Анатолій Петрицький —український живописець, художник театру і книги - напрочуд обдарована людина, яка зуміла побачити і передати драматизм людського життя, створювати яскраві панно, в барвистих ритмах якого звучить перегук з українським фольклором, із живою стихією народної творчості.
Книга Тетяни Павлової "Carte blanche Анатоля Петрицького" вийшла друком в малій серії українського модернізму, в Києві у Видавництві РОДОВІД, в 2017 році.
Біографія Петрицького відбиває всі перипетії українського мистецтва ХХ ст., пов'язані з історією України, її боротьбою за незалежність, поразками і перемогами. Подібно до своїх старших попередників, які народилися в Україні в кінці ХІХ ст. (Малевич, Екстер, ін.), він шукає шляхи розвитку свого таланту в чужих столицях і художніх центрах. Його приваблюють ВХУТЕМАС, де він навчався в 1922–1924 роках, і Баухауз, куди мріяв поступити вчитися, але не реалізував свого наміру через фатальні політичні зміни в Німеччині.
Утім, сформувався Петрицький ще в 1910-ті на міцному ґрунті вже трансформованої київської школи: Художнє училище, студії Олександри Екстер та Олексадра Мурашка, майстерня монументального живопису Михайла Бойчука в Українській академії мистецтв, зазнав значного впливу Василя Кричевського й Данили Щербаківського. Уже в ранні роки він бере участь у процесах відновлення українського мистецтва. Із Михайлем Семенком торує шляхи футуризму. Разом з Лесем Курбасом реформує українську сценографію, стаючи на шлях авангардних пошуків форми, поєднаних у неподільне ціле з художньою традицією професійного і народного мистецтва України. У 1920-х Петрицький зажив вітчизняної та світової слави передусім як творець блискучої авангардної сценографії. Його високий мистецький статус підтверджує вельми успішна участь на XVII Венеційській бієнале (1930).
Харківський період (1919–1934) – зоряний час Анатоля Петрицького. Відіграючи безпрецедентну роль на театральному коні «Першої столиці», Петрицький створив унікальний пам'ятник тогочасної творчої еліти України. Його «стопортретна серія» мала би «змінити долю європейського портрета» (Борис Лобановський). У ній закарбовані доленосні події, що залишили глибокі борозни в історії покоління «Розстріляного Відродження».
Крім цього Петрицький був оригінальним художником театру, виконав вражаючі за образністю і абсолютно точним відчуттям епохи театральні строї і декорації. Як зазначають дослідники, в часи засилля соціалістичного реалізму, що потребував від митців дотримуватися чітких канонів у виконанні творчих завдань, робота в галузі театрального живопису, де все-таки не обійтися без образної умовності, здатна була вберегти художника від нівелювання його як творчої особистості.
Зосереджуючись на театральному живописі, Петрицький мав можливість синтезувати пошуки попередніх років, поєднуючи талант станковиста і театрального художника.
В галузі театрального живопису Петрицький виявив себе обдарованим колористом і монументалістом, продовжуючи плідно розвивати лірико-епічні традиції українського мистецтва. Так само у новій художньо-образній якості об'ємно-просторових вирішень постала і його майстерність рисувальника, органічно узгодившись з тонким знанням декоративних прийомів. Однією з найвідоміших робіт А. Петрицького є картина «Півонії».
Немає коментарів:
Дописати коментар