Цікаве життя Хеді Кіслер

Миллионеры и аристократы пытались покорить её сердце, и она сделала свой выбор - им стал фабрикант, торговец оружием, австрийский миллионер 33-летний Фриц Мандл. Одно из крупнейших состояний в Европе Мандл нажил, продавая новейшие системы вооружений Германии в нарушение Версальского Договора.






Молодожёны поселились в шикарном замке под Зальцбургом, их окружали прекрасные ландшафты, породистые лошади, шикарные автомобили. Что ещё нужно в жизни?
Но, Хеди этого было мало. Она скучала на светских раутах, с безразличием присутствовала на переговорах мужа с политиками, учёными, бизнесменами.





Потом ей всё это надоело, и она в лучших традициях Голливуда сбежала...в Голливуд.
Во время побега Хеди переоделась в униформу горничной, и вышла через служебный ход. По другой версии, она уговорила Мандла позволить ей надеть на прием все свои драгоценности, позже дала ему снотворное и сбежала из страны, захватив драгоценности с собой. Получив развод в Париже, она отправилась в Лондон, а оттуда - в Нью-Йорк.
Здравствуй, Америка! О, Кларк Гейбл...)






На пароходе "Нормандия" она отправляется из Лондона в Нью-Йорк. Актрисе не придется обивать пороги в Голливуде, кинодебют 1933 года был слишком громким, чтобы его забыли кинематографисты. Правда, чтобы не вызвать аналогичных ассоциаций у пуританской публики США, ей советуют взять псевдоним. Хеди Кислер становится Хеди Ламарр. Прямо на "Нормандии" она подписывает выгоднейший контракт с самим основателем студии MGM Луисом Мейером. Новый виток карьеры разворачивается головокружительно. В общей сложности Хеди Ламарр заработала на киносъемках $30 млн.





Новоявленная звезда окунается с головой в новую жизнь - снимается в кино, выходит замуж. Один раз, второй... Всего у Хеди было шесть попыток, и все счастливые)




А между тем в Европе разгорался пожар войны, фашизм пожирал Европу.
Хеди очень близко к сердцу принимала всё, что происходило на её родине. Она ведь сама была еврейкой, её отец, банкир из Львова Эмиль Кислер в своё время взял в жёны венгерскую еврейку Гертруду Лихтвитц.
Хеди иногда вспоминала о муже-еврее, который поставлял оружие фашистской Германии. Что теперь с ним?







А ещё она, вспоминая о муже, припоминала и все разговоры, свидетелем которых её довелось быть.
Лаборатории Мандла работали над созданием управляемых вооружений различного рода. Вариант управления по проводу, опробованный на пушечных снарядах, оказался неприменим в водной среде, и для торпед было предложено соединение по радио. Да, да, в памяти Хеди всплывали фрагменты этих споров, технические термины постепенно складывались в мозаику...








Хеди Ламарр поняла, что может быть полезна своей стране. Она взяла в руки учебники, тетради и карандаш. И тут началось самое невероятное из того, что только можно представить!





Это же на самом деле так просто! Как же они раньше этого не поняли? Технология помехоустойчивой радиопередачи кажется очевидной: надо просто все время менять частоту случайным образом в широком диапазоне, каким-то образом синхронизировав передатчик и приемник!

Удивительно, но намного сложнее было заставить поверить научное сообщество в то, что ты способна не только томно улыбаться...






И вот перед нами не просто красотка, а тот человек, чьими изобретениями мы пользуемся каждый день.
Этот человек на снимке изобрел то, что сейчас лежит в основе систем GSM, GPS, Bluetooth и WiFi 802.11. Этот человек разработал принципы шифрования информации для постоянных незакрытых каналов связи. Благодаря ей вы сейчас сидите в сети по WiFi , не опасаясь, что кто-то еще сядет на ваш канал, потому что благодаря ее технологии «Secret Communication System» никто со стороны не сможет “вклиниться” в такой канал связи.(если, конечно, у вас не отключено шифрование)
Без изобретения Ламарр сейчас не летали бы военные спутники и не работали бы сотовые телефоны, а уж про системы навигации и говорить не стоит. Да, наверное, всё это изобрёл бы кто-то другой, но это сделала она, голливудская кино-звезда! Бывают же чудеса на свете...






