Півтора сторіччя традицій української сцени

1 грудня 2023 року виповнюється 150 років  від дня народження видатної буковинської оперної співачки Філомени Лопатинської. Творчість співачки охоплювала твори  українських композиторів, що являли собою тодішній кістяк українства у музиці, театрі та виконувала солоспіви на вірші українських поетів.  Музичн0-театральна спільнота мала в ній тверду та вмотивовану культурну діячку.

 Вона народилася в Чернівцях, тут пройшло її дитинство. І саме в нашому місті вона прилучилася до високого мистецтва і класичної музики. Оскільки на той час всі були захоплені театром, то і вона була захоплена чарівним дійством. Свій шлях на сцені в неї розпочався в дуже юному віці. Вже впродовж 1888–90 років вона співала в чернівецькому студентському хорі під керівництвом професора Степана Смаль-Стоцького, у якого брала перші уроки співу. А вже з 1890 році Лопатинська стала провідною солісткою Театру товариства «Руська бесіда», де переважно виступала до 1898 року у співочих ролях драматичного репертуару, в оперетах та операх. У Львові в українському театрі товариства “Руська бесіда” Філомена Лопатинська працювала під керівництвом свого чоловіка Лева Лопатинського, котрий був театральним актором, режисером і письменником. Саме на сцені театру “Руська бесіда” вона вперше грала Ганну в “Утопленій” М. Лисенка та Оксану в опері С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”.

Над постановкою її голосу чимало працював диригент театру Франц Доліста, а першими вчителями сцени були Кость Підвисоцький і Степан Янович, батько Леся Курбаса. Три роки Лопатинська брала уроки співу у актора, директора Львівського театру Володислава Баронча, який створив тип акторського конферансьє. Пізніше закінчила Львівську консерваторію в класі Валерія Висоцького.

Лопатинська виступала у Львівському міському (польському) театрі, потім солісткою оперети та опери. Впродовж 1900 – 1913 виступала в операх та опереткових виставах Руського народного театру під керівництвом знаменитого режисера Йосипа Стадника.Виступала на сценах з такими кумирами сцени того часу як Олександр Носалевич, який тоді був артистом королівської опери в Альтенбурзі (Німеччина), з героїчним тенором М. Шляфенбергом, баритоном Львівської опери Адамом Людвігом та відомим польським композитором і аранжувальником українських пісень Яном Галлем. Вона виконала таку кількість ролей, що й сьогодні це викликає здивування навіть у людей, далеких від музики, а вже в рідному місті мали би знати і бути горді за таку виконавицю.

У період 1900 – 1906 років Філомена Лопатинська заспівала головні партії у 16 оперних партіях світового рівня та в 22 оперетах з такими видатними українськими митцями як С. Крушельницька , К. Клішевська, Є.Гушалевич, О.Мишуга та М.Менцинський . Це були партії Батерфляй (“Чіо¬Чіо¬Сан” Дж. Пуччіні), Віолетти (“Травіата” Дж. Верді), Анни і Гальки (“Страшний двір” і “Галька” С. Монюшка), Акульки (“Поцілунок” Б.Сметани), Княгині («Жидівка» С.Галеві) , Мікаели (“Кармен” Бізе), Капрано (“Ріголетто” Дж. Верді), Агати (“Вільний стрілець” Вебера), Олімпії («Оповідання Гофмана» Оффенбаха), Лючії (“Сільська честь” Масканьї), Тетяни (“Євгеній Онєгін” П. Чайковського), Гати (“Продана наречена” Б. Сметана), Катерини «Катерина” М. Аркаса), Роксолани (“Роксолана” Д. Січинського, Рахилі (“Жидівка” С. Галеві), Маргарити (“Фауст” Ш. Гуно), Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Наталки, Оксани, Ганни («Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Утоплена»М. Лисенка), Ольги («Підгіряни» І. Гушалевича, музика М. Вербицького), Марусі («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького), Дідони («Еней на мандрівці» Я. Лопатинського), Марти («Бабинська республіка» М. Солтиса), Тетяни («Євгеній Онєгін» П. Чайковського, укр. мовою), Рахиль («Жидівка» Ф. Галеві, нім. і укр. мовами), Аїди, Віолетти, Амелії («Аїда», «Травіата», «Бал-маскарад» Дж. Верді), Марійки, Анульки («Продана наречена», «Поцілунок» Б. Сметани), Марґарити («Фауст» Ш. Ґуно, нім. і укр. мовами), Мікаели («Кармен» Ж. Бізе), Тоски, Мімі, Баттерфляй («Тоска», «Богема», «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні), Стелли («Паяци» Р. Леонкавалло), Сантуцци («Сільська честь» П. Масканьї), Суламіф («Цариця Савська» К. Ґольд¬марка).

