«Труп потерпілого»

 Друзі!

Вже сьогодні 25 червня о 18:00

на сцені Чернівецька обласна філармонія ім.Д.Гнатюка відбудеться перформативне читання п’єси Оксани Драчковської «Труп потерпілого».

Абсурд-комедія - повна безглуздість, нісенітниця та відсутність реального погляду на ситуацію - все це у гострій приправі Режисера читань – Іван Данілін Івана Даніліна.

Вхід вільний!!!

Чекаю всіх на нашій прем'єрі!

Буковино, ляно!1

 Відбулась чергова нічна театралізована екскурсія в рамках музейного проєкту "Театр просто неба". Цього разу відвідувачами стали військовослужбовці Збройних сил України та їх родини.

Для мене, як і для кожного актора екскурсії - це особливі емоційні миті...

Серед відвідувачів - ВОЇНИ, що проходять реабілітацію та перебувають у лікарнянній відпустці.

А також - знайомі обличчя - колеги, рідні яких служать; родини, які втратили найдорожче - своїх синів; сім'ї з дітками, які не відпускають руку татка....

Усмішки осяювали їх змарнілі, зболені, але нескорені оличчя і це було найбільшою радістю цього вечора.

Довго ще обіймали та дякували одні одним. Ми - за захист і можливість жити... ВОНИ - за емоції, що так різняться із буденними фронтовими...

"Свашки" Людмила Бирбюк-Іліка , Руслан Іліка , @Тетяна Маслюк, Аліна Маслюк були надзвичайні)

ХVІІ обласний благодійний фестиваль народної творчості людей з інвалідністю «На крилах надій»

 26 червня 2025 року о 10.30 у ресторані «Брізоль» міста Чернівці відбудеться ХVІІ обласний благодійний фестиваль народної творчості людей з інвалідністю «На крилах надій».

Засновники фестивалю - Чернівецька обласна військова адміністрація, Чернівецька обласна рада. Організатори заходу – управління культури Чернівецької обласної військової адміністрації, Буковинський центр культури і мистецтва.

Фестиваль проводиться з метою моральної підтримки людей з інвалідністю, створення належних умов для їхньої інтеграції у суспільстві та широкого залучення до народної творчості. Свої таланти в номінаціях «Музичний жанр», «Пісенний жанр», «Авторська пісня», «Театральний жанр», «Літературна творчість», «Фотомистецтво», «Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво» продемонструють 50 учасників з 20-ти громади області та п’яти громадських організацій міста Чернівці.

НАЙЩИРІШІ ВІТАННЯ ДЛЯ ІВАНА ГОНЧАРА!

Сьогодні ювілей відзначає знакова людина для нашої культури - майстер народного гончарства, заслужений працівник культури України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України , член Всеукраїнської національної музичної спілки, лауреат обласної премії імені Георгія Гараса за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва Буковини, лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича у номінації "Література та мистецтво", лауреат обласної премії імені Олекси Романця за розвиток краєзнавства, збереження культурної спадщини Буковини Іван Іванович Гончар.

Його багаторічну роботу і в іпостасі майстра з гончарства, і в іпостасі дослідника керамічних традицій, і в іпостасі збирача та популяризатора пісенної культури Буковини та Бессарабії переоцінити важко. Багаторічна праця Івана Гончара з відродження й популяризації прадавнього ремесла увінчалася створенням музейного комплексу гончарства у селі Коболчин, аналогів якому немає. До того ж Іван Іванович є керівником народного аматорського хору «Любисток» с. Коболчин.

Колектив Буковинського центру культури і мистецтва надсилає щиросердні віншування ювілярові, бажаємо щедрих Господніх благословінь на многа літ. Най добро множиться!

ЗАСІДАННЯ ОБЛАСНОЇ РАДИ ДИРЕКТОРІВ МИСТЕЦЬКИХ ШКІЛ ОБЛАСТІ

17 червня 2025 року на базі Буковинського центру культури і мистецтва відбулося чергове засідання Обласної ради директорів мистецьких шкіл Чернівецької області.

