Увага!!! Надзвичайні видання надійшли до фонду відділу мистецтв!

Нові надходження

(література, що  придбана 

за бюджетні кошти )

2015

1. Аллахи, Хабиб. История иранского искусства. - Санкт-Петербург, 2007. -352с.

2. Барб-Галль, Франсуаза. Як розмовляти з дітьми про мистецтво. - Львів, 2014. -192с.

3. Великие художники. Т.12: Караваджо. - К., 2010. - 48с.

4. Великие художники. Т.14: Бенуар. - К., 2010. - 48с.

5. Великие художники. Т.25: Дега. - К., 2011. - 48с.

6. Великие художники. Т.36: Матисс. - К., 2011. – 48с.

7. Великие художники. Т.42: Делакруа. - К., 2011. - 48с.

8. Великие художники. Т.48: Ге. - К., 2011. - 48с.

9. Великие художники. Т.51: Малевич. - К., 2011. – 48с.

10. Великие художники. Т. 59: Пуссен. - К., 2011. - 48с.

11. Великие художники. Т.68: Вермеер. -  К., 2011. – 48с. 

12. Гейзер, Матвій. Фаина Раневская. - Москва, 2010. -320с.

13. Закманн, Хайке. Японская тушь. - Москва, 2013. - 80с.

14. Ли, Стэн. Как создать комиксы. – Москва, 2014. – 232с.

15. Любимые романсы.- Ростов на Дону, 2008. -120с.

16. Макаревич, Андрей. Вся проза Андрея Макаревича. - Москва, 2012.- 384с.

17. Ученик дворового гитариста. – Ростов на Дону, 2011. -352с.

18. Ходжет, Сара. Обнаженная натура. От эскиза до картины. - Москва, 2013. – 128с.

До ювілею Антоніо Сальєрі

 Антоніо Сальєрі

(1750-1825)

Народився у Леньяго, Венеціанська республіка у заможній купецькій родині. Вивчав композицію в Падуї таВенеції. На запрошення Флоріана Леопольда Гассмана в 1766 приїхав в Відень і завдяки урокам Гассмана, який познайомив з лібретистом П'єтро Метастазіо і композитором Глюком та іншими, був прийнятий на імператорську службу, в 1774 р. після смерті Гассмана отримав посаду придворного композитора, а в 1788 р. також і капельмейстера імператорського оркестру.

Сал'єрі є автором понад 40 опер, серед яких найвідоміші — «Данаїди» (фр. Les Danaïdes; 1784), «Тарар» (фр.Tarare; 1787) і «Фальстаф» (фр. Falstaff; 1799). Спеціально для відкриття театру «Ла Скала» ним була написана опера «Визнана Європа» (італ. L'Europa riconosciuta; 1786), на прем'єрі якої співала Франческа Лебрен і яка до цього дня йде на цій сцені. Ранні опери Сальєрі витримані в класичній італійської традиції, проте з 1780-х років Сальєрі сприйняв традиції К. В. Глюка, завдяки чому його опери користуються великим успіхом у завойованому Глюком Парижі. Сальєрі також є автором оркестрової, камерної, духовної музики, в тому числі «Реквієму», написаному 1804 року, але вперше виконаному на його похороні

Сал'єрі також займався педагогічною діяльністю. Серед його учнів — Л. ван Бетховен, Ф. Шуберт, Ф. Ліст, К. Черні, Мейєрбер, Гуммель та Франц Ксавер Вольфганг Моцарт^[1]. За свідченням сучасників, відносини Сальєрі зі своїми учнями були дуже теплими та емоційними (вважається, що від'їзд Ліста з Відня став приводом для невдалої спроби самогубства Сальєрі). Помер Сальєрі у Відні 1825 року.

Моцарт і Сальєрі

Існує давня легенда, згідно з якою, нібито А.Сальєрі отруїв Моцарта. Ця легенда лягла в основу ряду художніх творів, зокрема драмі Пушкіна «Моцарт і Сальєрі» (1831), поставленої за нею опері Римського-Корсакова (1898), п'єсою Пітера Шеффера «Амадей» (1979) і заснованому на неї однойменному фільму Мілоша Формана (1984).