День рождения актрисы 9 ноября — назван Днем изобретателя в США.
Хэди Ламарр изображена на заставке Corel Draw 8 и 9 версии.







Энтузиасты беспроводных компьютерных сетей, случайно раскопав эту невероятную историю, пытались представить Хеди к Медали Чести Конгресса и к награде IEEE - безуспешно. Только в 1997 году она получила награду фонда Electronic Frontier. "Самое время" - такова была ее реакция. Ламарр отказалась присутствовать на церемонии и не приняла журналистов. "Не думайте, что я плохо выгляжу, просто не хочу никого видеть." Награду получил ее единственный сын Энтони Лоудер.

Хеди Ламарр скончалась 19 января 2000 года в возрасте 86 лет в доме престарелых. Ее тело было кремировано, а сын Энтони Лодер развеял прах матери на ее родине в Австрии в Венском лесу в соответствии с ее пожеланием.

Вчора нестало Девіда Боуві

Де́від Бо́ві (справжнє ім'я Де́від Ро́берт Джонс англ. David Robert Jones, David Bowie; 8 січня 1947, Лондон, Велика Британія — 10 січня 2016, Лондон, Велика Британія) — британський рок-музикант, співак, продюсер, аудіо-інженер, композитор, художник, актор.

Хоча не був віртуозом, володів багатьма музичними інструментами: саксофоном, гітарою, клавішними, губною гармонікою, кото,мандоліною, альтом, скрипкою, віолончеллю та стилофоном. Також знімався у кіно — його фільмографія налічує понад 30 фільмів.

Упродовж кар'єри альбоми Бові розійшлися тиражем понад 136 мільйонів примірників, відповідно до звіту газети «Sunday Express» у 2003 році Бові був другим після Пола Маккартні найбагатшим музикантом Великобританії. У 1996 році його ім'я було занесено до Зали слави рок-н-ролу , 6 альбомів представлено у Списку 500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone.

Біографія

Перервавши навчання у Bromley Technical High School, Бові захопився джазом, ритм-енд-блюзом та рок-н-ролом і досить швидко опанував саксофон, а пізніше гітару та фортепіано. 1962 року Бові утворив аматорський гурт «George & The Dragons». Наступного року він уже керував професійною формацією, з якою під різними назвами записав свої перші сингли, наприклад: The King Bees — «Liza Jane» (1964 року для фірми «Vocation Pop»), The Manish Boys — «I Pity The Foo» (1965 року для «Parlophone»), Davy Jones & The Mood — «Diggin» My Patatoes" (1965 року для «Parlophone»), a також Davy Jones & The Lower Third — «You've Got A Habit Of Leaving» (1965 року для «Parlophone») та «Cant Help Thinking About Me» (1966 року для «Руе»).

У 1966 узяв собі псевдонім David Bowie для уникнення плутанини з ударником Деві Джонсом з гурту «The Monkees». Того ж року він знову змінює назву гурту на «The Buzz». Незабаром він дебютує як соліст синглами «Do Anything You Say» та «Dig Everything» для фірми «Pye», а пізніше познайомився з менеджером Кеннетом Пітом, з яким співпрацював до кінця десятиріччя. Контракт з дочірньою фірмою концерну «Decca» — «Deram» приніс Девідові певну популярність, однак сингл та непогано розрекламований дебютний альбом артиста знайшли мало прихильників. Бові навіть намагався підняти свою популярність записом гумористичного синглу «The Laughing Gnome», але й це не відкрило йому шлях до чартів. Не допомогли також навчання у трупі Ліндсея Кемна та участь у телевізійному фільмі «Love You Till Tuesday». Деякий час потенційна зірка виступала у різних кабаре, наслідуючи свого естрадного кумира Ентоні Ньюлі, а записи синглів щоразу для нової фірми так і не приносили успіху.