За виконання такий знакових партій її називали зіркою опери. Співачка мала голос невеликої сили, але чистий, рівний, гнучкий та дзвінкий.

Лопатинська співала в оперетах “Панна прачка”, “Тиролька”, “Віцеадмірал”, “Красуня з Нью¬Йорку”, “Солодка дівчина”, “Пташник з Тиролька” та ін.”У її репертуарі були твори Миколи Лисенка на слова Дніпрової Чайки, Богдана Лепкого, Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, українські народні пісні. Лопатинська відома як камерна співачка, зокрема виконувала романси М. В. Лисенка на слова Т. Г. Шевченка.

Події Першої світової війни внесли свої корективи в життя Філомени Лопатинської та її родини і навіть на деякий час перекрили дорогу на рідну Буковину.

Впродовж 1913–14 років вона концертувала по сценах Західної України, а в 1915–16 роках виступала у щойно створеній трупі «Тернопільські театральні вечори» під керівництвом Леся Курбаса. Театр, який мав свій симфонічний оркестр і хор відкрився 18 жовтня 1915 року. Цього ж дня відбулася прем’єра вистави “Наталка¬ Полтавка” Івана Котляревського, де роль Наталки виконувала Ф. Лопатинська, а виборного зіграв Лесь Курбас. Впродовж всієї своєї творчої діяльності, з 1890 по 1923 рік, брала участь у щорічних шевченківських концертах у Східній Галичині й на Буковині, а також у лисенківських ювілейних концертах.Отака складна була доля мандрівних театрів та артистів в них. В 1924 Філомена Лопатинська залишила сцену і виїхала до Харкова, де проживав її син, режисер театру Фауст Лопатинський. Проте вік і хвороби більше не давали їй можливості регулярно виступати на сцені.

Лопатинська і Чернівці

 

Проте, коли випадала можливість повернутися на сцену театру в рідних Чернівцях, або виступати з концертами, то вона завжди використовувала ці моменти. Філомена цілих п’ять років, з 1908 по 1912 роки виступала у Міському німецькому театрі в Чернівцях. Адже стажувалася у Віденській консерваторії задля вдо¬сконалення співу німецькою мовою. Пізніше, у важкі воєнні часи, впродовж 1918–19 років вона виступала в складі Українського чернівецького театру під керівництвом Катерини Рубчакової. Брала активну участь у лисенківських ювілейних святкуваннях в Чернівцях в 1903 і в 1904 році. Артистка не оминала жодної нагоди, щоб побувати в рідному місті і заспівати краянам. З 1908 р. і до початку Першої світової війни вона майже щорічно гастролювала в Чернівцях у складі театру "Руської бесіди" й кожного разу виконувала головні партії у музичних виставах. Саме в цей період трупу очолював талановитий і досвідчений режисер Й. Стадник, який в основному ставив оперні спектаклі. Ми ще раз закцентуємо увагу на творах світової класики, аби підкреслити, які партії виконувала Філомена Лопатинська саме на чернівецьких сценах. Це зокрема “Галька” С. Монюшка, “Продана наречена” Б. Сметани, “Запорожець за Дунаєм” ГулакаАртемовського, “Циганський барон”, “Чіо¬ЧіоСан” Дж. Пуччіні, де Лопатинська виконувала головні партії .

Чернівецька преса захоплено відгукувалася на виступи співачки: “До свого чистого і сильного сопрано, що напрочуд мило звучить у високих позиціях, артистка має добру техніку і виразну дикцію. Але що особливо подобається , так це її гра. Вистудійована в кожній подробиці, вся повна руху життя”, писала 23 квітня 1908 року газета “Буковина” про головну роль Лопатинської в опері “Галька” С. Монюшки. З великим успіхом вона співала у «Проданій нареченій» В.Сметани та в українській опері Миколи Аркаса “Катерина”.

Знаковою подією в музичному житті Буковини став приїзд відомої співачки Ф. Лопатинської 3 грудня 1905 року, відбувся концерт “Буковинського Бояна” за участю співачки. У концертній програмі “Бояна” прозвучали українські народні пісні в обробці Миколи Лисенка, твори Миколи Леонтовича “Ой, від саду та до моря” і “Тиха вода”.
У виконанні Ф. Лопатинської публіка почула композиції: “Хіба тільки рожам цвісти”, “Дівчино, рибонько люба” М. Лисенка, “Думо моя” Я. Лопатинського, “Черемоше, брате мій” С. Людкевича, “Соловій-чародій” С. Воробкевича, арію Одарки з опери “Купало” А. Вахнянина. У рецензії, вміщеній у часописі “Буковина” сповіщалось, що за останні два роки не було “такої гарної програми, такого теплого настрою в залі, як на цьому концерті”. Філомена Лопатинська неодноразово виступала у спільних концертах з буковинським і львівським театрами, яскраво представляючи свій талант.

