Нові надходження 2015

Нові надходження  відділу мистецтв ЧОУНБ ім. М. Івасюка

(березень 2015р.)

1.      Бєліков Олег. Перлини України. –Х., 2014. - 208с.

2.      Врятовані. Збережені. Повернені. - К., 2010.- 64 с.

3.      Довженко Олександр. Збірка кінематографічних творів (електронний ресурс).- К., 2010.

4.      Земля в кадрі Бориса Косарева. – К.,2011.- 160с.

5.      Іллєнко Юрій. Збірка кінематографічних творів (електронний ресурс).- К., 2010.

6.      Миколайчук Іван. Збірка кінематографічних творів (електронний ресурс). –К., 2010.

7.      Мокренко Анатолій. Знайти себе. - К., 2008.- 96 с.

8.      Мошук Василь. Розправ крила, Україно ! – Чернівці: Букрек, 2014.- 320с.

9.      Петрова Ольга. Тбілісі – любов моя. -К., 2013.- 36с.

10.  Писанка: традиції та модерний дискурс. Львів, 2009. – 164 с.

11.  Свйонтек Ірина. Гуцульські вишивки Карпат. Мистецтво геометричного орнаменту і колориту. - Львів, 2014.- 232с.

12.  Хоменко Ілля. Український шлях розвитку оригінального драматичного радіомистецтва: погляд соціального дослідника. - Чернівці: ЧНУ, 2011. - 368с.

13.  Чегусова Зоя. Людмила Гоголь. Чарівниця художнього текстилю .- К., 2008.- 264с.

14.  Чумарна Марія. Золотий Дунай. Символіка української пісні. -Тернопіль, 2007.- 264с.

15.  Чумарна Марія.  Тройдерево. Обряд хрещення, весільний та поховальний обряди українців. Тернопіль, 2008.-104 с.

16.  Чумарна Марія. Код української вишивки. - Львів, 2008.- 192 с.

17.  Шевченко Наталья. Черновицкая Атлантида. – Чернівці, 2014.- 150с.

18.  Тарас Шевченко в просторі сучасної культури. - К., 2014. – 104 с.

19. Галина Стельмащук. Українські народні головні убори.- Львів, 2014. 

Електронна база даних

Електронна база даних відділу мистецтв

  Повнотекстова  електронна база даних «Мистецтво» започаткована  у 2004 році. За вказаний період (10 років) у базу внесено 112 повнотекстових записів. Повнотекстові записи поділяються тематично на:

• культура
• кіно
• театру
• музики
• декоративно-прикладного мистецтва
• архітектури
• живопису

  Кожен допис доповнено списком використаної літератури.

  База даних є локальною - доступна читачам відділу.  

 Також створюється ретроконверсійний електронний каталог нотних видань відділу (в програмі ІРБІС). Існує понад 500 записів назв. 

Запрошуємо до ознайомлення та користування.

Історія відділу мистецтв

Художні здобутки буковинської громади - краю, наповненого мистецькими талантами, сприяли поширенню громадської думки  про необхідність створення відділу бібліотеки, де можна було б знайти  музичну, театральну, кіномистецьку, образотворчу літературу;  ноти;   репертуарну літературу для музичних, театральних та мистецьких самодіяльних та професійних колективів та підручники для новостворених мистецьких учбових закладів. До громадської думки все-таки дослухались.

Історія відділу мистецтв бере свій початок в  далекому 60-му році ХХ століття. Від самих витоків відділ очолювала Рада Сабадаш, дружина славетного земляка, композитора, автора  величезної кількості відомих та улюблених сьогодні пісень Степана Сабадаша. Саме під її керівництвом  було визначено напрямки роботи відділу, потенційні партнери, розпочалося формування фонду відділу та поставленні перші перспективні завдання-плани розвитку нового відділу бібліотеки - (спочатку) сектор нотно-музичної та репертуарної літератури.

У перші роки  роботи кількість читачів шалено зростала: 1960 р. – 455 читачів, 1961 р. – 700 і т. д., а в 2010 р. –  понад 3000 читачів. Відділ активно включився в  роботу із читачем, адже масова та виставкова робота дає найкращу можливість популяризації нових надходжень літератури, що було пріоритетним завданням працівників. До речі, зростання книжкового фонду було  надзвичайно значним та суттєвим:  на початок 1961 р. фонд налічував 2300 прим., а на кінець року -  4646 прим. На сьогодні фонд відділу становить 64 275 прим. Те ж саме стосується і кількості читацьких звернень -  8500 на кінець 1961 року. Зростання кількості читацьких звернень в ХХІ ст.  становить  понад 17000. Як бачимо, тенденція зростання показників свідчила про неабиякий інтерес до роботи та  якісне наповнення фондів відділу.