Перспективи завоювати музичну сцену все більше віддалялися, однак несподівано восени 1969 року його черговий сингл з піснею «Space Oddity», що розповідала про втечу від цивілізації та її проблем у космічний простір, а також про космічну самотність, потрапив на десяте місце британського чарту. На жаль, Бові не вдалось підтримати успіх наступним синглом і після невдачі твору «The Prettiest Star» критики вважали артиста миттєвою сенсацією. Однак цікавий, хоч і нерівний альбом, який було видано під різними назвами («David Bowie», «Man Of Words, Man Of Music», а з часом «Space Oddity») викликав у слухачів змішанні почуття.

1970 рік приніс істотні зміни як у особистому житті Бові, так і в його артистичній кар'єрі: смерть батька, психічне захворювання брата Террі, одруження з Анджелою Барнетт і нарешті розрив контракту з Кеннетом Піттом, чиє місце зайняв дуже заповзятливий Тоні Де Фріз. Однак незважаючи на всі ці події Бові вдалось закінчити роботу над альбомом «The Man Who Sold The World», який допомагали записувати гітарист Мік Ронсон, ударник Мік Вудменсі та відомий продюсер Тоні Вісконті, який зіграв партію на бас-гітарі. Спочатку цей гурт мав назву The Hype, a згодом The Spiders From Mars. Цим альбомом Бові вдалось зачепити слухача тяжким, приковуючим увагу звучанням. Тексти на цьому альбомі розповідали, наприклад, про сексуальні розбещення («The Width Of A Circle»), психічні хвороби («All The Madmen»), похмурі антиутопії («Saviour Machine») та ніцшеанський нігілізм («The Supermen»). До всіх цих тем артист ще не раз повертався у наступних роботах. Звуковому та літературному змісту відповідала також обкладинка платівки, що презентувала Бові у спокусливій позі. Очевидний трансвестизм Бові мав довге майбутнє, а чергові зображення артиста поперемінно у чоловічих та жіночих втіленнях супроводжувалися роз'ясненням про його бісексуальність.

Де Фрізу вдалось влаштувати для Бові багаторічний контракт з фірмою «RCA» і 1971 року з'явився альбом «Hunky Dory». Платівка характерно відрізнялася від попередньої легшим настроєм, а в деяких творах музикант повернувся до акустичного звучання. На увагу заслуговували композиція «Changes», футурологічні мотиви «Life On Mars», що контрастували з урочистим «Kooks» та похмурим «The Bewlay Brothers». Однак незважаючи на довершеність, ця платівка не стала бестселером.

Далі Бові використав створену мас-медіа скандальну історію навколо себе і виступив на британському турне, під час якого шокуюче вбрання, вокальні можливості та справжні перлини з нового репертуару дозволили йому постати перед слухачами у повному блиску. Ці виступи стали початком нового етапу у кар'єрі артиста. Відтоді Девід почав експериментувати з різними новими задумами та ідеями, які часто не пасували йому, але постійно справляли велике враження на слухачів. Певним відкриттям став записаний у червні 1972 року альбом «The Rise & Fall Of Ziggy Stardust & The Spiders From Mars». Бові виступив на ньому у ролі апокаліптичної рок-зірки, чий злет і падіння супроводжували кінець світу. Катастрофічному виклику «Five Years» пасували колись близькі артисту космічні мотиви («Star-man», «Lady Star-dust», «Moonage Daydream»), а також фінальний виступ у «Rock'n'Roll Suicide».

Бові став рок-ідолом, а його золотоносними задумами користувались давній кумир артиста Лу Рід («Walk On The Wild Side») та гурт Mott The Hoople («All The Young Dudes»). Пісня «Oh You Pretty Things» з альбому «Hunky Dory» стала хітом у виконанні екс-лідера The Herman's Hermits Пітера Нуна. Навіть така далека від стилю Бові співачка, як Lulu, потрапила до британського Тор 10 з власною версією «The Man Who Sold The World». Тим часом сам автор провів світове турне і опинився на вершині чарту з альбомом «Aladdin Sane».