Після від’їзду з Чернівців трупи Йосипа Стадника Лопатинська співала в чернівецькому німецькому театрі (“Циганський барон”, “Паяци” Р. Леонкавалло). У 1910 році трупа Й. Стадника знову виступає на Буковині і Ф. Лопатинська повертається до них. Визначною подією того часу була перша постановка “Євгенія Онегіна” П. Чайковського українською мовою. Переклад лібрето опери зробив Франц Коковський. Газета “Bukoviner Post” від 12 травня 1910 писала про чудову гру Ф. Лопатинської, яка не раз нагороджувалася бурхливими оплесками. Варто зазначити, що у цій виставі брали участь ще молоді Амвросій Бучма та Іван Рубчак. 1911 року Ф. Лопатинська співала у “Гальці” С. Монюшки, “Фаусті” Ш. Гуно, “Травіаті” Дж. Верді та в українській опері Д. Січинського “Роксолана”. Відомий чернівецький діяч Левицький писав, що Роксолана Філомени Лопатинської була вище всякої похвали. У 1912 році співачка назавжди залишає польську оперу у Львові і переходить до української трупи Стадника. Під час традиційних чернівецьких гастролей вона виступає у багатьох музичних виставах.Також виступала в нашому місті на ювілейних торжествах Миколи Лисенка, Маркіяна Шашкевича, Івана Котляревського, Юрія Федьковича. Часто співала перед своїми земляками у Чернівцях. Преса високо оцінила її участь у вечорі, влаштованому німецьким музичним товариством з нагоди сотих роковин від дня народження Фредеріка Шопена. На вимогу глядачів співачка по кілька разів виконувала пісні Шопена. У її репертуарі були арії з опер, солоспіви, чарувала слухачів красою народних пісень. Це зокрема “Цвіти ще” Лопатинського, “Веснівка” Воробкевича, “Черемоше, брате мій” Людкевича, “Коли розлучаються двоє” Лисенка, “Дика рожа” Ярославенка, “Соловейко” Кропивницького, “Фінале” і “Пісня моя” Січинського, “Соловію, чародію” Вербицького, “Весняна пісня” Нев’ядомського та багато інших. Була винятковою інтерпретаторкою романсів Лисенка на слова Тараса Шевченка. До пісенного доробку Миколи Лисенка Філомена Лопатинська зверталася на протязі усього свого творчого шляху і від щирого серця несла між люди його чудові мелодії. Про неперевершену інтерпретацію пісень та романсів неодноразово писала газета “Буковина”, як наприклад, у повідомленні від 20 травня 1909 року, зазначаючи, що “найкращою заохотою до концертів щораз були знамениті виступи Філомени Лопатинської” . Філомена Лопатинська брала також активну участь у перших вечорницях Руського “Сокола” разом із сокільсь ким хором під орудою Я. Ярославенка. Станіслав Людкевич у своїй рецензії писав: “Кульмінаційною точкою вечорниць були соля пані Лопатинської, котрої напрочуд гарний голос і значна ерудиція виступили в повній силі іменно у відспіванні звісної пісні з “Купала”п. Вахнянина “Нема мені порадоньки”, що повна чарівної, запашної мелодійности. Пані Лопатинську упросили довготриваючі оплески ще раз датися почути публіці, а й п. Вахнянина викликано на естраду”

Перша світова війна надовго перетнула їй шлях на Буковину. Востаннє Філомена Лопатинська виступила наприкінці квітня 1921 року в концерті, влаштованому товариством "Буковинський кобзар" на пошанування шевченківських днів.
В 1919 – 1923 роках працює у галицьких та чернівецьких українських трупах . Восени 1919 року у Чернівцях (окупованих королівською Румунією) дала великий концерт, в програмі якого поряд з аріями “Чіо¬Чіо-Сан”, “Галька” С. Монюшка і “Травіата”Дж. Верді звучали “Садок вишневий коло хати” М. Лисенка, “Соловейко” М. КропивницькогоВ. Заремби та інші
вокальні твори українських композиторів. лютому 1921 року на запрошення товариства “Міщанський хор” Філомена Лопатинська співала у Чернівцях партію Одарки із опери “Запорожець за Дунаєм”. Газета “Каменярі” від 30 березня 1921 року писала: “Артистка чарувала українську громаду своїм співом і своєю появою…”. На початку квітня Ф. Лопатинська виконувала головну партію в опері М. Аркаса “Катерина” у постановці того ж товариства. Наприкінці квітня 1921 року чернівчани востаннє чули солов’їний голос Філомени Лопатинської. Вона брала участь у шевченківському концерті, організованому товариством “Буковинський Кобзар”. Велично й пристрасно лунали Лисенкові “Ой одна я, одна”, “Вечір”, “Фінале” Д. Січинського.

