«АНТОН КОХАНОВСЬКИЙ. СПОГАДИ» до Міжнародного дня театру.

 28 березня 2023 року спільно з Народним драматичним театром ім. Григорія Агєєва, з Мистецьким центром «Арт-простір на Кохановського» презентували театралізовану історію до Міжнародного дня театру «АНТОН КОХАНОВСЬКИЙ. СПОГАДИ».

Свого часу ідею Мистецького центру «Арт-простір на Кохановського» розвинули в театралізовану історію Ярослав Адамчук, Олег Колянківский та Одарка Кучерява. І вона була зіграна, отримала багато схвальних відгуків та свого шанувальника.

Це і не дивно!  Адже особистість бургомістра Антона Кохановського -  це гордість історії Чернівців та чернівчан. За декілька десятиліть XIX століття Чернівці, які були тоді віддаленою провінцією австрійської монархії, розбудували та підняли до рівня європейських столиць. Тут збудували школи, культурні заклади, готелі та ресторани, багатоповерхові будинки, вимостили вулиці бруківкою, провели воду та каналізацію, під’єднали світло, запустили перший трамвай. Усе це зробили за короткий період за правління містом Антона Кохановського. Його тут ще за життя назвали «батьком» або люблячим «татком» Чернівців.  В нашій історії про все, що зробив для нашого міста Антон Кохановський: про будівництво костелу Серця Ісуса, філармонії, театру та інших важливих для міста закладів і не тільки.

  Історія розказана та зірвала хвилю бурних оплесків. Зал співпереживав невдачам та хворобам, радів успіхам та наповнювався почуттям гордості за досягнення, вибухав сміхом від простуватих реплік пересічних містян та недолугих упереджених їхніх думок про нововведення та оновлення в місті,

 захоплювався академічним звучанням голосу запрошеної співачки на відкритті музичної філармонії, роль якої непревершено виконала Тетяна Петришина.

Історія розказана, але в процесі народжуються нові ідеї для її розширення, перетворення, виходу на інший рівень та інший мистецький формат. Тож творчий колектив не прощається із цим проєктом, а мріє про його продовження!

 Тож працюймо, а за активну творчу діяльність, вагомий внесок у розвиток та популяризацію театрального мистецтва, участь у культурно-мистецькому житті Чернівців отримаємо насолоду бути причетними до творення нової історії міста Чернівців, до якої ми докладаємо свої серця!

"Театр, як він є..." до Міжнародного дня театру

 

27 березня відзначають Міжнародний день театру (World Theatre Day), встановлений 1961 року за ініціативою делегатів IX конгресу Міжнародного інституту театру (МІТ) при ЮНЕСКО. Традиційно цей день проходить під девізом «Театр як засіб взаєморозуміння і зміцнення миру між народами».

Діяльність Міжнародного інституту театру, згідно з його статутом, спрямована на «зміцнення миру і дружби між народами, на розширення творчої співпраці всіх театральних діячів світу». Сьогодні Міжнародний інститут театру при ЮНЕСКО – найбільша в світі неурядова організація, що займається виконавським мистецтвом. Національні центри, регіональні ради і комітети представлені в майже 100 країнах світу.

Згадка про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася в Єгипті. У давній Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм.

В Україні театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях і обрядах. Починаючи із ХІ століття відомі театральні вистави слов’янських скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески ХІ століття Софійського собору в Києві. Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (XVI-XVII століття). У XVII-XVIII столітті широкого розмаху набули вертепи – мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії. У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. У Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 р., в Одесі – в 1809 р., в Полтаві – в 1810 р.

Інші  театральні форми, які так захоплюють нас в сучасних театрах. Вони характеризуються відсутністю театральних умовностей - найрізноманітніших енергійних режисерських експериментів, пошуків, різкої полеміки, крайніх висловів і постановочних рішень; автентичністю матеріалу – це про матеріали, які відібрані з оригінальних джерел, які характеризуються природністю лексичного наповнення та граматичних форм, показують колорит та особливості народу;  тісним зв’язком актора з глядачем - Акторові дано право користуватися всіма видами сценічного спілкування, і по тому, як актор спілкується на сценічному майданчику, глядачеві стають ясні «правила гри» за якими грає актор; імпровізацією, мобільністю та стислістю. 