Цікавим є той факт, що в перші роки роботи відділу на допомогу приходили волонтери - студенти музичного училища, які надавали фахову консультацію працівникам та відвідувачам відділу. На допомогу читачам у відділі створювались  каталоги та тематичні картотеки, рекомендаційні списки. Працівники брали участь у різних тематичних семінарах,  конференціях,  готували огляди літератури,  використовували наявні технічні засоби, періодичні та довідкові видання.

У 1974 році при відділі мистецтв почав діяти факультет літератури і мистецтва народного університету культури, базою роботи якого був завод легкого машинобудування. Засоби масової інформації висвітлювали на своїх шпальтах культурно-просвітницьку роботу народного університету, зокрема, зустрічі із видатними митцями краю, письменниками, художниками та ін.  У результаті проведених  творчих зустрічей в 1974 році, прийнято рішення створити «Клуб любителів прекрасного», в рамках роботи якого проходили виїзні заходи на заводи «Гравітон», «Чернівцілегмаш», в обласний неврологічний диспансер; проводились Дні театру, Дні спеціаліста, Дні  інформації, Дні бібліографії  тощо.

Також було створено  кореспондентський пункт обласного радіо,  де висвітлювалась літературно-мистецькі вечори, відкриті перегляди, бібліографічні огляди із використанням звукозаписів, ілюстративного матеріалу та ін.   Разом із товариством «Знання» організовано молодіжний лекторій «Література і мистецтво», який проводив лекції, екскурсії, аудіо мандрівки, виступи в  радіопередачах «Промінь» в рубриці «Новини культурного життя», змістовно працювали літературно-мистецька та  театральна вітальні, літературно-мистецький журнал «Азбука духовності» ін.

Всі процеси розвитку та становлення відділу забезпечували його талановиті керівники: Р. П. Сабадаш,   Л. Н. Хаустова, М. С. Шрага,
Т. П. Дегтярьова, Л. М. Шилюк.  

Сьогодення відділу мистецтв різнобарвне та цікаве. У книжковому, нотному  та довідковому фондах кожен охочий віднайде власне зацікавлення;  фонд періодичних видань, в якому відображені всі галузі культури, дає фахові відповіді  читацьким запитам; до послуг відвідувачів - збережена  та діюча фонотека, що налічує понад 3000 примірників. Багатий фонд забезпечує новий потік відвідувачів різних читацьких груп, серед яких видатні митці, письменники, музиканти, художники, педагоги, викладачі,  учнівська та студентська молодь.

Ми пишаємось своїми партнерами:  Чернівецький академічний музично-драматичний театр ім. Ольги Кобилянської; Чернівецька обласна філармонія;  обласні музеї;  мистецькі, музичні, театральні студії;  мистецькі учбові заклади та ін.

Працівники відділу  систематично поповнюють каталоги та різнопланові картотеки;  проводять індивідуальне та групове інформування; готують інформаційні бюлетені та тематичні списки,  а також впроваджують  електронну ретроконверсію нотного фонду, повнотекстову базу даних «Мистецтво».Також ведуть власний  інформаційний блог «Мистецтво -  те, що нас надихає»,  інформаційні акаунти в соціальних мережах, що дає можливість стверджувати, що відділ мистецтв крокує в часі та відповідає  його вимогам.

З 2013 року у відділі діє клуб «Альтернатива», що заявив про себе своїми мистецькими акціями, творчими зустрічами із цікавими  митцями та сучасними формами спілкування.  

Спілкування – розкіш, яку має людина, не прикладаючи, при цьому, надто зусиль.  Будьмо друзями, будьмо однодумцями!!!

       

Леонід Осика

Крізь призму камери

          «Крізь призму камери» протягом 28 років  роботи в кіно вдивлявся Леонід Осика -  український кінорежисер-постановник. Результатом є 13 повнометражних фільмів та короткий метр «Та, що входить в море». Серед повного метру кіно всі ми знаємо його «Камінний хрест» -  видатний твір українського кіно, «Захар Беркут», «Тривожний місяць вересень», «Гетьманські клейноди» та інші. 

