина вшанувала Назарія Яремчука».//Буковина. -  2016. – 2 грудня (№49). - с. 4.

3.     «Він і сьогодні живе поміж нас у піснях…»//Буковинське віче. -  2017.- 5 жовтня( №33). - с.4.

4.     Вишневська Марія. «Він живе поміж нас у піснях».//Буковинське віче. – 2017. – 29 червня (№ 22). – с. 1.

5.     Дідух-Бойчук Тетяна. «Пісня буде поміж нас..»//Новоселиця. - 2016. – 2 грудня( №48).- с. 8.

6.     Кисилиця Марина. «Горить Назарієва зірка». //Вижницькі обрії. – 2016. – 2 грудня (№49). - с. 4.

7.     Мендришора М.К. «Пісня буде поміж нас».//Вижницькі обрії. – 2016. – 2 грудня (№49). - с. 4.

8.     Харюк Марія. «До 65-річчя Назарія Яремчука». // Карпати. - 2016.- 2 грудня (№48). - с. 5.

9.     Штефуряк Н.Д. «Свято «Пісня Назарія -  то його молитва»» (Сценарій) // Освіта Буковини. – 2016. - 9 грудня (№ 46).- с. 8.

10.         Шупеня Ольга. «На фестивалі ім. Н. Яремчука дарували українську пісню». // Погляд. – 2016. - 1 грудня (№48). – с. 22.

Матеріали підготувала

Любов Шилюк

Презентація галереї портретів - ,,Дебюту - 3 роки,,

 29 листопада 2017 року у відділі мистецтв  відбулась презентація галереї портретів учасників літературного клубу обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка «Дебют читання».

Галерея портретів виконана талановитою художницею, поеткою, ілюстраторкою багатьох  книг для дітей та друкованих видань для дорослого читача, учасницею клубу «Дебют читання» Раїсою Рязановою. 

  В галереї представлено 10 портретів,  виконаних в графічній техніці, кожен з яких має психологічно тонко підмічені авторкою особисті характеристики кожного з представлених учасників. 

Вже вкотре Раїса Леонідівна  реалізує свій творчий проект в співпраці із відділом мистецтв, що дає естетичне задоволення всім читачам відділу та гостям книгозбірні. 

В презентації звучала поезія Раїси Рязанової із збірки «Внезапно в зеркало взглянуть…»,  вітальні слова від друзів-учасників клубу та слова вдячності за допомогу та організацію виходу у світ альманаху  «Дебюту читання».

«Писать стихи и рисовать - моя жизненная необходимость» -  таким є життєве кредо -  неперевершеної  всебічно обдарованої жінки, неабиякої життєвої подруги-порадниці,  ідейної та творчої побратимки, чиєю дружбою відділ мистецтв гордиться.

 Цитуючи Валентину Мацерук: ,,Талановиті, закохані в Слово, у Барви й Звуки, що відтворюють саме життя з його поезією і прозою, з лірикою і драмою, з музикою й піснею, з гумористичним поглядом й печальними нотками. Справжні дебютанти й маститі професіонали, ті, кому до 20, й ті, хто перетнув 50-літню межу, хто носить повні бесаги життєвого досвіду й хто тільки пробує посмакувати його майбутнє меню з гіркими приправами й солодким десертом... Це – маленькі штрихи до збірного портрета завсідників літературно-мистецького клубу "Дебют", що діє при обласній науковій бібліотеці ім.Михайла Івасюка. Вчора вони святкували дитячий вік – 3 роки – свого об’єднання, яке стало для них ще однією родиною, де почуваються затишно, задушевно, вільно-розкуто, сердечно... З цієї нагоди вони не тільки "засідали", презентуючи один одному та їхнім друзям, прихильникам свої творчі новинки, а й отримали приємний подарунок – виданий друком альманах їхніх творів. Це була їхня спільна мрія, І ось вона збулася завдяки модератору клубу Ользі Серебріян – авторки вступної статті та художниці, поетесі, дизайнерці Раїсі Рязановій, якій належить верстка, оформлення збірки. А ще до дня народження "Дебюту" пані Раїса зібрала в приміщенні бібліотеки десять найактивніших "дебютівців" у портретах, які вона написала з любов’ю до своїх побратимів.
З днем народження, "Дебюте"! Рости і процвітай!,,