 27 березня 2023 року до Міжнародного дня театру відділ мистецтв долучається своїми мистецькими імпрезами та вітає колег із професійним святом. Цьогоріч організували мистецьку зустріч "Театр, як він є..." із провідною акторкою Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської, заслуженою артисткою України Ларисою Попенко, яка згадувала свої кращі та улюбленіші  ролі за роки роботи в театрі.

 Артист театру та кіно, лавреат численних конкурсів читців Олег Колянківський зробив ракурс в історію інсценізації повісті Ольги Кобилянської "Земля", в якій брав участь та виконував роль родича  родини Івоніки та прочитав уривок з  політичної поеми-містерії "Великий льох" Тараса Шевченка.

Окремою сторінкою прозвучала згадка про видатного актора, режисера, драматурга та театрознавця Василя Василька, якому днями виповнилось 130 років від дня народження.

 Свою творчість продемонстували студенти Чернівецького обласного фахового коледжу мистецтв ім. Сидора Воробкевича -  курс Ганни Шевченко. У їх виконанні відтворено інсценізацію поезій Василя Стуса.

  В заході звучали слова вдячності захисникам ЗСУ, що боронять наші землі від загарбників, артистам, що зі зброєю в руках пішли на війну. Вечір просякнутий почуттями вдячності та щирої поваги до цих людей.

 Модерувала захід Любов Шилюк.

Життєствердження ідеалу краси. Рафаель Санті.

 Рафаель Санті народився в сім’ї художника Джованні ді Санті ді П’єтро у березні 1483 року в місті Урбіно. 

Батько користувався покровительством герцогів Урбіно і працював придворним художником. Юний Рафаель допомагав виконувати численні замовлення герцога Монтефельтро. Невдовзі батько зрозумів, що талант сина перевершує його власний, і відправив того на навчання в місто Перуджу до відомого майстра П’єтро Перуджіно. 
Однак юнак не хотів виконати волю батька. Лише після його смерті, у 1496 році Рафаель прибув у Перуджу. Через три роки сімнадцятилітнього художника визнали як зрілого майстра. 
У 1503 році, скориставшись вісутністю вчителя, Рафаель виконав приватне замовлення на виготовлення картини для сімейної каплички. Робота „Заручини Марії” свідчить про досвідчену руку і досягнення рівня Перуджіно. 
Сюжет картини взятий із християнських легенд. Коли Марії виповнилося чотирнадцять років, претентендам на її руку роздали по гілці. У кого вона розквітне, той мав стати її чоловіком. У картині показано момент, коли Йосип з розквітлою гілочкою одягає перстень Марії. 
Наступного року прагнення до удосконалення приводить Рафаеля у Флоренцію. Молодий художник, познайомився із творчістю Леонардо да Вінчі і Мікеланджело, усвідомив, що він ще й не бачив справжнього великого мистецтва. 
Саме у Флоренції Рафаель створив одну із своїх прекрасних мадонн – „Мадонну з пташкою”. Молода і прекрасна жінка з трепетною ніжністю дивиться на свого сина. Той у руках тримає пташку. Поряд – того ж віку Іоан Хреститель. Картина мало сприймається як ікона. Автор прославляє людську красу і гармонію. 

Римська слава 

У 1507 році в Перуджі Рафаель створив прекрасну роботу „Покладання до гробу”. Він багато працював над композицією, створював численні ескізи – і знайшов найкраще вирішення поставленого завдання. 
У лівій (чоловічій) частині картини головні герої беруть тіло Христа. 
У правій (жіночій частині) Діва Марія без свідомості, її підтримують жінки. З’єднує картину тіло Христа. Над ним у тузі схилилась Марія Магдалина. Тіло Ісуса на плащаниці утримують молодий юнак у центрі – Никодим, а біля голови, старший за нього, Йосип Арімафейський. 
Наступного року Рафаеля запросили до Риму. З благословення Папи Римського це зробив архітектор Браманте, автор найбільшого у християнському світі собору святого Петра. 
Розписування ватиканських станц – в італійській це слово означає кімната, принесли небувалий успіх художнику. Робота йшла під девізом „Істина, Добро, Краса”. Коли одного разу папа Юлій Другий оглядав створені фрески і порівняв роботу Рафаеля з іншими, то наказав знищити роботи художників, які працювали поряд з майстром. Рафаеля ж попросив продовжувати словами: „Ти один знаєш, як це робити”. 
Папа в той час оглядав фреску, яка отримала назву „Афінська школа” – символ Храму вчених, заклик до розвитку науки і знань, один із девізів Відродження. В центрі фрески – Платон, який вказує рукою на небо і Аристотель, який тримає руку паралельно землі. Цікаво, що другим справа внизу Рафаель зобразив себе. В образі Геракліта, який одиноко сидить внизу, спершись лівою рукою, художник намалював Мікеланджело. 
Інша за змістом і задумом фреска „Вигнання Геліодора”. Створена за біблійними мотивами вона оповідає про спробу посланця перського царя вивезти з храму скарби Соломона. Бог посилає на Геліодора могутнього вершника з архангелами, які проганяють нечестивців. 