         Творчість Осики виразно віддзеркалює мистецьке піднесення і занепад українського кіно з подальшою спробою відродження  в 90-х і тому становить неабиякий інтерес. Виробництво фільмів різко скорочувалось через економічні причини та відсутність державного фінансування кіногалузі.  Це не дало Леоніду Осиці втілити в життя сценарій фільму «Олекса Довбуш».

         Режисер не належить до найбільш переслідуваних митців, але свідомий свого вибору, він сповідував творчі принципи поетичного кіно, об’єднуючи в знімальних колективах таких же одержимих мистецтвом людей. Заборона поетичного кіно означала заборону напряму і стилю, в якому він працював. В кінці 80-х з’явилась можливість знову звернутись до української літератури -  екранізував твори Михайла Коцюбинського та Богдана Лепкого.

         Леонід Осика  залишається взірцем професійної самовідданості, він не зрікся ідеї в найпохмуріші часи для кіно.

          7 березня 2015 року, в переддень 75-ої річниці від дня народження митця, відділ мистецтв обласної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка підготував  ювілейну розгорнуту виставку-персоналію «Життєва філософія таланту», що вміщує книжкові видання-дослідження життєвого та творчого шляху митця, монографії,  кінодовідники, кіноенциклопедії, періодичні видання та інше.

 Кінодискусія по фільму «Кам’яний хрест» відбулась в рамках творчого спілкування у засіданні клубу «Альтернатива», що діє при відділі мистецтв, дала можливість висловити своє сучасне бачення  вагомості значення поетичного «старого» кіно,  відзначити неперевершену гру видатних акторів та насолодитись миттєвістю, що поєднала молоді душі всіх присутніх в залі юнаків та дівчат.

Презентація робіт вихованців Христі Венгринюк

Виставка  художніх робіт

 «Зворотній колір неба»

10 березня 2015 року відбулась презентація  дитячих художніх робіт студії живопису «Академ-Арт». Виставка має назву «Зворотній колір неба». До перегляду представлено 27 картин дітей від 5 до 15 років та декілька робіт їх вчителя – Христі Венгринюк.

Картини юних художників сповнені сонця та життєвого переможного ствердження. Їхній простір завжди позитивний, сповнений радості та надії.

В презентації прийняли участь: Валентина Діаковська – голова обласного фонду культури, заслужений працівник культури України; Анатолій Житарюк – член Спілки художників та дизайнерів України. Із музичним вітанням учасникам імпрези виступив Стас Нагорний – один з кращих гітаристів області.

Завершилась імпреза словами вдячності Христі, побажанням всім обдарованим дітям знайти свій шлях в житті, творити добро та жити в мирі.

• 
• 
• 
• 
• 

WOWSlider.com

12345

Михайло Вербицький

Верби́цький Миха́йло Миха́йлович  

 український композитор, хоровий диригент, священик УГКЦ, громадський діяч, автор гімну України «Ще не вмерла Україна».

Народився на Надсянні у родині греко-католицького священика.

Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько. Ним і його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич —перемишльський владика Іван Снігурський — один із найяскравіших діячів УГКЦ.

1828 — Іван Снігурський заснував при перемишльській кафедрі УКГЦ хор, згодом музичну школу, в яких співав і навчався Михайло.

На Пасху наступного 1829 року хор Перемишльської єпархії з великим успіхом дебютував в урочистому богослуженні, де Вербицький разом із Іваном Лаврівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, І. Снігурський запросив із Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке. У Нанке Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції. Вчителями також були, зокрема, чехи Вінцентій Серсаві, Францішек Лоренц.

Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар Перемиського хору, в якому були твори віденськихкласиків Й. Гайдна, В. А. Моцарта, музика композиторів «золотої доби» української музики — М. Березовського та Д. Бортнянського.

Духовні концерти Дмитра Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Тоді в церквах панувало одноголосся (самолівка) та простеньке двоголосся (єрусалимка), а творчість Дмитра Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся.

Згодом вступив до Львівської духовної семінарії. Михайла двічі виключали з семінарії через «веселі пісні, гру на гітарі, просипання ранкових молитв». Втретє облишив навчання через перший шлюб та необхідність утримувати сім'ю.^[1]

Заняття музикою не перервалися: молодий семінарист керував хором навчального закладу, опанував гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу зберіглося створене ним «Поученіє Хітари», яке стало першим таким посібником в Україні.

У 2-й половині 1840-х років звернувся до релігійної музики. У цей період написав повну Літургію для мішаного хору (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамените «Ангел вопіяше» та ін. церковні композиції.

