Як кажуть гуцули, дуже доброю на початок виявилася Ольга Василівна Гаука (Дроняк), яка, мабуть, вміє робити все, чого вимагає гірське господарювання. Не зважаючи на поважний 88 -річний вік, Ольга Василівна як корінна гуцулка тримає овечок, корівку з теличкою, іншу живність. "Ґаздиня, якої ще треба пошукати, " - кажуть про неї і дуже пишаються цим у селі. Жінка зазнала великого горя, торік на війні втратила сина Володимира, який ще з 2014-го року був в АТО, болісно переживає щодня, бо на фронті досі воює його син, онук зараз одинокої бабусі. Сама зізнається, що тільки в'язання та вишивання - крізь ночі та у вільний від тяжкої гірської праці час - допомагають хоч трохи забутися, притлумити горе. А ще добра сусідка Устина Захарівна Шміляк завжди поруч - і в радості, і в горі, і при роботі - хоча б такій, як сьогодні - в'язання. Вчора до Ольги Василівни завітали й знані вчительки Самаківської гімназії Марія Миколаївна Карповець та Марія Дмитрівна Паучек, які прийшли до майстрині зі своїми ученицями Мариною Кефою й Антоніною Пантелюк, аби повчитися майстерності в'язання завжди потрібних теплих рукавичок з овечої вовни, інших важливих речей у побуті цих робітних і талановитих людей, Для них життя в горах - це ще й поклик предків зберігати споконвічні традиції. У щоденному побуті, господарюванні та народних ремеслах. Але "гуцул не жиє без музики та співанки". Пані Марія Карповець не одну таку склала. На цей раз і про рукавиці. Та так файно вийшло, що жінки й дівчата почали підспівувати.
Далі наша дорога горами пролягла до Конятина. Галина Куриндаш тут живе і працює усе життя, навчилася різним ремеслам ще від своєї бабусі. "Та як то в горах без плетених вовняних рукавиць? І на щодень, аби тепло було, і на свято вони гарно пасують до народного строю, особливо на коляду чи в різдвяні свята до церкви ', - розповідає пані Галина і каже, що вміє вив'язати давні традиційні візерунки, інколи додає вже сучасні, так, як підкаже бажання, бо у кожної майстрині є свій смак.
У Чорногузи, які неподалік знаної мистецької Вижниці, до писанково вишитої, веселково прибраної рукотворами, давньої чепурненької хатини родини Григоряків завітала сваха - Наталія Макарівна Грицюк з сусіднього Іспаса. Бо сюди вийшла заміж за молодого завзятого різьбяра Івана Григоряка її дочка Галина - також талановита вишивальниця. Мамині вміння досі надихають на творчість пані Галину. А що вже любить матуся та знає гарно заспівати... - талант до всього! Оце ж від неї навчилася й прясти на кожівці та в'язати ті ж рукавички. Вдома, в Іспасі, у пані Наталі, виявилося, була неабияка школа - майстриня: бабуся Марія Демків - вишивальниця, кравчиня, а дідусь Макарій - теслярував. Тому дев'ятеро дітей, а Надія була восьмою, мали в кого навчитися традиціям народних ремесел. І тут важливо, що все колись робилося з природних матеріалів. Ось і тепер пані Галина пояснює: "Звісно, найкращі в'язані речі виходять з м'якої вовняної нитки карпатської вівці. Бо вони не тільки наші, автентичні, а й дуже теплі та корисні для рук, оскільки з натуральної сировини".
Фото Анатолія Никифоряка
Немає коментарів:
Дописати коментар