Проте підтверджень тому, що Сальєрі був причетний до смерті Моцарта не існує. В листах 1780-х років Моцарт припускався досить гострих висловлювань на адресу Сальєрі, проте ці висловлювання не відрізняються від аналогічних на адресу інших музикантів-конкурентів. У той же час в останньому листі Моцарта дружині (14 жовтня 1791 р.) Моцарт описує захоплену реакцію Сальєрі по відвідуванні вистави «Чарівної флейти». Відомо, що в другій половині 1780-х рр.. Сальєрі диригував кількома творами Моцарта, а після свого призначення капельмейстером придворної опери в 1788 р. перш за все повернув до репертуару оперу Моцарта «Весілля Фігаро». Існував навіть музичний твір, написаний Моцартом і Сальєрі спільно: кантата для голосу і фортепіано «На одужання Офелії» (італ. Per la ricuperata salute di Ophelia).

Існує версія, що легенда пов'язана з політичним підтекстом: на межі XVIII–XIX ст. музичним критикам і першим біографам Моцарта було важливо підкреслити вірність музики Моцарта своєї, австро-німецької традиції, протиставивши її італійському впливу, уособленням якої був вибраний Сальєрі.

Італійський психіатр Чезаре Ломброзо у своїй книзі «Геніальність і божевілля» писав, що Моцарт страждав манією переслідування, вважаючи, що італійські композитори заздрять йому і бажають його вбити.

В Мілані в 1997 року відбувся судовий процес, де вирішено було нарешті покінчити з неясністю. «У травневі дні 1997 року в Мілані, в головному залі Палацу юстиції проходив незвичайний судовий процес: розглядався злочин двовікової да

Пропонуємо нові надходження. Серпень 2015

Нові надходження
 відділу мистецтв ЧОУНБ ім. М. Івасюка
 (березень 2015р.)

     1.      Бєліков Олег. Перлини України. –Х., 2014. - 208с.
2.      Врятовані. Збережені. Повернені. - К., 2010.- 64 с.
3.      Довженко Олександр. Збірка кінематографічних творів (електронний ресурс).- К., 2010.
4.      Земля в кадрі Бориса Косарева. – К.,2011.- 160с.
5.      Іллєнко Юрій. Збірка кінематографічних творів (електронний ресурс).- К., 2010.
6.      Миколайчук Іван. Збірка кінематографічних творів (електронний ресурс). –К., 2010.
7.      Мокренко Анатолій. Знайти себе. - К., 2008.- 96 с.
8.      Мошук Василь. Розправ крила, Україно ! – Чернівці: Букрек, 2014.- 320с.
9.      Петрова Ольга. Тбілісі – любов моя. -К., 2013.- 36с.
10.  Писанка: традиції та модерний дискурс. Львів, 2009. – 164 с.
11.  Свйонтек Ірина. Гуцульські вишивки Карпат. Мистецтво геометричного орнаменту і колориту. - Львів, 2014.- 232с.
12.  Хоменко Ілля. Український шлях розвитку оригінального драматичного радіомистецтва: погляд соціального дослідника. - Чернівці: ЧНУ, 2011. - 368с.
13.  Чегусова Зоя. Людмила Гоголь. Чарівниця художнього текстилю .- К., 2008.- 264с.
14.  Чумарна Марія. Золотий Дунай. Символіка української пісні. -Тернопіль, 2007.- 264с.
15.  Чумарна Марія.  Тройдерево. Обряд хрещення, весільний та поховальний обряди українців. Тернопіль, 2008.-104 с.
16.  Чумарна Марія. Код української вишивки. - Львів, 2008.- 192 с.
17.  Шевченко Наталья. Черновицкая Атлантида. – Чернівці, 2014.- 150с.
18.  Тарас Шевченко в просторі сучасної культури. - К., 2014. – 104 с.

ПреображенняГосподнє - другий спас - яблучний

Сьогодні, 19 серпня, православні відзначають свято Преображення Господнього і другий (яблучний) Спас

Свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, також Свято Преображення Господнього, Преображення, Свято Спаса, Яблучний Спас, Другий Спас — християнське свято.

Святкується 19 серпня православними та греко-католиками. Свято Преображення відзначається Східною Церквою з IV сторіччя і є одним із найбільших, після Великодня, дванадесятих свят. Припадає на Успінський піст або Спасівку, проте цього дня дозволяється споживати рибу, олію та вино.

У календар Західної Церкви воно було введене папою Калікстом III в 1457 році і святкується римо-католиками 6 серпня.

У традиції Вірменської Церкви свято Преображення включене до великоднього циклу, є рухомим і святкується в сьому неділю після П'ятидесятниці.