У роботі засідання взяли участь:

- Олена Боднар — начальник управління культури Чернівецької обласної військової адміністрації (ОДА);

- Руслан Гнатчук — голова Ради директорів мистецьких шкіл області;

- Микола Шкрібляк — директор Буковинського центру культури і мистецтва;

- Василь Бобик — директор Чернівецького обласного фахового коледжу мистецтв ім. С. Воробкевича;

- Іван Петрусяк — головний художній керівник Чернівецької обласної філармонії імені Д. Гнатюка;

- Тетяна Петришина — завідувачка навчально-методичного відділу працівників мистецьких шкіл та підвищення кваліфікації;

- Василь Беженар — методист відділу;

- Директори мистецьких шкіл області, голови предметних секцій та циклових комісій (фортепіано, народні інструменти, струнно-смичкові, теоретичні дисципліни та інші).

На обговорення були висунуті такі питання:

- Підсумки 2024-2025 навчального року. Короткий аналіз методично-організаційної, методично-освітньої, виставкової, культурно-мистецької роботи провела Тетяна Петришина.

- Аналіз проведених Обласних конкурсів виконавської майстерності у 2024-2025 навчальному році провели голови предметних секцій. Наголосили на важливості рішень щодо періодичності проведення конкурсів, на аспектах підготовки учнів, вибору репертуару, особливостях виконання та оцінювання творів.

- Планування роботи на І півріччя 2025–2026 навчального року. Визначили методичні заходи, теми секційних засідань, запланували організацію та проведення конкурсів та фестивалів.

- Обговорення пропозиції щорічного проведення конкурсів виконавської майстерності. Із коментарем виступила начальник управління культури Обласної військової адміністрації Олена Боднар. Вона підкреслила важливість рішення, що конкурси мають проводитися щорічно. За її словами в сталості є їх цінність. Цю пропозицію підтримали всі присутні.

- Обговорення необхідності оновлення положень про конкурси, що відбуватимуться на регулярній основі.

- Із актуальними умовами вступу до фахового коледжу мистецтв ім. С. Воробкевича у 2025 році виступив Василь Бобик.

- Із пропозицією проведення обласного свята духової музики за участі оркестрів мистецьких шкіл області виступив Іван Петрусяк.

Засідання пройшло в конструктивній виробничій атмосфері. Було окреслено подальші напрями роботи та узгоджено основні завдання на новий навчальний період.

Дякуємо всім учасникам за плідну роботу та професійний діалог.

«Традиції по-чоловічому»

 Кажуть, світи чоловіка і жінки – цілком різні. Чи так це з погляду етнографії? На свіжій етнографічній студії у співпраці етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва та «Гончаренцо-Центру.Чернівці» відвідувачі слухали науково-популярну лекцію на тему: «Традиції по-чоловічому».  

Лекторка – кандидатка філології, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина», письменниця Іванна Cтеф’юк зосередила увагу на закритих чоловічих обрядах (ґаздівська коляда («браття»), виряд (проводи в армію), маланкування, посівання, танець-обряд «Сербен», йшлося про чоловічі танці – гопак, аркан, козачок, а також про ремесла, де головними майстрами були і є в основному чоловіки – ковальство, плотогонство, культура полонинського літування, кушнірство тощо.

Аналізувалися як причини умовного поділу ремесел чи обрядів на «чоловічі» та «жіночі», так і йшлося про семантику образу чоловіка в українській культурі.

Наступна етнографічна студія буде присвячена образу жінки в українській традиції та феміністичному дискурсові нашої культури. Час заходу – 18 червня, 14.30, «Гончаренко-Центр.Чернівці». Стежте, будь ласка, за нашими анонсами, аби не пропустити найцікавіше.

 

ПРЕЗЕНТАЦІЯ НОВОЇ КНИЖКИ РОМАНА ГОРАКА

 

Непересічна подія культурного життя відбулася 11 червня у Чернівцях – у Науковій бібліотеці ЧНУ імені Юрія Федьковича відбулася презентація нової книжки Романа Горака «Охоронці скарбу» за участі автора. Роман Горак – науковець, письменник, заслужений працівник культури України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, автор фундаментальних дослідницьких романів про Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Василя Стефаника, Леся Мартовича, Богдана Лепкого, численних есеїв про Квітку Цісик, Василя Ткачука, Ольгу Дучимінську тощо. Книжка ж «Охоронці скарбу» поєднала під однією палітуркою аж 6 нарисів, які за сконцентрованістю фактажу можуть бути окремими книжками.