Відійшла у вічність Філомена Лопатинська 26 березня 1940 року в Одесі.

 До ювілею мисткині відділ митецтв підготував краєзнавчий календар, що вміщує друковані довідкові та  монографічні матеріали про творчість Філомени Лопатинської.

 Запрошуємо до ознайомлення. 

Музичні барви творчості Георгія Майбороди

1 грудня 2023 року виповнюється 110 років від дня народження  українського композитора, педагога, громадського та культурного діяча Георгія Майбороди.

Музика композитора побудована на карпатскому фольклорі. Працював у різних жанрах, звертався до поезії Т.Шевченко, І.Франка.

 Митець вивчав українську народну музичну творчість та  на її основі створив твір для симфонічного оркестру «Гуцульска Рапсодія», увів у свій твір мелодію української народної пісні «Верховино, світку ти наш», у вступі якого імітується звучання трембіти.

 До ювілею митця пропонуємо до ознайомлення музичну відеозамальовку.

"Пам'ять в кольорах". Єузебій Максимович.

 26 листопада 2023 року виповнюється 160 років від дня народження буковинського художника Єузебія Максимовича.

До ювілею митця відділ мистецтв долучає краєзнавчий календар "Пам'ять в кольорах". 

Матеріалів про життєвий та творчий шлях буковинського художника у фонді відділу мистецтв немає. 

Сподіваємось, що постать митця зацікавить науковців та дослідників краю у галузі образотворчого мистецтва до  вивчення та дослідження  малорозвіданої постаті на буковинському художньому небосхилі.

  

«Мистецтво у душі»до 160-річчя Ольги Кобилянської

 

 22 листопада 2023 року відбулась презентація обласної виставки-конкурсу  «Мистецтво у душі», яка стала  результатом тривалого спільного із БЦКМ проєкту до 160-річчя від дня народження української письменниці, громадської та культурної діячки Ольги Кобилянської.  

Це ювілейний рік проекту, адже перший подібний спільний проєкт відбувся 10 років тому до 150-річчя Ольги Кобилянської. По кількості виставок -  це 13-а подібна виставка, що втілює творчість видатних буковинських митців. До проєкту  та переосмислення в художніх роботах запрошено учнів  художніх шкіл та  художніх відділень шкіл мистецтв області. Участь у проєкті взяли 24 школи. Ними підготовлено близько ста робіт учнів, які експонуються у виставці.

 До презентації було запрошено Петра Брижака -  начальника відділу супроводу реформ та аудиту місцевих програм Чернівецької обласної ради, який привітав всіх присутніх із відкриттям та зауважив значимість подібних проєктів у вихованні молодих талантів.

Очільник БЦКМ  -  заслужений діяч мистецтв - Микола Шкрібляк -  поділився спогадами про успішні моменти проєктів, що відбулись, та окреслив на майбутнє ряд персоналій, що будуть охоплені проєктом.

 Директорка Чернівецької художньої школи ім. М. Івасюка - Тетяна Гакман, поділилась враженнями від роботи над темою, вибором твору та персонажу, ескізами та успіхами своїх учнів-учасників.

 В заході брали участь вихованці Чернівецької музичної школи №2 -  Ольга Лещук,  Іван Форост, Віторія Мецкан та  Іван Цуркан, які виконували сучасні  пісні для дітей українських композиторів -  акапельно та у супроводі бандури.

Ольга Лещук

Іван Форост

Іван Цуркан

Вікторія Мецкан

На презентацію завітали викладачі художніх шкіл області, працівники установ культури, студенти ВПХУ №5, учні шкіл та викладачі, масмедіа.

 Захід модерувала Любов Шилюк -  очільниця відділу мистецтв ЧОУНБ ім. М. Івасюка.

Театральність творів Ольги Кобилянської

 15 листопада 2023 року  відбулась творча зустріч  "Театральність творів Ольги Кобилянської", що присвячена 160-ій річниці з дня народження письменниці та громадської діячки Буковини. 