Усі три синоптичних Євангелія містять подібні описи Перетворення Господнього: Матвій 17:1; Марко 9:2; Лука 9:28. Відкривши учням, що Йому слід постраждати, бути вбитим і на третій день воскреснути, Христос завів трьох апостолів — Петра, Якова й Івана на гору Фавор і преобразився перед ними: обличчя Його просяяло, як сонце, одяг зробився білим, як сніг. Преображення Христове супроводжувалося з'явою старозавітних пророків Мойсея й Ілії, які говорили з Ісусом про Його близький відхід. Усіх їх осінила світла хмарина, і з неї почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!».

Свято Преображення Господнього існувало вже в IV ст., про що свідчать повчання і слова Єфрема Сіріна й Івана Золотоустого. Мати Костянтина Великого, свята рівноапостольна Єлена, побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення, зруйнований у XII ст. Салах-ад-діном. Піснеспіви на честь свята були написані Іоанном Дамаскином і Космою Маюмським (VIII ст.). Від VI ст. це свято урочисто святкується у Східній Церкві під назвою «Господнього Преображення».

Первісно Преображення святковано в місяці лютому. Одначе тому, що це радісне свято звичайно випадало у часі Великого Посту, а це було незгідне з духом посту й покути, то його перенесено на день 6 серпня (19 серпня за новим стилем). Свято прижилося далеко не зразу і не скрізь. Першими його запровадили в себе східні церкви, з'єднавши з місцевими язичницькими святами, присвяченими збиранню врожаю^[2]. На Заході свято ще в XII ст. не було загальним; його заснував у 1457 папа Калліст III, установивши тоді ж богослужбовий чин.

Святкуванням Преображення Церква сповідує по'єднання у Христі двох начал — людського і Божого. Преображення є поява Сина при свідченні Отця в Духові Святому, тобто одкровення всіх іпостасей Святої Трійці. Преображення полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з'яві Його Божества у природі людській. Відповідно до Івана Золотоустого, Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя на хмарах у славі з ангелами».

За церковним уставом, у цей день пропонується освячення першого виноградного врожаю, з якого буде виготовлятися літургійне вино. Освячення плодів - це характерна риса православного свята Яблучного Спаса. У народі на Спас освячують у церкві яблука, вживання яких до дня Преображення Господнього, згідно з церковною традицією, заборонено.

За народними прикметами, Яблучний Спас означає настання осені й перетворення природи. Прийнято вважати, що ночі після 19 серпня стають набагато холоднішими.

Яблучний Спас ще називають зустріччю осені. Вважається, що це свято покликано нагадати людям про необхідність духовного преображення. За традицією в цей день спочатку пригощали яблуками рідних, близьких, а також сиріт, незаможних, як спомин про поснулих вічним сном предків, і лише потім самі їли.

 Вітаємо всіх із святом!!! Смачного урожаю!!!

Порада фахівця! Мандри мистецькими сайтами

 Шановні читачі! 

  Сподіваюсь, що Вас зацікавлять мої рекомендації! 

Помандруйте мистецькими сайтами, дізнайтесь більше та насолоджуйтесь знаннями!

 Мистецький арсенал -   http://artarsenal.in.ua/              

http://artlovers.narod.ru/dobre.htm

 Сайт шанувальникам  hand made: http://made-in-ukraine.info/

http://catalog.probapera.org/

http://opiumband.com/ -     сучасні виконавці, альтернативна  музика

http://garbuz.org.ua/  -  українська історія, традиції

http://www.ukraineart.org/ -  образотворче мистецтво

Різне:    http://dir.meta.ua/culture/

http://www.dolesko.com/ - Центр української культури та мистецтва

http://mistgrani.com/mystetski-hrani -  Мистецькі грані

http://dax.com.ua/ -  Центр сучасного мистецтва «Дах»

 ВУЗи:  http://im.kubg.edu.ua/

Завтра, 14 серпня - перший Спас, святих Макавеїв

Пам'ять Святих Мучеників братів Макавеїв.

Першого дня Успенського посту 14 (1) серпня наступає пора для доброчинності. 

В цей день пригадується подія Хрещення Руси України 988 року. Церква в цей день відзначає Походження (Винесення) Чесного Животворящого Господнього Хреста і пам'ять семи братів Макавеїв. 14 серпня відзначають «Перший Спас», «Маковий Спас», або «Спас на воді», також «Медовий Спас» - улюблене народне та релігійне свято. Цього дня здійснюють Чин Малого Водосвяття, пасічники розпочинають збір меду та його освячення.