«Книжка розповідає про тих, хто оберігав і оберігає найбільший скарб українців – національну історичну пам’ять. Одні рятували її, коли наші музеї грабували в роки німецької та радянської окупації, інші зберігали її в нашій пісні, звичаях і традиціях, ще інші берегли від забуття й осквернення дорогі для нас імена та культурну спадщину. У цьому виданні автор відкриває невідомі й призабуті сторінки життя непересічних особистостей і їхній внесок у духовний розвиток суспільства, серед яких Володимир Паньків і музей просто неба «Шевченківський гай», володар вердіївського баритону Стефан П’ятничко, засновник музею Леся Мартовича в Торговиці Василь Липчук, нащадок славетної гуцульської родини, етнолог Микола Шкрібляк, видатні українські актори Іванна та Іван Біберовичі, а також Марія Магунь та її непростий шлях до відкриття музею Михайла Грушевського у Львові», - йдеться у анотації до видання.

Імпреза об’єднала поціновувачів літератури, письменників, працівників культури і дослідників українського слова. Провадила її кандидатка філологічних наук, письменниця, дослідниця української культури, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва Іванна Стеф’юк.

Упродовж заходу Роман Горак ділився спогадами про початок літературного шляху, розповідав про редакційну політику ХХ століття, про дослідницькі знахідки і переваги аналітичного складу розуму в науковій та письменницькій роботі.

«Я мала нагоду познайомитися з «Охоронцями скарбу» і хочу сказати, що ця книжка має однозначно бути в бібліотеці тих людей, які вважають себе дотичними до культури. Погляд зупиняється то на несподіваних фактах, то на афористичному вислові, ця книжка запрошує до детального читання», - такими враженнями поділилася очільниця управління культури Чернівецької обласної військової адміністрації Олена Боднар.

Один із героїв книжки – знаний етнолог, Почесний громадянин міста Чернівці, директор Буковинського центру культури і мистецтва Микола Шкрібляк, котрий є охоронцем скарбів у подвійному сенсі – адже він зберігає і примножує традиції славної гуцульської династій Шкрібляків і він є правдивим хранителем народної культури в загальноукраїнському контексті. У вітальному слові Микола Шкрібляк ділився роздумами про те, як часто зберігачі народної культури бувають непочуті сучасниками – на Буковині це, наприклад, Опанас Шевчукевич, Михайло Фірчук, Юрій Ференчук, Авксентій Яківчук, Фрозина Гулей, Іван Снігур.

Подія залишила посмак роздумів і стала надихом для тих, хто хоче читати українську культуру – історія якої складна, смисли якої глибинні. Директор Наукової бібліотеки ЧНУ імені Юрія Федьковича, літературознавець Михайло Зушман охарактеризував концептуальні вектори заходу так: «глибина, обшир, досвід» і подякував усім причетним до його організації та проведення.

Івана Гемері зі славним 80-ти річним ювілеєм! Вітаємо!

 Колектив Буковинського центру культури і мистецтва вітає заслуженого працівника культури України, талановитого художника-аматора, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Івана Гемері зі славним 80-ти річним ювілеєм!

Шановний Іване Миколайовичу! Прийміть наші найщиріші вітання. Бажаємо Вам міцного здоров’я, адже саме воно є основою щасливого й повноцінного життя. Нехай кожен день дарує Вам спокій, гармонію та душевне тепло. Ви — надзвичайна особистість, людина, з якої хочеться брати приклад, яка надихає своєю енергією, щирістю та любов’ю до мистецтва.

Нехай Ваша життєва дорога й надалі буде освітлена новими ідеями, творчими досягненнями й глибокою шаною від тих, хто Вас знає та цінує. Від усього серця бажаємо Вам невичерпного натхнення та нових звершень у царині образотворчого мистецтва!

У Глибоцької музичної школи 60-річний ювілей!

 6 червня в Глибоцькій музичній школі урочисто відзначили  60-річний ювілей — шістдесят років мистецтва, таланту, натхнення та незабутніх мелодій. 

Від невеличкої ініціативи — до справжньої культурної перлини краю: за ці роки школа виростила сотні обдарованих учнів, які несуть українську музику далеко за межі України — у серця людей по всьому світу.

Урочистості відбулися в атмосфері творчого піднесення та глибокої шани до мистецької спадщини. На адресу педагогів пролунало безліч щирих привітань від представників влади, гостей, колишніх випускників та шанувальників мистецтва. Кожен номер — як окрема історія, що звучала мовою серця. Від ніжних мелодій до запальних ритмів — усе свідчило: музика здатна сказати більше, ніж слова.