Зініційована відділом мистецтв ЧОУНБ ім. М. Івасюка зустріч мала на меті пошанувати  творчість видатної української модерністської письменниці, ранньої буковинської феміністки,  однієї з кращих  письменниць цього історичного відрізку часу, близької подруги та соратниці Лесі Українки -  Ольги Юліанівни Кобилянської. 

Зустріч в літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської -  це завжди пізнавально та цікаво. Цього разу ракурс уваги був на "театр" в житті та творчості ювілярки. Професійні акценти на перші несміливі ролі на сцені аматорського театру в  м. Кимполунзі / суч.Румунія/, на перші успіхи цих кроків та несміливість  їх продовження на великій сцені, про професійний перенос  "театру" із життя на сторінки своїх творів почули від старшої наукової співробітниці музею, членкині Національної спілки краєзнавців України, лауреатки обласної премії імені Олекси Романця Юлії Микосянчик.  

Авторка повістей та оповідань про проблеми українського жіноцтва та буковинського села на межі століть, щоденника та  численних  епістолярних шедеврів - листів  - представала в  життєвих епостасях, що випали долею -  розумною, сміливою, цілеспрямованою, але, водночас - дуже ранимою  особистістю.

 Про театральність творів Ольги Кобилянської, що засвідчено експозицією музею, в якій фото, афіші, інсталяції, картини тощо, особливим розділом стала розповідь Юлії Миколаївни про  твори ювілярки, що досі є в репертуарі Чернівецького академічного музично-драматичсного театру та  інших театрів України - "Земля", "У неділю рано зілля копала", "Вовчиха", "Апостол черні", "Меланхолійний вальс", "За ситуацією" та ін.

 У прочитанні Любові Шилюк - завідувачки відділу мистецтв - прозвучав уривок з повісті Ольги Кобилянської "Людина".

У заході брали участь: творча громадськість міста - шанувальники творчості Ольги Кобилянської,  викладачі та студенти обласного фахового коледжу мистецтв ім. Сидора Воробкевича / курс Ганни Шевченко/, працівники  установ культури та ін.

100 історій в ста предметах.

 

Історію пишуть переможці? Якщо так, то вона вкрай суб’єктивна. А що як історію оповідатимуть реліквії та експонати тих часів? Що про минуле людства розказало б олдувайське рубило? А монета Александра Македонського чи голова Будди з Боробудура? Вікторіанський сервіз або кредитна картка? Значно більше, ніж здається спершу.

Саме завдяки такому погляду на історію з’явилася ця книжка, яка вийшла друком в Києві, у видавництві "Наш формат", в 2021 році. У ній дослідник Ніл Макґреґор розповів історію світу не через чітку хронологію, а за допомогою 100 предметів з Британського музею. Вік експонатів — від двох мільйонів років до нашого часу, географія — увесь світ.


Для широкого кола читачів, всіх, хто хоче поглибити свої знання у всесвітній історії, а також осмислити події сучасності, вивчаючи найвідоміші експонати Британського музею.


Це не суб’єктивна вибірка експонатів, а спроба рівномірно охопити різні епохи та континенти, щоб послідовно розповісти про минуле й давнє минуле. Показати, як люди формували світ і як світ формував людей.


Ніл Макґреґор, автор видання — історик і журналіст, у 2002–2012 роках — директор Британського музею. Отримав орден «За заслуги» від королеви Єлизавети ІІ (2010). Завдяки його зусиллям на ВВС вийшла серія радіопередач про історію світу в 100 предметах. 

Пісні козацького роду: Раїса Кириченко

14 жовтня виповнюється 80 років від дня народження видатної української співачки, педагогині, народної артистки України, лауреатки Шевченківської премії, Героя України Раїси Кириченко (1943-2005), чий спів обожнювали мільйони шанувальників з усього світу. У співачки були мільйони шанувальників в Україні й за її межами. Їі часто називали Берегинею української народної пісні. Сама ж артистка стверджувала, що у її репертуарі не було другорядних пісень. Всі вони миттєво ставали популярними, входячи мало не до кожної домівки. В переддень ювілею згадуємо про творчі здобутки Майстра української естрадної сцени.

Барвисті символи культурних традицій та мистецтва

 

9 листопада - Всеукраїнський день працівників культури і майстрів народного мистецтва

«Культура – простір, в якому проходить все життя людини від народження до смерті». М. В. Попович

9 листопада відповідно до Указу Президента України від 30 грудня 2013 року № 717/2013, відзначається Всеукраїнський день працівників культури і майстрів народного мистецтва.