Однак у період найбільшої слави, під час концерту у лондонському «Hammersmith Odeon» 4 липня 1974 року, Бові заінтригував музичний світ інформацією про закінчення естрадної кар'єри. Незабаром з'ясувалося, що це не сам співак закінчує кар'єру, а його альтер его Ziggy Stardust. Підбивши баланс прибутків, співак несподівано повернувся у світ своїх улюблених хітів другої половини шістдесятих років. Альбом «Pin Ups» вийшов дещо нерівною компіляцією хітів інших виконавців. Він не був позбавлений миттєвої геніальності інтерпретатора, як наприклад, в електроверсії «Sorrow» дуету The Merseys, а також шокував виконанням композиції «Let's Spend The Night Together» The Rolling Stones та цікавою підробкою твору The Kinks «Where Have All The Good Times Gone».

Черговий лонгплей «Diamond Dogs» з'явився після влаштованого спеціально для американського телебачення концерту Бові у лондонському клубі «Marquee» під назвою «The 1980 Floor Show». Спочатку Бові задумав використати назву твору Джорджа Орвела «1984», однак йому так і не вдалося отримати на це згоду спадкоємців автора. Попри це він включив до свого сценарію ключові мотиви відомої книжки, такі як антиутопізм, сексуалізм та кохання, приречене на поразку. Однак самому альбому бракувало специфічного звучання музикантів з The Spiders From Mars. Турне-спектакль США та Канадою мало грандіозні масштаби, хоча недостатній бюджет все ж не дозволив Бові повністю реалізувати свої задуми. До того ж у сценічному шаленстві губилась музика, що підтвердило прохолодне сприйняття критиками альбому «David Live» 1974 року. Однак незважаючи на все це популярність музиканта у середині сімдесятих років сягнула зеніту. Бові використав це і, враховуючи вимоги ринку, перевидав «Space Oddity», яка цього разу опинилася на вершині британського чарту. Подібний успіх здобув у США його сингл «Fame», на якому вокалістом і співавтором був Джон Леннон. Цей твір потрапив до чергового альбому «Young Americans», що презентував нове обличчя Бові, який з успіхом звернувся до філадельфійського соулу. У цей самий час у немилість зірки потрапив Тоні Де Фріз, і співпраця між артистом та менеджером закінчилась судовим процесом. Також завершився його бурхливий шлюб з Енджі.

Як правило, пертурбації в особистому житті артиста поєднувалися з приливом нових творчих сил і Бові з запалом почав роботу над роллю космічного прибульця у фільмі Ніколаса Росга «The Man Whe Fell To Earth». Ця його робота справила різні враження, а після повернення до Лондона ліберальна музична преса звинуватила співака у піднятті руки внацистському вітанні та заяві, що його країна потребує «нового Гітлера». Скоріш за все фашистські прояви у Бові виникали частково з егоцентризму, а частково внаслідок розладу нервової системи через вживання кокаїну. Все це втілилося у новому альтер-его музиканта.

Прохолодний, як лід, з'явився Бові на альбомі 1976 року «Station To Station». Ця аскетична, малозрозуміла платівка відкрила новий етап у творчості Бові, у якому домінувала співпраця з Брайаном Іно. Цей дует переїхав до Берліна, де Бові записав свої найменш комерційні і водночас найсміливіші альбоми. Платівки «Low» та «Heroes» 1977 року головним чином спирались на інструментальні твори, сильно інспіровані мінімалістичною електронікою Іно. Що цікаво: фрагменти з цих альбомів потрапили до записаного вживу лонгплея «Stage», і ця робота звучала значно цікавіше від попередньої подібної платівки «David Live».

Після зйомок у фільмі «Just А Gigolo» режисера Девіда Хеммінгса, Бові повернувся до співпраці з Іно записаним 1979 року альбомом «Loger». Ця платівка, що вважається найменш цікавою спільною роботою з Браяном Іно, все ж мала кілька цікавих творів, наприклад, «Boys Keep Swinging» та «Repetition». Поступаючись своїм старим театральним захопленням, 1980 року Бові зіграв досить низько оцінену критиками роль у бродвейському спектаклі Девіда Померанса «Людина-слон». Під час виступів у Чікаго він записав у студії альбом «Scary Monsters (& Super Creeps)», яким презентував сучасний електрифікований поп та авангардне гітарне звучання авторства Роберта Фріппа, лідера легендарного King Crimson. В одному з творів на цьому альбомі Бові ще раз повернувся до свого старого втілення — космічного майора Тома. Що цікаво: цього разу стара тема допомогла йому зайняти місце на вершині британського чарту.