Щира подяка директорці школи Руслані Літвінцевій, викладачам, випускникам, учням і батькам — кожен із вас є невід’ємною частиною великої музичної історії. Нехай Глибоцька музична школа й надалі залишається осередком гармонії, краси та натхнення для нових поколінь!

Сьогодні Сабадашу - 105!

                                          Степан Олексійович Сабадаш

Народився 5 червня 1920 року в селі Ванчинець (нині Новоселицького району Чернівецької області). З дитинства захоплювався музикою, співом. З 13 років навчався гри на скрипці у регента церковного хору Івана Кіріяка. За порадою останнього в 15 років почав самостійно навчатися грі на трубі і вже через півроку був прийнятий до професійного духового оркестру села Ванчиківців.

У 16 років Степан уже керував цим оркестром, а у 18-річному віці почав опановувати акордеон і невдовзі став кращим акордеоністом не лише Буковини, а і Румунії. Був запрошений працювати на Бухарестське радіо, проте з політичних міркувань відмовився від цієї пропозиції.

У 1940 році, з приходом радянської влади на Буковину, вступив до Чернівецького музучилища , клас акордеона. Враховуючи віртуозне виконання творів на вступному іспиті, був зарахований відразу на другий курс і закінчив училище за рік. У 1941–1944 роках навчався в приватній румунській консерваторії Чернівців по класу акордеона, Паралельно працював у ресторані, заробляючи на життя і оплату навчання.

У 1944 році почав працювати в Чернівецькій філармонії, де було створено естрадний ансамбль. Згодом був призваний до лав Червоної армії. Створив ансамбль з числа військовослужбовців-артистів, який виступав у військових частинах 4-го Українського фронту аж до закінчення війни. Після демобілізації працював у Чернівецькому українському драмтеатрі концертмейстером, одночасно керував свінговим оркестром при Чернівецькому будинку офіцерів. Згодом, разом з Іллею Міським, створили естрадний оркестр при кінотеатрі імені О. Кобилянської. Невдовзі був створений ще один оркестр у кінотеатрі «Жовтень» і визнаний найкращим серед оркестрів кінотеатрів України. Для цих оркестрів Степан Олексійович написав багато оркестрових творів.

З 1951 року періодично створював самодіяльні хори. Один із них — Першої трикотажної фабрики, яким керував 16 років. У 1954 році цей колектив на республіканському огляді художньої самодіяльності посів 1 місце.

У 1952 році вдруге вступив у Чернівецьке музичне училище — уже на хорово-диригентне відділення. Створив міську хорову капелу при Палаці текстильників. За короткий час капела (100 учасників) стала високопрофесійним колективом, була поставлена навіть опера Мусоргського «Борис Годунов».

Протягом багатьох років популяризує хоровий снів, писав тематичні пісні і робив оркестровки для супроводу хору і танцювальних колективів. Часто йому доручали керівництво хорами гала-концертів, найбільшим із них був тритисячний хор на святі весни в Чернівцях.

З 1967 року жив в Києві. Працював керівником музично-інструментального ансамблю Жовтневого палацу, виступав зі звітними авторськими концертами в Україні та в республіках СРСР. Був членом Музфонду та Музичного товариства України.

Помер 28 серпня 2006 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

  Автора улюблених пісень пам'ятають та шанують на його малій Батьківщині. Пісні живуть великим пісенним життям, їх доля визначена - їх очікує велика пам'ять століть  та любов України та його співучого народу.

«УКРАЇНА В ОГНІ».

 3 червня 2025 року в Чернівецькому обласному художньому музеї відкрилася персональна виставка МАРІЇ ГУПАЛО (м.Львів) «УКРАЇНА В ОГНІ».

На виставці представлено 53 кольорові великоформатні витинанки, виготовлені майстринею протягом останніх п᾿яти років.

Під час відкриття майстриня провела авторську екскурсію. На прохання присутніх Марія багато розповідала про себе та про свою творчість.

«Я народилася і живу у Львові. Навчалася і викладала богослов’я в Українському католицькому університеті.

До мистецтва прийшла через самоосвіту. Витинанка та графіка від самого початку стали моїми улюбленими техніками. На початку творчого шляху я захоплювалася стилем Ар-нуво, а також етнічними мотивами - українськими та інших народів світу. З часом я прийшла до широкоформатної витинанки.