Сикстинська мадонна 
Свій найвидатніший шедевр Рафаель створив для церкви святого Сикста у П’яченце. 
В історії мистецтва „Сикстинська мадонна” вважається символом гармонії і досконалості. Перед нами велика картина для вівтаря. З небес на глядача дивиться Божа Матір з Немовлям у руках. В її очах всерозуміння. Образ Божої Дитини своєю внутрішньою напруженістю передрікає майбутню самопожертву. 
Зліва, внизу папа Сикст Четвертий на колінах споглядає божественне чудо. 
Свята Варвара не сміє підняти очей, вона благоговійно дивиться вниз. Два янголятка, спершись на парапет, спонукають глядача дивитись у центр композиції. 
Картина сповнена внутрішньої гармонії, простоти і довершеності. Вона стала одним із найвидатніших творінь людства епохи Відродження, його своєрідним символом. 

Останні роботи 
За недовгий час Рафаель створив численні роботи. Його запрошували прикрашати Віллу Фармезіну. Створена тут картина „Тріумф Галатеї” свідчить про захоплення художника античною міфологією та її персонажами. 
У „Святій Цецілії” ми бачимо образ жінки, якій за її самопожертву Господь подарував право чути спів ангелів на небесах. Для того щоб посилити небесну гармонію за легендою, Цецілія створила орган. Саме цей музичний інструмент широко використовується у літургії в римо-католицьких соборах. 
Серед численних мадонн, створених великим художником, особливе місце займає „Мадонна делла Седія” – „Мадонна у кріслі”. Незвична композиція –Мадонна з Божим Немовлям та маленьким Іоаном Хрестителем намальована у ротонді – круговому зображенні. Вона поруч з глядачем. Вона прекрасна. Вважається, що у цій картині Рафаель ставорив найкрасивіший образ мадонни. 
Незавершеною залишилася остання робота майстра „Преображення Господнє”. Створена на замовлення герцогів Медічі для кафедрального собору в Нарбонні, вона вражає своєю величчю, незвичайністю композиції гармонією та красою. Зображення на картині бездоганні. Рафаель зумів передати всі почуття, які виникли в героїв, коли Христос вилікував хворого хлопчика. І над емоційним натовпом парить Ісус, як при Вознесінні. Експресія, що передана в картині, викликає захоплення. 
Творчість Рафаеля була перервана ранньою його смертю. 6 квітня 1520 року у віці тридцяти семи років видатного художника, архітектора та археолога не стало. 
Похований Рафаель Санті у римському Пантеоні. 

"Концепції сучасного гердану"

 Отримали від  Одарки Кучерявої - очільниці мережі магазинів "Санта" та голови ГО "Вишиваний дивотвір" новий тематичний запит - друковані матеріали про українські традиційні прикраси з бісеру. Виклик прийнято та ретельно опрацьовано!

Результатом пошукової роботи стало запрошення до участі в мистецьких студіях "Концепція сучасного гердану".

Прекрасні творчо наповнені години спілкування! Особлива надихаюча аура, що витала поміж нами!

Тонкі надзвичайно глибокі аналізи та рефлексії від "Господаря ситуації" пана Миколи Шкрібляка - заслуженого діяча мистецтв, етнографа, краєзнавця, журналіста, педагога, колекціонера; правдиві історії колекціонерки Віри Китайгородської - заслуженої діячки мистецтв, письменниці, журналістки, громадської діячки та шедеври рукоділля Олени Ясінської та Марини Микуляк - незрівнянних Майстринь!

