А.Кос-Анатольський
Анатолій Йосипович Кос-Анатольський увійшов в історію української музичної культури як один з яскравих, самобутніх і активних її творців. Талановитий композитор, незабутній педагог багатьох музикантів, блискучий оратор, поет, був феноменально багатогранною особистістю. Сьогодні ім’я Кос-Анатольського є відомим і серед тих, для кого він творив, і серед тих, хто так як і він присвятив своє життя музиці.
Його справедливо називають “композитором щасливої долі”. В творчій спадщині композитора понад 500 творів різних жанрів. Але це ніяк не означає, що творчий шлях Кос-Анатольського був легким і безхмарним. Він почав творити у важкий і складний час. А.Кос-Анатольському доводилося постійно шукати свого місця в житті, і лише через роки він знайшов свою долю і йому вдалося стати поряд зі своїми земляками: М.Колессою, Р.Сімовичем, Є.Козаком та іншими.
Окрім композиції, А.Кос-Анатольський плідно працював у галузі пропаганди музичного мистецтва, зокрема західноукраїнського. Він опублікував чимало статей, нарисів, спогадів про видатних співаків: М.Менцинського, С.Крушельницьку, про корифея західноукраїнської музики С.Людкевича. Його публічні промови вирізняли глибокий зміст, широка ерудиція та емоційно-зворушливий пафосний тон. Анатолій Йосипович багато років очолював Львівську композиторську організацію. З його ініціативи було написане клопотання про відновлення в Спілці композиторів В.Барвінського, який повернувся з таборів. У консерваторії вів клас композиції. Чимало його учнів продовжують творчо розвивати засади свого педагога. Кос-Анатольський сприяв організації у Львові хору хлопчиків, чоловічого хору, оркестру народних інструментів. Він має державні нагороди – звання Народного артиста України, є лауреатом Шевченківської премії.
Щоб краще збагнути обставини, що сприяли утвердженню композитора, звернімо погляди до витоків біографії А.Кос-Анатольського.
Він народився 1 грудня 1909 року в родині лікаря в містечку Коломия. Мальовниче Покуття славилося не лише розкішною природою, але й своїми піснями та неперевершеними коломийками. Мама часто садила маленького сина біля роялю, що подарував їй батько, і грала та співала різні твори, а малий Анатолій зачаровано слухав. Згодом вона подарувала свій рояль найздібнішому сину, Анатолію, і він зберіг цей інструмент, незважаючи на матеріальні труднощі. Після закінчення І світової війни родина переїжджає до Станіслава (тепер Івано-Франківськ), і Анатоль Кос вступає до гімназії, а паралельно – до філії Львівського Вищого Музичного інституту ім.М.Лисенка, де знайомиться з С.Людкевичем, який побачив талант юнака і сказав пророчі слова: “Ваше життя повинне належати музиці”.
Успішно склавши іспити на атестат зрілості, Анатоль Кос вирішив продовжувати навчання у Львові, але за порадою батька вступає до Львівського університету на юридичний факультет. Наука давалася йому легко і через рік Кос-Анатольський вступає до Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка у фортепіанний клас Тараса Шухевича, а паралельно брав уроки вокалу у співачки О.Бандрівської. Несподівано померла його мати, і Анатоль змушений заробляти на прожиття і допомагати рідним.
Найбільшим святом вважав Кос-Анатольський відвідини оперного театру, де виконувались опери В.Моцарта, Ж.Бізе, С.Монюшка. Закінчивши навчання, він ще раз переконався у правоті батькових прогнозів щодо сумної долі музиканта. Матеріальна скрута змусила його працювати в юридичних конторах Рогатина та Тернопільщини. З болем і сумом згадував Львів – концертні зали, оперний театр. І завжди поставало болісне питання – як жити без музики? В 1939 році він повертається до Львова, працює в музичному училищі, музично-драматичному театрі, пише п’єси і пісні для дітей. Цікавим здобутком для А.Кос-Анатольського була його музика до вистав Львівського драматичного театру ім.М.Заньковецької, в якій він зумів передати дотепні, жваві, близькі до розмовної мови інтонації львівської міської пісні тридцятих років, а також забарвити мелодику яскравими зворотами карпатського фольклору.
За всі жахливі воєнні роки композитор написав єдиний романс “Бродить ніч” на слова В.Сосюри і присвятив його своїй дружині Софії. У повоєнні роки композитор створив такі хорові перлини, як “На горах Карпатах”, “Від Москви до Карпат”, “Нова Верховина”, романси “Гей, тополі мої", “Про тебе мрію", “Ой, коли б я сокіл”, а також опери “Назустріч сонцю” і “Заграла” та балети “Хустка Довбуша”, “Сойчине крило”, “Орися”, які були поставлені на сцені Львівського оперного театру.
У 1960 році А.Кос-Анатольський створює хорову обробку пісні “Чотири воли пасу я”, яка вражає своєю надзвичайною щирістю і глибоким ліризмом.