Початок вісімдесятих років став для музиканта періодом досить непов'язаних між собою ініціатив. Бові виступив у спектаклі «Baal» Бертольта Брехта, з'явився на диво всім на синглах Queen («Under Pressure») та Бінга Кросбі («Peace On Earth»/«Little Drummer Boy»). Знявся також у чергових фільмах: «The Hunger» Тоні Скотта та «Merry Christmas Mr. Lawrence». Окрім того, Бові змінив фірму «RCA» на «ЕМІ», на якій записав найкомерційніший альбом від середини сімдесятих років — платівку «Let's Dance», продюсером якої разом з Бові був Найл Роджерс з групи Chic. Перебуваючи у яскравому протиставленні до есканістичних, похмурих робіт з Брайаном Іно, цей лонгплей пульсував оптимізмом та визнанням земних утіх. Заголовний твір з альбому потрапив (вже третій у кар'єрі артиста) на вершину британського чарту, нагадуючи про трохи призабутий імідж Бові, як творця хітів. Цьому альбому було співзвучне велике концертне турне під назвою «Serious Moonlight», яке зібрало близько мільйона слухачів та принесло гарні рецензії.

1983 року два чергових сингли Девіда Бові, «China Girl» та «Modern Love», що входили до лонгплею «Let's Dance», були лише на крок від верхівки британського чарту. Вплив Бові можна було почути у записах багатьох молодих виконавців того періоду. Гері Ньюмен, групи Human League, Japan та Bauhaus з успіхом черпали натхнення з багатої музичної палітри та уявлень артиста. Це ж саме стосується і «нового романтизму» гуртів Visage, Ultravox та Spandau Ballet, а також «нового попу» Culture Club. Взагалі, ця неординарна постать мала дуже багато духовних нащадків.

Незабаром після запису платівки «Let's Dance» з'явився альбом «Tonight». Він виявився повним запереченням попереднього лонгплея і отримав однозначно негативні рецензії, хоча твір «Blue Jean», що вийшов на синглі, став хітом. 1985 року Бові обмежився лише співпрацею з іншими музикантами. Твір «This Is Not America» з фільму «The Falcon & The Snowman» він записав разом з гуртом Пета Метені, а з Міком Джаггером воскресив старий хіт гурту Martha & The Vandellas «Dancing In The Street», виконавши його на концерті«Live Aid».

1986 року домінували чергові ролі у кіно. Його участь у фільмі «Absolute Beginners» режисера Джуліена Темпла викликала полярні думки серед критиків, хоча заглавний твір з цього фільму став хітом. Того ж року Бові знявся у фільмі «Labyrinth» режисера Джима Хенсона та виконав заглавну тему до антиядерного мальованого фільму режисера Джиммі Муракамі «Where The Wind Blows», більшість музики до якого написав Роджер Уотерс.

1987 року Бові повернувся до активної сольної діяльності і провів одне з найефектніших турне у своїй кар'єрі «Glass Spider», у якому взяв також участь його шкільний колега Пітер Фремптон. Однак альбом «Never Let Me Down», що з'явився у цей період, зустріли дуже прохолодно і на думку багатьох співак вже вичерпав себе артистично і не міг створити нового захоплюючого іміджу.

1988 року він знявся у ролі Понтія Пілата у суперечливій стрічці Мартіна Скорсезе «The Last Temptation Of Christ». Наступного року Бові несподівано створив новий гурт, до складу якого ввійшли: Рівс Гебрелс (Reeves Gabrels) — гітара; брати Тоні (Tony) — бас та Хане Сейлз (Hunt Sales) — ударні, які попередньо співпрацювали з Іггі Попом та Тоддом Рандгреном. Назва гурту Tin Machine була також і назвою альбому, який презентував класичне гітарне звучання, і став для Бові поверненням до естетики рок-галасу.