Коли наприкінці 1840-х років у Галичині налагодилося активне театральне життя, Вербицький одразу заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. П'єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австро-німецької. Музика у цих п'єсах відігравала дуже важливу роль, вносячи у вистави яскравий емоційний елемент, також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п'єси завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. Він написав музику до понад 20 вистав. У цей час створив музику до вистав «Верховинці» Юзефа Коженьовського, «Жовнір-чарівник» (за Квіткою-Основ'яненком), «Козак і охотник» Івана Анталовича-Вітошинського, «Проциха» Рудольфа Моха та ін.

Але політичні події повернулися так, що 1848–1849 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом кількох років Вербицький не писав музики до п'єс.

Складні життєві обставини відтягнули його висвячення на священика, тому щойно 1850 року отримав ієрейські свячення. Кілька років Вербицькому доводилося переїздити з однієї сільської парохії на іншу. 1856 року він осів у селі Млини (тоді Ярославського повіту), де прожив решту свого життя.

1860-ті роки — з відкриттям у Львові театру «Руська Бесіда» композитор знову звернувся до жанру співогри. Для цього театру Вербицький написав побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом «Сільські пленіпотенти», «Простачку», «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана» та ін.

Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862–1863 рр. — але без відповідних наукових арґументів. Текст Павла Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. Ймовірно, це надихнуло о. Михайла (або йому було замовлено перемишльською «Громадою») написати патріотичну пісню. Хоча, не виключено, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Після опублікування в часописі «Мета» пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер у селі Млинах (тепер на території Підкарпатського воєводства Польщі).

Могила композитора

День народження Володимира Івасюка

 Завтра День народження Володимира Івасюка - українського композитора, поета, Героя України (посмертно) 

Народився 4 березня 1949р. в м. Кіцмань, Чернівецької області.
Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.  

Автор 107 пісень, 53 інструментальних твори. Серед них: фортепіанна «Сюїта-варіації на теми української народної пісні „Суха верба“», «Сюїта-варіації для камерного оркестру» (1977); три п’єси для фортепіано; «Осіння картинка» — для віолончелі; три п’єси для скрипки і музика до вистави «Прапороносці» (1975), «Мезозойська історія» (1976).

 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 року у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади.Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно», можливо, тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій. Самі ж родичі Івасюка вважають, що Володимира вбили26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка, але в листопаді 2012 року справу було закрито нібито через відсутність складу злочину.12 червня 2014 року Генеральна прокуратура України знову поновила закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка.

 Всеукраїнський конкурс молодих виконавців «Червона рута» був одним із найперших фестивалів в Україні. Ця подія сколихнула країну і змусила її продерти очі від летаргійного сну застою. На Буковинській землі у дні першої «Червоної рути» було продемонстровано могутнє й потужне прагнення народу нового, незалежного шляху. До організації фестивалю були причетні журналісти, які на сторінках газети «Молодь України» виступили з пропозицією вшанувати пам’ять загиблого українського генія Володимира Івасюка великим пісенним святом. А місцем його проведення обрати Чернівці — місто, де й народилася пісня «Червона рута». 

  Чиновництво намагалося творити перепони, взяти контроль у свої руки, але організаторам вдалося відстояти своє. І 17 вересня 1989 року на стадіоні «Буковина» відбулося відкриття першого Всеукраїнського фестивалю «Червона рута». Воно було таким, яким його бачили й планували організатори — з синьо-жовтими прапорами (то був шок для партійних чиновників), з гострим і відвертим виступом Дмитра Павличка, з піснею про Народний Рух Тараса Петриненка. В ефір вийшли Віка Врадій зі знаменитою піснею «За тобою, Морозенку, Україна плаче», Андрій Миколайчук із «Підпільником Кіндратом», Андрій Середа з піснею «Суботів» та Андрій Панчишин із піснею про приїзд Горбачова у Львів. Тарас Курчик співав «Віддайте мову», а Віктор Морозов — про чернівецьку хворобу. Тобто, найбільш замовчувані справи партії й уряду були винесені на фестивальні сцени. У рамках фестивалю відбувся і вечір пам’яті Володимира Івасюка та відкриття меморіальної дошки. Цим було знято неофіційну заборону на його ім’я і творчу спадщину.

 

 

Щорічно відділ мистецтв відзначає цей день в історії Буковини.   Володимир Івасюк, що дав кожному шанс самовизначитись як українець.

 Цьогоріч зроблена підбірка друкованих матеріалів  періодичних видань України.  Шануймо! Пам'ятаймо Героїв!