Особливе місце в творчості композитора посідають сольні пісні та романси на вірші Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, В.Сосюри, М.Рильського, П.Воронька, Р.Братуня. Він називав їх “солоспівами”.
Мелодика цих творів базується на інтонаційній лексиці українського фольклору. Широким є коло жанрових різновидів – це і розгорнуті концертні п’єси, арії і ліричні монологи. Форма їх теж різноманітна: куплетна, рондальна, тричастинна, варіаційна, наскрізьна. А.Кос-Анатольський звертається до різноманітних фольклорних жанрів: епічних, ліричних, жартівливих, танцювальних. Поряд з народнопісенними ознаками, що постійно живлять творчу палітру композитора, в його солоспівах відчутним є потяг до інтонаційної сфери міського побутового романсу. Яскравим прикладом цього є популярна пісня-романс на слова І.Франка “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”. Твір вражає розкішною мелодією і щирим почуттям, а чутливі рядки поета отримують нові експресивніші музичні барви.
Мотиви гуцульського фольклору з його яскравими запальними ритмами та інтонаціями знайшли відображення у пісні „Ой піду я межи гори” і в хорі на власні слова „Коломия –місто”.
Письменник Я.Гоян у нарисі “Заграва” писав, що якби композитор не написав нічого, окрім романсу “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, ім’я його все одно б зайняло своє місце в ряду класиків української музики. Мелодія романсу облетіла всю планету. Це перлина української вокальної лірики.
Є у вокальній творчості А.Кос-Анатольського солоспіви, створені в характері сучасних танців – танго, вальсу, бостону. Це такі, як “Коли заснули сині гори”, “Карпатське танго”, “Зоряна ніч”, “Білі троянди”, “Магнолія”.
Велику групу солоспівів складає репертуар для колоратурного сопрано. Більшість із них об’єднано у “Солов’їні романси”.
Серед пісень-романсів композитора є багато творів про карпатський край, його неповторну красу, про людей, які там живуть. Це “Два потоки з Чорногори”, “Гуцульщина”.
Напрочуд цікаву сторінку творчої біографії Кос-Анатольського становлять його вокальні ансамблі, чому значною мірою сприяла концертна діяльність сестер Марії, Ніни і Даніїли Байко. Для цього тріо композитор написав обробки українських народних пісень “Ти до мене не ходи”, “Чотири воли пасу я”, а також аранжировки сольних і хорових композицій.
Свої перші фортепіанні твори А.Кос-Анатольський почав писати в 50-х роках і по суті майже всі вони програмні. При цьому програма не конкретизується певним змістом, а здебільшого носить узагальнено-картинний характер. Вже авторські назви творів – “Гомін Верховини”, “Гуцульська токката”, “Закарпатська рапсодія”, “Буковинська сюїта” – вказують на коло образів та настроїв, відтворених у них. Це замальовки природи, картини життя людей.
Серед виразових засобів на першому місці є мелодія – розспівна, вокальна, завжди національно забарвлена. Широко розробляє композитор інтонаційно-ритмічну будову коломийок. Народна пісенність пронизує також “Гуцульську токкату” – тут і гуцульський лад, і характерна метроритміка та перевага варіантності.
Серед циклічних фортепіанних творів Кос-Анатольського вирізняються дві сюїти: перша “Сині гори”, написана в 1969 р., вона об’єднує чотири п’єси – “Сині гори”, “Полонина”, “Місячне плесо”, “Весняний шум” і друга – “Козацькі могили” – написана під враженням відвідин одного із заповідників Волині. Чотири частини сюїти – “Дума”, “Далекий гомін”, “Катакомби” і “Слава не поляже” – відтворюють картини минулих битв, славлять героїв, які полягли за рідну землю.
Через десять років композитор створив ще “Буковинську сюїту”. Танцювальні за характером п’єси “Коломийка” і “Аркан” – обрамляють ліричну “Елегію”, в якій автор майстерно розробляє тему хорової мініатюри “Над Прутом” буковинського композитора І.Воробкевича. Завершує сюїту стрімке і динамічне “Буковинське рондо”.
Крім уже згаданих фортепіанних творів, А.Кос-Анатольський створив цикл прелюдій, “Гірську легенду”, “Скерцо”, також два концерти для фортепіано з симфонічним оркестром та арфи з оркестром.
За стильовими ознаками фортепіанні твори композитора найбільш близькі до романтичної лірики Ф.Шопена. Не випадково одну з кращих своїх прелюдій “Желязова Воля” Кос-Анатольський присвятив саме Ф.Шопену.
Майже всім фортепіанним творам Кос-Анатольського властиві: романтично-ліричний характер, концертність, віртуозність, ефектність і все це привертає увагу виконавців та слухачів.
30 листопада 1983 року, напередодні свого дня народження, Анатолія Йосиповича не стало. Відійшов зненацька і раптово. Так вмирають могутні дерева. Перестало битися серце, жар його він перелив у пісні і палке слово, які віддав людям.