Бові вирішив влаштувати для нового гурту турне і цього разу обминати великі концертні зали, а виступати, як йому колись доводилося, у маленьких «задушливих» клубах. Без сумніву це був цікавий експеримент, однак ані альбом, ані турне не збільшили його артистичну славу і не додали нових фанів. Проте несподівано колишню популярність принесли музиканту видані на компакт-дисках роботи минулих десятиріч. У рамках їх промоції Бові виступив з серією концертів, під час яких виконував акустичні версії своїх славетних хітів.

Під кінець 1991 року на музичному ринку з'явився другий альбом формації Tin Machine і зайняв двадцять третє місце у британському чарті. 20 квітня 1992 року Девід Бові взяв участь у концерті «A Concert For Life: Freddie Mercury Tribute» пам'яті вокаліста гурту Queen, а через чотири дні одружився з відомою топ-моделлю Імен з Сомалі. Влітку того ж року у продажу з'явилася остання спільна робота Бові та Tin Machine — концертна платівка «Оу Vey Baby». Також у цей період Бові відновлює співпрацю з відомим продюсером Нейлом Роджерсом і укладає угоду на записи з малою фірмою «Savage». Результатом його нових контактів з світом кіно стали дві ролі у двох стрічках: «The Linguine Incident» та «Twin Peaks: Fire Walk With Me».авесні 1993 року дискографія артиста поповнилася першим від 1987 року сольним альбомом «Black Tie White Noise», який йому допомагав робити один з його колишніх «павуків з Марсу» — Мік Ронсон. Платівка підкорила британський чарт (перша позиція), однак через тринадцять днів після її появи на музичному ринку Ронсон помер внаслідок раку печінки. Трохи пізніше фірма «Savage» потрапила у скрутне фінансове становище і Бові знову вирушив на пошуки фірми, з якою він міг би співпрацювати. Були чутки, що він знайде собі місце у «Virgin», однак коли після шістнадцятирічної перерви з моменту появи альбому «Lodger» Бові відновив співпрацю з Брайаном Іно, то новий плід цієї співпраці, альбом з інтригуючою назвою «1 Outside — The Nathan Adler Diaries: A Hyper Cycle», з'явився у вересні 1995 року на фірмі «Arista». 28 жовтня 1999 року був запрошений на ток-шоуіталійського співака Адріано Челентано Francamente me ne infischio, де виконував пісню Thursday's Child.

Наші - кращі)))

ВВС Україна склали рейтинг українських музикантів, які отримали визнання на міжнародному рівні. Серед них є і буковинець Саша Буль.

 В інтерв'ю Ігорю Константинюку  фольк-сінгер Олександр Буліч  окреслив   основні визначники власної творчості: "1.Я граю архістару музику - це інший розряд, і на її ниві я експериментую і намагаюся її подати по-новому...

2.Тексти пісень дуже важливі для мене. Навіть у плані форми. Бо я за освітою філолог" -Ну ми пам'ятаємо ведучого "Мовного бару" на телеканалі ТВА.( Повне інтерв'ю : http://versii.cv.ua/new/sasha-bul-chernivets-kij-folk-singer/23932.html)


Музикант із Чернівців Etapp Kyle (Сергій Кушнір) зайняв другу позицію у популярному світовому чарті Resident Advisor за грудень 2015 року.
http://molbuk.ua/chernovtsy_news/104377-di-dzhey-z-chernivciv-zaynyav-druge-misce-u-populyarnomu-svito
Трохи інформації: " Украинский музыкант Etapp Kyle из Черновцов (он же Сергей Кушнир) занял второе место в обновившемся чарте за декабрь ведущего портала электронной музыки Resident Advisor. В рейтинг топ-25 попали все четыре его композиции из последней пластинки Klockworks-16. Сама пластинка по ссылке:https://klockworks.de/shop/kw16/   А за інформацією   http://topclub.ua/afisha/item/dub-ambient-techno-boom-boom-room  за жовтень  йдеться :"Резидент киевской студии RTS.fm, завсегдатай московской Arma17, Etapp Kyle побывал среди андеграунд гостей на Plug Conference в берлинском Suicide Circus.   Удачные релизы и глубокие атмосферные сеты не раз доказали, что у украинского DJ-я - талант управлять звуковым настроением, и вызывать трепетную дрожь всякий раз, когда не можешь предугадать, как дальше будет развиваться трек"

  

Свята вечеря

Святи́й Ве́чір (Свят-ве́чір, Багата Кутя, Вігілія) — одне з найурочистіших християнських свят, яке відзначається ввечері напередодні Різдва Христового. Частина християн східного обряду відзначають свято 6 січня за григоріанським календарем, по відправлені Великих (Царських) часів (24 грудня — за юліанським календарем) та другий раз — 18 числа нового стилю (5 — старий стиль) січня місяця, перед святом Богоявлення. Християни, що перейшли на Григоріанський календар відзначають свято 24 грудня.