Сьогодні відзначають професійне свято люди, які присвятили себе благородній справі — відтворювати, зберігати та примножувати безцінні духовні скарби нашого народу. Ті, для кого творчість, освіченість, вихованість, духовність, національні традиції стали головними життєвими орієнтирами.

Без традиції — нема культури, а без культури — нема нації. Адже кожен народ існує доти, доки живе його культура.

Саме завдяки відданим своїй справі митцям та фахівцям галузі українська культура змогла зберегти свою самобутність, вистояти під могутнім натиском чужих агресивних впливів і зайняти гідне місце серед світових культур.

Сьогодні російський агресор вбиває не лише наших людей, нищить не лише наші міста і села, а й нівечить культуру, мистецтво, слово, розграбовує музеї та осередки культури. Нині у запеклій кровопролитній боротьбі ми відстоюємо не лише територію, не лише життя українців, а й нашу культуру, бо українська культура – ще одна потужна зброя проти рашистських загарбників.

 До відзначення професійного Дня відділ мистецтв підготував розгорнуту книжково-ілюстративну виставку "Барвисті символи", в якій представлено кращі друковані новинку 2023 року -  монографії, фотоальбоми, артбуки, посібники тощо.

 Вітаємо всіх причетних до події та запрошуємо до ознайомлення із новими  книжковими джерелами.

8 листопада - Архістратига Михайла.

 Архистратиг Михайло. Важко знайти ще архангела, якому в Україні надається така шана. Недарма у Києві збудований Михайлівський золотоверхий собор, оплот і православної віри, і захисту, і науки. Про архангела Михаїла згадується навіть у колядках. Але що саме він означає для України?

На іконах архангел Михаїл (Михайло) змальовується із зеленою фініковою гілкою. У правиці в нього – спис і корогва, а іноді – полум’яний меч. Це означає те, що архангел був поставлений Господом над усіма янголами та низринув тих, хто відчув гординю проти Бога, у тому числі й сатану. За легендою, янгола спочатку звали Миха, а Сатану – Сатанаїл. Коли ж ворога Божого скинули з небес, янгольське закінчення «їл» Господь надав архангелу, а Сатанаїл як позбавлений небесного чину став зватися – Сатана.

День ушанування архистратига Михайла – 8 листопада. Це не просто так, тому що листопад – дев’ятий місяць від березня (бо 1 березня до указу Петра І святкували Новий рік), а дев’ять – число янгольських чинів. Цей день означає поворот на зиму. Якщо випадав сніг, казали: “Михайло приїхав на білому коні”. Також: “Що Михайло-архангел закує, то Миколай розкує” (про лід на річках і відлигу).Валерій Войтович. Архистратиг Михайло

Якщо з цього дня починалася зимова путь, казали: “Михайло з мостом”. Але на цей день траплялась і відлига – така прикмета. Також раніше на Михайлів день запрошували гостей на учту, по селах ґрунтовно готувалися до частування, було взаємне гостювання.

День святкували весело, бо роботи вже скінчилися, і хліба у селян було ще багато. У цей день не працювали, боячись грому (“щоб Михайло не побив хату”), не рубали дров, не ткали, не різали (“щоб не образився Михайло”).

У народі з архангелом пов’язано багато легенд. Наприклад, звідки взялася простріл-трава, або сон-трава, відома нам, українцям? Коли занепалі янголи повстали проти Бога, Той наказав архистратигу Михайлу скинути їх з небес. Але злі духи сховалися за цю траву, і архангел пронизав її громовою стрілою. Тому, за віруваннями, нечиста сила боїться простріл-трави, а ця рослина допомагає від пожежі.Простріл-трава (сон-трава). Фото: Pixabay

А коли людина вмирає, за її душею може прийти не лише сама смерть, а й добрий помічник – архангел Михайло, який проводить на той світ. Також вірили, що Михайло допоміг людям приручити диких звірів і навчив ремесел. І якщо заблукаєш у темному лісі, треба помолитись архангелу Михайлу, який оборонить від нечистої сили і направить на потрібний шлях.

Це архангел-воїн. Його приклад нагадує нам, що Україна має боротися за свою сутність, за свою культуру, бо надмірна поступливість призводить до трагедії.

Осінні орнаменти життя. Василь Явдошняк

Мова про Василя Явдошняка.

6 листопада 2023 року талановитому відомому різьбяреві, педагогу, члену Національної спілки майстрів народного мистецтва України Василю Михайловичу Явдошняку, виповнилося би 95 років від дня народження.