Навчання на богословському факультеті УКУ та захоплення філософією стимулювали мої творчі пошуки у сфері абстрактної витинанки. Зокрема на мій вибір стилю і форми вираження стимулювало зацікавлення філософією діалогу Мартіна Бубера та Емманюеля Левінаса, феноменологією, екзистенціалізмом, богослов’ям ікони, християнськими духовними практиками. Медитація, пошук божественного через самозаглиблення та діалог з Іншим та Іншими у широкому значенні, метафора погляду, доторку є центральними для моєї творчості останні кілька років. Використовуючи візуальну мову візантійської іконографії, я створюю абстрактні портрети з великими очима, які пронизують глядача поглядом. Також люблю витинати руки, які в мене є метафорою доторку, комунікації, дарування. На мою думку, інша особа та світ загалом є таємницею, яку ми не можемо до кінця осягнути, як би не намагались. Я висловлюю це переконання через стиль «пльонталізм» - зображення об’єкта за допомогою безлічі навмисно хаотичних ліній, що створює ефект розсіяності, спонтанності. Таким чином у мене витинанка плавно перетікає у графіку, стає «графікою папером у просторі», оскільки готова витинанка схожа на розкидані заплутані нитки, що зависли у просторі. Тут я надихаюся творчістю Івана Марчука, Джексона Поллока, Марка Ротко, Якова Гніздовського.

Окрім більш традиційних матеріалів, як-от папір для пастелі, я також створюю свої роботи за допомогою авторської техніки, використовуючи в якості основи флізелінові шпалери та банер, які я тоную за допомогою акрилу, зазвичай акцентуючи певні області суцільним кольором. Я продовжую експериментувати з візуальною мовою витинанки та її можливостями вираження. Також розширюються теми, з якими я працюю. Наприклад, із початку повномасштабного вторгнення я працюю із досвідами та травмами війни, інклюзією, солідарністю. Планую також за допомогою своєї творчості підсвічувати тему захисту довкілля, адже турбота про довкілля і екобогослов’я є ще однією моєю пристрастю.»

НОГРАФІЧНА СТУДІЯ ПРО ВИШИВКУ ЯК СКЛАДОВУ МЕНТАЛЬНОГО ВІДНОВЛЕННЯ

 

•  

У контексті просвітницьких заходів видавничо-благодійного проєкту Миколи Шкрібляка та Миколи Гнідка "Жінка. Майстриня. Перемога" із лекцією про шари трактування вишитого одягу 30 травня виступила кандидатка філологічних наук, кураторка етнографічного проєкту "Спадщина" Буковинського центру культури і мистецтва Іванна Стеф'юк.

Зокрема, йшлося про те, в яких ситуаціях "вишита сорочка" і "вишиванка" є синонімами, про спостереження Еріха Кольбенґаєра за специфікою крою та орнаментики чоловічої та жіночої сорочок, про Всесвітній день вишиванки і діяльність Лесі Воронюк, про дослідження Миколи Шкрібляка, Настасії Марусик, Олени Гасюк тощо.

Особливо щемкими враженнями від проєкту "Сорочка для захисника" поділилася майстриня та науковиця Олена Ясінська, котра розповіла, у яких випадках кажуть "так просить сорочка".

Організатори заходу - ГО "Український розвиток", цільовою аудиторією стали гості-переселенці та загалом усі зацікавлені. Відбулася лекція у Центрі культури "Вернісаж" м. Чернівців.

«Піжмурки зі смертю»

   В репертуарній афіші «Буковинської театральної весни» Вистава «Піжмурки зі смертю: дитячі розповіді про недитячу історію».

 Це - глибокий театральний твір, створений за мотивами однойменної книги, що відкриває страшну правду війни очима дитини. Народний аматорський драматичний театр ім. Г. Агєєва (режисер-постановник – Іван Данілін) подає цей матеріал надзвичайно тонко і водночас глибоко. На сцені оживають голоси маленьких свідків великої трагедії – щирі, лаконічні, розгублені, але й неймовірно чесні. Це не просто театральна вистава, а болісне зворушливе осмислення лихоліття війни, яке на жаль перегукується із сьогоденням.

Дитинство як тоді, так і зараз стикається зі смертю, а гра в піжмурки стає метафорою порятунку і втрати. Пронизана щирістю і болем постановка закликає пам’ятати, співпереживати і глибоко переосмислювати цінності людського життя.