Із Свят-вечором пов'язаний обряд приготування першої куті, її називали багатою, оскільки, крім неї готували одинадцять пісних страв, серед яких обов'язково мали бути борщ, риба,гриби, пироги з квасолею та капустою, картопля та узвар. Страви мають бути пісними, оскільки Свят-вечір припадає на останній день пилипівського посту.

Кутю традиційно готували з пшеничних або ячмінних зерен (на півдні України з рису). Перед тим їх вимочували у воді, товкли в ступі, сушили і знову товкли, щоб остаточно звільнити від луски.

Червоний кут (покуть), де тримають кубельце з кутею та узваром, в народі ще називають «яслами». Власне, кутя з узваром є своєрідним символом смерті Христа, тому припоминках обов'язково готують цю страву і її іще називають «четвертою страшною кутею».

Обряд вечері

За католицькою традицією ввечері напередодні Різдва Христового, тобто на Святий вечір, родина сідає до столу й споживає так звану Вігілійну вечерю. Така вечеря має бути пісною, абсолютно виключене вживання алкогольних напоїв. Починається свята вечеря з молитви і читання уривку з Євангелії від Луки де описується народження Спасителя, тобто уривок з 2 розділу Благої вісті від Луки, вірші з 1 по 20. Під час цієї особливої вечері члени родини, на знак миру і єдності, діляться одне з одним шматочком прісного хліба, який називається «облатками». Тут є приклад єдності між Заходом і Сходом: так католики латинського обряду споживають, діляться одне з одним під час святої вечері хлібом, а греко-католики і православні ― кутєю^[1]. На знак своєї радості люди співають колядки.По закінченні Святої вечері родина йде до церкви на урочисту Вігілійну чи Надвечірню Святу Месу. За традицією ця Божа Служба має відправлятися рівно о півночі і служать на ній всі священики парафії. Це є Служба пастирів - вірні, так само як і віфлеємські пастирі, приходять цієї ночі до убогої стайні, в котрій народився світові Спаситель.

Волиняни напередодні Різдва мастили хатню долівку, зносили оберемок сіна і стелили його під столом. Воно мало пролежати там доВодохрещ. Добрим знаком було, якщо у ньому переспав пес або кіт. У західних областях України до хати вносили плуга або ярмо, столярські причандалля, а в інших — випікали тістечка у формі господарського реманенту або збруї, обрядовий хліб «Василі», який також ставили на покуть.

Як тільки на небосхилі з'являлася перша передвечірня зірка, всією родиною сідали за, як казали, багатий стіл. Він дійсно був багатим — з дванадцяти різноманітних пісних страв, а звідси й назва «багата кутя» чи «багатий Свят-вечір».

Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Вставши, глава сімейства пропонував пом'янути покійників і запросити їх до Свят-вечора. Вважалося, що саме в цей час всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а, відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви і клали ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошували молитву. Поетично-хвилюючі слова були звернені до тих, хто «заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги».

Обряд поминання померлих присутній в усіх регіонах. В одних випадках цим дійством започатковували вечерю, в інших — робили це наприкінці. Господар поіменно називав імена небіжчиків, приказуючи: «Хто вмер, той у ямі, а хто живий, той з нами» чи «Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам легко живеться!». Натомість, залишивши трохи куті в мисці, клали в неї чи поруч ложки, а вдосвіта на Різдво дивилися, чи не перевернулася чиясь; це означало, що власник такої ложки «скоро піде з цього світу».