Такими видались мистецькі студії "Концепції сучасного гердану", в якому Відділ мистецтв Чернівецької ОУНБ презентував тематичну підбірку літератури із фондів Чернівецька обласна наукова бібліотека ім. Івасюка .

Друковані книжкові видання - Марії Чулак "Бісерні прикраси Карпатського краю", Олени Вірко " Ікони з бісеру", Діани Воулес "Бісероплетіння. Базовий курс", Людмили Божко "Бісер" та "Уроки майстерності". Альбоми/посібники С'ю Хоукінс та Черил Оуен розраховані на шанувальників прикладного рукоділля інших технік та періодичне джерело "Бісер.Найкраще", яке присутнє у фондах бібліотеки за багато років.

Всі ці матеріали додали присутнім варіантивності у плануванні власних виробів по нанизуванню бісеру.

Спілкування в колі, обмін енергіями - це емоційне та незамінне доповнення емоційної складової сьогодення!

Дякуємо Одарці Кучерявій за запрошення та всім учасникам за ваші рефлексії!

Персональна виставка Анатолія Житарюка

 16 березня  2023 року в Художньому музеї непересічна подія - презентація нової персональної виставки надзвичайного художника - Анатолія Миколайовича Житарюка!

В експозицію ввійшли роботи останнього десятиліття, але більша частина - роботи 2022 року!

Оку шанувальників відкрились фантазійні концепції великої Любові! Це роботи в різних техніках, в різних матеріалах виконання, але об'єднані темою, що так щиро імпонує художнику!

Виражальні засоби в алегорії, у перевтіленнях та перекладені авторського бачення на природні образи. Фрукти, квіти, овочі, дерева, птахи в роботах наділені засобами споглядання та відчуття!

Це - шедеври! Особливості є справжнім авторським почерком, що впізнавані серед тисяч робіт!

Вітаю, Майстре!

Родом з Буковини. В пам'ять про Семена Шкургана

 

20 березня 2023 року виповнюється 85 років від дня народження українського співака (баритон), педагога, Заслуженого артиста УРСР  Семена Васильовича Шкургана - батька всесвітньо відомого співака Андрія Шкургана.

Семен Васильович народився в сім'ї селянина. У 1956 році закінчив школу в с. Прутівка (Снятинський район). В 1956–1957 рр. майбутній співак працював на будівництві шахт Донбасу.

В 1960 році закінчив Івано-Франківське музичне училище (нині Івано-Франківське музичне училище імені Січинського), а в 1966 році — вокальний факультет Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка.

Від 1966 р. він був солістом-вокалістом Чернівецької філармонії.

Протягом 1967–1992 рр. викладав вокал у Чернівецькому музичному училищі.

В 1992–1994 рр. — доцент кафедри музики Чернівецького університету. Водночас (з 1993 р.) він — професор вокалу Краківської музичної академії (Польща).

Систематично виступав з концертами в Чернівцях і обласних центрах України, а також — за кордоном (Росія, Румунія, Франція, Південна Америка).

За активного виконавського життя в репертуарі співака були провідні партії у найвизначніших операх світової культури, зокрема:

Шарплес (опера «Чіо-Чіо-Сан» Дж. Пуччіні), Петруччіо (опера «Приборкання непокірної» В.Шебаліна), Фігаро (опера «Весілля Фігаро» В.-А. Моцарта) та ін.

Арії, кантати, ораторії з творів Генделя, Баха, А.Скарлаті, Ш.Гуно, Ж.Бізе, Дж. Верді, С.Монюшка, М.Лисенка, К.Данькевича; романси та пісні українських та зарубіжних композиторів.

Особливе місце в концертній діяльності займали твори на слова Т.Шевченка, Л.Українки,  І.Франка.

17 березня 2023 року митець відійшов у вічність,  за три дні до ювілею. Прожите життя  та творчий спадок залишуть в наших серцях вічну пам’ять.

Лагідно. Тонально. Самобутньо. Презентація до дня народження Тараса Шевченка

 Коли міняли честь неначе крам,

  А правду – совість кидали за грати, -

  В серцях людей Ви спорудили храм,

  Якому там повік-віків стояти.