Про сімох старозавітних мучеників Макавеїв, які прийняли страждання і смерть 166 року до Різдва Христового, оповідується у 7-му розділі Другої книги Макавеїв. Це історія про подвиги, які появили семеро рідних братів, що навіть життя свої поклали за віру. Тут ними була засвідчена тверда надія на воскресіння, яку й ми сповідуємо у Христі. Всіх їх по черзі катували страшними тортурами: відрізали язики, здирали шкіру, відсікали члени тіла на очах інших братів та рідної матері. Мати ж наставляла їх, кажучи: «Господь Бог дивиться згори і направду милость має до нас, як Мойсей був ясно об’явив у пісні:«І він матиме милость до Своїх слуг» (2 Мак. 7, 6). Будучи близький до смерті один з них так говорив: «Ліпше померти від руки людей, коли хтось має надію на Бога, що Він воскресить його знову». (2 Мак. 7, 14).

Церковні звичаї своєрідно наклалися на дохристиянську культуру та обряди: день пам'яті Макавеїв поєднався з древньоруським звичаєм проводів літа, що відзначається в народі як свято «Маковій» - у стравах, що подаються до святкового столу, обов'язково присутній мак, який до цього часу дозріває. Їстівний мак був поширеним й улюбленим продуктом, що всіляко застосовується в народній кухні, обрядових стравах східних та західних слов'ян. Мак згадується у численних прислів'ях, приказках та піснях. Очевидно, зв'язок маку зі Святом Макавея суто звуковий. Цього дня печуть маковика - пісні пироги, рулети, булочки, пряники з маком і медом. Починається ж трапеза млинцями з маком. У макитрах готували маково-медову масу, в яку умочували млинці.

Назва «Спас на воді», ймовірно, пов’язана з пригадуванням Хрещенням Русі у цей день 988 року. Традиційно саме перед празником чистили старі криниці та освячували нові. Також у селах здійснювали хресний хід на природні водойми і джерела для освячення води. Після хресного ходу купалися у воді і купали худобу, щоб змити гріх і бути здоровіше. Після «Мокрого Спаса» або Макавеїв вже менше купалися: літо хилиться до заходу, вода «цвіте», птахи замовкають, бджола не носить збори, граки збираються в зграї і готуються до відльоту. Для селянина Гаряча пора, польові роботи, сінокіс, жнива. Відтепер починаються проводи літа. Перший Спас називають також Медовим, бо стільники у вуликах зазвичай наповнюються вщерть, а пасічники приступають до збору. Крім того, лише з медового Спаса за традицією дозволялося їсти освячений церквою мед. Вважали, що мед володіє особливою силою і придатний для лікування багатьох хвороб.