Василь Явдошняк упродовж багатьох років працював у галузі художнього дереворізьблення, залишив нам у спадок роботи, що визначаються традиційною гуцульською колористикою, виразною декоративністю, тим неповторним стилем, який вирізняє його творчість серед інших митців. Якщо говорити про колористику, то кожна його робота виконана у світло-жовтій гамі, і ці роботи випромінюють з одного боку правдиву національну самобутність, а з іншого – авторську інтелігентність. Пан Василь був у когорті тих, хто продовжував традиції народного мистецтва Буковини, хоча за походженням митець - прикарпатець.

Василь Явдошняк народився у Печеніжині, що на Коломийщині, 6 листопада 1928 року. Печеніжин часто називають Довбушевим краєм і подейкують, що кожна народжена тут дитина – від природи майстер чи майстриня. У цьому краї здавна жили відомі всьому світу різьбярі, писанкарі, кушнірі, вишивальники, ткачі… Можна з певністю сказати, що дух творчості і відчуття естетики, народного символізму тут літає у повітрі.

Батьки Василя Явдошняка – прості робітні горяни, які, як і більшість родин у цьому регіоні, займалися ремеслами: батько - столярством, різьбленням, виготовляв побутові речі, мати вишивала. Почав хлопець майструвати і різьбити ще малим. Потяг до творчих професій згодом привів здібного юнака до Коломийського ремісничого училища №6 на відділ художної обробки дерева, яке було послідовником Коломийської промислової школи, заснованої ще 1894 року. Після закінчення навчання працював на меблевому комбінаті у м. Чернівцях, виготовляючи меблі для повоєнних київських магазинів на Хрещатику.

По правді сказати, то бажання вчитися не покидало Василя Явдошняка ніколи. Він успішно закінчив вечірню середню школу, а згодом у 1962 р заочно, - Житомирський технікум механічної обробки деревини.

Життєвий і творчий шлях розпочав у 1959 р., працюючи викладачем Чернівецького ремісничого училища №5, яке згодом перейменували у Вище професійне художнє училище № 5, де викладав предмети «Мозаїка і різьба по дереву» та «Технологія художньої обробки дерева». У цьому закладі пропрацював понад 50 років і навчав молоде покоління мистецтву художної обробки дерева, різьблення та інкрустації. Василь Явдошняк неодноразово пригадував вплив на свою творчість іншого педагога з дереворізьблення – Миколи Чорного, чий слід (можливо, через його національно - патріотичні погляди) загубився у буремних роках.

Творчі роботи Василя Явдошняка йшли в ногу з часом. На початку ХХ ст. висока художність виробів із дерева зросла завдяки використанню і в інкрустації орнаменту різнобарвного дерева, перламутру, металу та бісеру. Ті особливості, що складають сутність і принципи народного різьблення наших далеких предків, Василь Михайлович вивчав і продовжував, поєднуючи з сучасними тенденціями, органічно вплітаючи традиційні мотиви в рельєфне різьблення. У пошуках цікавих форм не відходив від традиційних народних набутків у столярстві чи токарстві. Основну увагу зосередив на дотриманні та зберіганні прадавнього знакового письма гуцульської орнаментики.

У творчому доробку Василя Явдошняка численні орнаментальні, декоративні сюжетно-тематичні твори з дерева: тарелі, скриньки, обкладинки до альбомів, чимало виробів побутово-ужиткового призначення, галерея портретів видатних українських постатей та ін.

У 1974 році Василя Явдошняка удостоїли почесного звання «Заслужений працівник професійно-технічної освіти України». Неодноразово відзначали грамотами, медалями, преміями. Нагороджено дипломами першого, другого та третього ступенів та десятьма медалями Виставки досягнень народного господарства, а 1993 року Чернівецька ОДА нагородила Василя Явдошняка премією імені Омеляна Поповича. Також у 2008 р. він став лауреатом обласної премії імені Г.Гараса в номінації «Збереження, відродження та розвиток народного мистецтва Буковини». Окрім численних нагород і творчих здобутків, Василь Михайлович залишив чимало учнів, які й сьогодні продовжують його справу, бо навчав не тільки розуміти, а й по-справжньому любити та поринати у творчу атмосферу народного мистецтва.

Василь Явдошняк брав участь у багатьох приватних та колективних виставках в Україні та за кордоном, зокрема, в Африці, Монреалі (Канада), Москві та Рязані (Росія), Гавані (Куба), Сучаві (Румунія), Хельсінкі (Фінляндія). Нині його роботи входять до музейних колекцій країни, є окрасою державних закладів.