  Коли брехня сідала на престол,

  Мовчало все від заходу до сходу, -

  Ви осінили праведним хрестом

  Безсмертне слово рідного народу.

  Вогонь запалений Тарасом,

  У нашім серці не погас –

  Він став над простором і часом

  Він будить нас, він кличе нас!

 

Він був сином мужа, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові світи і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської  муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в щастя для нього самого.

Все, що він почув, побачив живучи  в Україні перші чотирнадцять з половиною років, запам’ятає в найтонших  подробицях і загалом розповість про це в своїх геніальних творах живопису та в поетичній творчості.

Доля привела 17-річного Тараса до Петербурга, до пишної і величної столиці Російської імперії, де він став художником, поетом і вільною людиною.

22 квітня 1838р. пан Енгельгард видав своєму кріпакові  Тарасові Шевченку вільну. З травня того ж року  Тарас став учнем Карла Брюллова – почав навчатися в Петербурзькій Академії  мистецтв. «Яке то щастя бути вільною людиною !… Живу. Учусь, нікому не кланяюсь, і не боюсь… велике щастя буть   вольним чоловіком», – пише Тарас в листі до брата Микити.

Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна і не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України – вихід  у світ книги віршів « Кобзар» у 1840 році. Справді «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То є святиня, національна Біблія України.

Доля готувала Тарасові все нові і нові випробування. Із хлопчика – кріпака  виростає талановитий художник, великий український поет – борець за волю України. Ні царські тюрми, ні солдатчина, ні заслання в далеких степах Казахстану, не зломили його, не перемогли його віри  в Україну в народ! Де він не був, завжди тужив за Україною. Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в його віршах.

Він закликає український народ до боротьби за волю за кращу долю.
- О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучусь… але не каюсь!

Люблю, як щиру, вірну дружину

Як безталанну свою Вкраїну!

Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із самих почесних місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників,  який працював в  новому реалістичному напрямку,  він є  основоположником  критичного реалізму в українському мистецтві.

 Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював п’яного дяка, то був ним покараний.

Талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка” датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

 Бажання стати справжнім художником, змушувало Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса із своїм земляком – художником І.Сошенком Сошенко дав йому поради і консультації, а потім знайомив з видатними діячами російської і української культур  - Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою,спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори.

Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, відсутністю нарядності, вдалою композиційною бадьорістю і свіжістю барв, намагання дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві.

Мова й пісня – дві фортеці, які повинен народ оберігати  й плекати. Під геніальним пером великого Кобзаря заграла наша рідна мова всіма барвами, зазвучала ніжно, мелодійно, заполонила людські серця. «Кобзар» Шевченка став для українського народу пісенником.

Тарасова пісня. Вона неповторна, вона свята і вічна. Шевченко не міг жити без того, щоб не співати. Співав він і сумні пісні, й веселі. Улюбленими були: «Ой не шуми, луже», «Забіліли сніги», «Гей, хто лиха не знає», «Ой ішов козак з Дону», «Ой зійди, зійди, зіронько» та інші.

До поезії  Шевченка зверталось багато композиторів, тому доробок Поета створений на використанні можливостей українського народоголосся та особливостей народного гуртового виконання  є вагомим творчим спадком українського вокально-хорового мистецтва. Співають їх і зараз. Всі вони залишаються вічно живою і безмежною спадщиною  українського народу.

Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.

Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього  звичайного людського щастя.

- Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних  телеграм з України. Прочитавши їх , хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. В ранці 10 березня Тарас Шевченко зійшов у свою майстерню, упав і відійшов у вічність.

Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні цього ж року тіло  Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту». 

 До дня народження митця відділ мистецтв презентував книжково-ілюстративну виставку "Лагідно. Тонально. Самобутньо".  В експозиції представлено колекцію альбомів із репродукціями художника, монографічні авторські дослідження художньої творчості,  унікальну тематичну колекцію музичних 

українських композиторів на вірші поета  та довідкові та бібліографічні матеріали.
 До презентації було запрошено здобувачів освіти ВПХУ №5,завідувача бібліотекою учбового закладу та ВПО , що проживають у місті Чернівці.