Наступну молитву виголошували нині сущим — усім членам родини, їм зичили здоров'я і щастя, бажали, щоб гуртом та в злагоді дочекатися наступного Різдва. Після цього господар брав свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передавав страву дружині. Перед тим, як почати їсти, старійшина, зачерпнувши ложкою куті, підкидав її до стелі — на «приплід». Усі стежили, скільки прилипне зернин, ото стільки з'явиться в новому році ягняток та іншої живності. Друга порція призначалася врожаєві зернових, третя завбачувала кількість роїв, адже традиційно в кожному господарстві тримали бджіл. Тільки після цього починали вечеряти.

На Чернігівщині, перед тим, як почати трапезу, господар, взявши першу ложку куті в рот і, не ковтаючи неї, виходив на двір подивитися нічне небо: якщо воно зоряне — наступного року добре вестиметься всяка птиця, а коли зірок мало — доведеться її продавати. Лишень після цього починали вечеряти. Кожен з присутніх, з'ївши три ложки куті, мав посмакувати всі страви, а завершити трапезу ще раз кНе менш цікаві передріздвяні обряди побутували в Карпатах та на Закарпатті. Крім куті, тут пекли спеціальний обрядовий хліб — «карачун», «крачун», «хлібець». В одних місцях його виготовляли ввечері, в інших — у ніч перед Різдвом, супроводжуючи цікавими обрядодіями. Скажімо, гуцули робили це в такий спосіб: жінка, щоб спекти крачуна, одягалася вгуню і натягала рукавицю, бо «гола рука — це бідність, а крачун — символ достатку». Хоч обрядовий хліб і супроводжував усі святки, символізуючи зимове сонцестояння, але вживали його тільки після Василя.

На Закарпатті обрядовий хліб пекли з пшеничного борошна. Перед тим, як його вчинити та посадити в піч, газдиня виганяла всіх з оселі і замикалася. Якщо в родині була відданиця, то змащувала обличчя медом, потім змивала його, а воду, зливши у пляшечку, вправляла в тісто. Коли саджала в піч пшеничні вироби, то казала: «Як цей мід пече в крачуні, так би тобі (ім'я хлопця) пекло серце за мною». Вважалося, якщо цю воду підлити юнакові, то він неодмінно вподобає дівчину.

Напередодні Різдва батько з сином йшли до току з веретою, нав'язували в неї соломи і заготовляли два снопки — один, щоб розіслати на столі, а другий правував за дідуха. Потім направлялися до річки, вмивалися джерельною водою, змочували з трьох сторін крачуна і, прихопивши з собою солому та сніпки, йшли до хати. Почувши постуки в сінях, господиня запитувала: «Хто там дуркоче?» — «Святий Дух з калачами та зі свяченою водою,— відказував газда і, переступивши поріг, оповіщав: — Щедрий і добрий вам вечір!».

Дружина, розіславши біля порога якусь одежину (на голу долівку не годилося ступати), відповідала: «Дай, Боже!». Натомість господар пускав крачуна до столу, а газдиня, упіймавши його, кидала назад. Якщо хлібець упав долі, то дивилися, чи «не догори, бо це на лихий рік». Подібну обрядодію робили і на щедру кутю.

Після цього батько з сином розстеляли куля на столі, прикритому святковою скатертиною, а дідуха ставили на покуть. Соломою прикривали лави і долівку. Дорослі члени родини тим часом робили перевесла і перев'язували ними попереки, щоб «під час жнив не боліла спина».

Такий звичай побутував на рівнинному Закарпатті. Гуцули ж святвечерювали трохи інакше. Напередодні багатої куті господар разом із сином (а коли не було, то з дружиною, котра одягала чоловічу шапку) тричі за сонцем обходили оселю, тримаючи в руках хліб, по ложці меду й куті, а також жаринки, ладан і свічку на тарілці. Потім заходили у хлів і робили на одвірках та між рогами тварин хрестики, і проголошували заклинання.

Міцно позамикавши двері, обсипали довкола маком «од відьом», а біля порога клали зубок часнику та сокиру «від вовків». Лишень після цього заходили в хату з «колядником» — обрядовим снопом. До речі, мешканці Карпат намагалися завести в світлицю й полазників — ягнятко або телятко й нагодувати його. Деінде влаштовували символічний обряд частування диких звірів кутею та узваром.