До ювілею Ореста Руснака

Буковинський соловій: Орест Руснак

Народився 27 липня 1895 р. у с. Дубівцях Кіцманського району Чернівецької області. Учився у Чернівецькій семінарії. Але йому не судилося стати учителем - його забрали до австрійської армії.  Підлітком Орест випасав корів та коней. Часто допомагав батькові співати у церкві. Коли син підріс, Манолій віддав його до дяківської школи при Митрополичій Резиденції в Чернівцях. Пізніше співак пригадував: «Як кожен українець, співати любив змалку. Та любов до співу не втрачалась у мені навіть під час моїх найперших авансів: щасливого переходу від випасання корів до коней, а від коней до гімназії…» Пізніше хлопець продовжив навчання в Чернівецькій учительській семінарії, де був найкращий хор. Місцева школа, с. Дубівці Перша світова війна завадила 19-річному юнакові закінчити навчання в семінарії. На початку 1915 року його забрали до австрійського війська. Служив Орест до останніх днів існування Австро-Угорської імперії. Під час української революції 1918-1920 років брав участь у бойових діях на українсько-польському фронті. Після поразки українських сил опинився в таборі для інтернованих на території Чехії. Тут Орест вступив до Празької консерваторії. Талант юнака привернув увагу професора Егона Фукса, який по-батьківськи дбав про свого учня і після закінчення консерваторії. Він посприяв підписанню контракту Ореста Руснака з Кенігсберською оперою 1924 року. «Йшов зі сцени, засипаний квітами й оплесками» Перший виступ співака на німецькій сцені відразу ж приніс йому популярність. Місцева преса називала Ореста Руснака «українським Карузо», «молодим українцем, який має Богом даний теноровий голос найсолодшої звукової принади». Деякі рецензенти заявляли, що «запрошення Ореста Руснака – щастя для театру», бо «цей співак має справжнє золото в горлі й своїми виступами приносить славу театрові». Навесні 1925 року Орест одружився з племінницею директора оперного театру в Кенінгсберзі Єлизаветою Герлах. Вона, як згадував співак, на першому його виступі в Кенінгсберзі з китицями квіток віддала йому і власне серце. Незважаючи на великий успіх, співак дуже тужив за батьківщиною. І 1926 року відвідав рідних на Буковині. Він виступив із концертом у залі Музичного Товариства у Чернівцях. Про цей виступ писала газета «Рідний край», зазначивши, що «це довгоочікувана нагода почути голос дорогого земляка, ніжного соловейка, яким любується і незвичайно дорожить весь німецький і чеський світ». Через два роки співак знову приїхав на Буковину і дав два концерти у міському театрі. Співав арії з опер Моцарта, Пуччіні, Доніццеті, Гуно. Звучали й пісні українських композиторів М. Лисенка, С. Людкевича, Д. Січинського. У репортажах із концертів відзначалося, що Руснаків спів приніс «справжню мистецьку насолоду навіть найвибагливішим слухачам. Усіх зачарували його мелодійний і м’який голос, тонке чуття та ясна дикція… Захопленню публіки не було меж. Співак ішов зі сцени, засипаний квітами й оплесками». Втретє Орест Руснак навідався в рідні краї 1931 року. Про свої враження від виступу він розповів тодішній газеті «Час»: «Дуже задоволений моїми двома концертами і прийомом, який мені влаштувало українське студентство… Ніколи не забуду ці найкращі хвилини мого життя». Востаннє Орест Руснак побував на Буковині 1935 року – померла мама. У Дубівцях співак пробув місяць. Навесні 1929 року українське посольство запропонувало співакові здійснити гастрольне турне містами України. Орест отримав офіційне запрошення на виступ у Харкові від народного комісара освіти Миколи Скрипника. На концертах глядачі були приємно здивовані, що артист, який багато років прожив за кордоном, знав багато українських пісень. Влада пропонувала йому залишитися в Україні. Однак у співака тоді вже був підписаний контракт із оперним театром міста Хемніца. Крім того, там була його сім’я. Після довгих роздумів Орест повернувся до Німеччини. Але наступного року знову приїхав до України, цього разу вже з дружиною. У Києві дав п’ять концертів, десять – в Одесі, сім – у Харкові… Успіх неймовірний! Орест і його дружина з великою вдячністю згадували поїздку Україною, сердечний прийом, який вони відчували скрізь. Завжди вважав себе українцем Далі співака запросили до театру в австрійському місті Грац. Тут він виконав головні партії в операх Верді, Пуччіні, Вагнера тощо. Кожна вистава за його участю ставала сенсацією. А партію в опереті Франца Легара «Країна усмішок» він виконував сорок разів! Композитор приїхав на один із його виступів. Гра Руснака справила таке велике враження на Легара, що він заплакав від радості. А потім вийшов на сцену, довго дякував співакові та подарував йому свій портрет із написом «Видатному виконавцеві ролі». Дуже зворушливим був останній виступ співака в Граці. Партію в опері Верді «Трубадур» на прохання глядачів він виконував шість разів. Зал аплодував стоячи і вигукував: «Браво! Браво Руснакові! Біс!» На сцену летіли сотні букетів троянд. Публіка не могла стримати сліз. Після концерту прихильники несли співака на руках аж до його квартири. 1931 року Орест Руснак почав співати у Баварській державній опері. Під час підписання контракту дирекція поставила йому вимогу: підібрати мистецьке ім’я з німецьким акцентом. Співак взяв дівоче прізвище дружини – Герлах, а ім’я – Рудольф (так звали його улюбленого героя з опери Пуччіні «Богема»). Однак німецького громадянства Руснак ніколи не приймав і все життя вважав себе українцем. Рейх нагородив співака високим титулом «камерзінгера». Проте Руснак не побажав влитися у німецьку расу, хоча його дружина і була німкенею… Після закінчення Другої світової війни виступав перед українськими емігрантами в таборах для так званих «переміщених осіб». В одному з них у співака стався серцевий напад. Роботу в оперному театрі довелося покинути. На запрошення української діаспори Орест їздив до Канади та США. Виступав у Торонто, Монреалі, Чикаго, Нью-Йорку… Ця поїздка остаточно підірвала здоров’я. Хвороба прикувала його до ліжка. Він уже не виходив із дому. 23 січня 1960 року співак відійшов у вічність. У Чернівцях на Алеї зірок є зірка і братів Руснаків. А в краєзнавчому музеї зберігаються концертні афіші Ореста Руснака та його листи до рідних. У його рідних Дубівцях відкрили музей, де знаходиться чимало матеріалів про життя і мистецьку діяльність братів Руснаків – Ореста і Дениса. У Дубівецькій середній школі відкрили музей братів Руснаків.