Помер Василь Явдошняк 4 квітня 2010 року. Дуже тішився тим, що його наука живе у роботах учнів. І мабуть, у цьому найвища та найправдивіша відзнака педагога, майстра, митця, коли його наука живе.

Матеріал Світлани Проданчук, методистки з вивчення традиційних ремесел

Нові видання, що збагатили фонди відділу мистецтв.

 Нові видання, що  надійшли за тендером придбання державним коштом збагатили фонди відділу мистецтв.

Микола Біляшівський «Українське народне мистецтво /The peasant art of Ukraine»

Це видання є першим українським перекладом англомовної праці видатного українського науковця та музейника Миколи Федотовича Біляшівского (1867–1926), що вийшла в Лондоні 1912 року у видавництві часопису «The Studio». Книгу доповнено унікальними світлинами етнографічного характеру кін. XIX – поч. ХХ ст. з колекції Національного художнього музею України (ДА Ф НХМУ, ф. 33).
Видання приурочено 150-літтю від дня народження М. Ф. Біляшівського.

Книга містить передмову доктора мистецтвознавства Михайла Селівачова, а також кілька кольорових ілюстрацій високої якості. 

Цей варіант книги виконаний в звичайній паперовій обкладинці.

Презентована праця  "Європейський гравірований портрет  ХУІ-ХІХ ст."  висвітлює історію й  розвиток європейського гравірованого портрета XVI – ХІХ століть. Окрім ілюстрованого каталогу, який містить інформацію про понад 360 портретованих осіб, у виданні вміщено ґрунтовну статтю кандидата мистецтвознавства Гліба Юхимця про розвиток європейської гравюри (зокрема портретного жанру) зазначеного періоду, подається оцінка творчості мистців (граверів, літографів, рисувальників) у цьому розрізі.

 При висвітленні діяльності портретованих осіб автори  Каталогу звернули увагу на інформацію про маловідомих авторів портретів, які відіграли суттєву роль у розвитку гравюри країн Європи.

Книга виглядає вишукано й презентаційно. 

Книга провідної української кураторки та арт-критикині Аліси Ложкіної «Перманентна революція. Мистецтво України ХХ – поч. ХХІ ст.» є спробою пов’язати у цілісний наратив історію розвитку вітчизняних образотворчих практик від зародження модернізму до наших днів. Особливий акцент – на феноменах часів незалежності.

Як змінювалася мова мистецтва протягом останніх півтора сторіччя? Яку роль у цьому процесі відігравали турбулентності в країні, що пережила цілу низку трансформацій — від статусу провінційної околиці Російської імперії через непростий етап побудови соціалізму, аж до здобуття незалежності, Помаранчевої революції, Революції гідності та наступного непростого періоду нашої новітньої історії?

У дослідженні подано короткий огляд центральних подій та явищ в українському мистецтві, а також розмаїтий ілюстративний матеріал, що охоплює десятки музейних колекцій, приватних зібрань, архівів художників та їхніх родин.

 Всі три видання а

дресовані дослідникам європейської  та української історії та культури, європейської біографістики,  українського народного мистецтва, широкому колу шанувальників мистецтва.

Історії музичного надбання українців.

   Новим надходженням у відділ мистецтв є  книга Маріанни Копиці  "Епістологія в лабіринтах музичної історії"./2008/

 Ця монографія  видана до 100-річчя Національної музичної академії України у Києві  видавництвом "Автограф" у 2008.

 В ній порушуються питання про вивчення епістологічних матеріалів в історії музики України та актуалізацію самої науки — епістології, яка і сьогодні усе ще залишається падчеркою в системі історико-джерелознавчих та мистецтвознавчих наук. 

Через листування відтворені досі невідомі факти біографій видатних музичних діячів, доповнені й уточнені історії створення і подальшого побутування їхніх творів. Книга розрахована на фахівців з історії музичного мистецтва, студентів, викладачів мистецьких навчальних закладів, та на широке коло читачів, що цікавляться проблемами мемуаристики та листування. 

На противагу пропонуємо навчальний посібник  Наталії Хоменко "Народний романс в Україні. Пісня-романс і жорстокий романс" /2021/.

 Наталія Хоменко - кандидатка філологічних наук, асистентка кафедри фольклористики  Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

 Дослідження Наталії Хоменко, що викладені в посібнику - є фрагментом фольклористичного дискурсу щодо проблематики жанру народної пісенності.

 Читаючи, ми знайомимось із різновидом романсового контекту та з унаочненим теоретичним узагальненням автора. 

Рекомендовано для студентів профільних навчальних закладів.