четвер, 30 червня 2016 р.

Як найвідоміші українські видавництва отримали свої назви

Ви, напевно, знаєте, що назва видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» пішла з оповідання Івана Франка «Грицева шкільна наука», герой якого так називав абетку. Але як щодо інших українських видавництв? Чому «Видавництво Старого Лева» зветься саме так? Що спонукнуло братів Капранових обрати назву «Зелений пес»? І яке зі значень слова «кальварія» мали на увазі засновники однойменного видавництва?
Пропонуємо кілька найцікавіших історій.
Видавництво Старого Лева

Опис : line_yellow (1)
Мар’яна САВКА, засновниця і головний редактор  видавництва

Видавництво Старого Лева – назва, що поєднала в собі казку і реальність. Отож це було, як мені здається, страшенно давно. Заснували видавництво двоє людей – Юрій Чопик і Мар’яна Савка. На той час це був наш маленький сімейний проект. Усе починалося ще у 2001 році, хоча перші книжки вийшли влітку 2002-го. Звичайно, постало питання про назву видавництва. Сиділи, обговорювали. Крутилися довкола слова «Лев», бо ж і місто короля Лева, і цар звірів – Лев. Це Юрко запропонував це сполучення слів «Старого Лева». Я ще сумнівалася щодо «старого».
Але майже відразу ми отримали майже містичне підтвердження. Я ще працювала в НДЦ періодики при Наукові бібліотеці ім. В.Стефаника. Отож сиділа, працювала над якимось старим львівським виданням, і тут раптом розгортаю сторінку – а там «Казка Старого Лева». Не згадаю вже, що то за видання і хто автор, – але це й не так важливо. Так постала назва, а за нею я відразу написала легенду про Старого Лева, а потім казку – видавця, колекціонера казок, котрий мешкає в мансарді, на площі Ринок.
На той час до площі Ринок нас ніщо, окрім легенди, не прив’язувало. Зате діти, прочитавши казку у збірнику «Казки Старого Лева» (вже раритетне видання), водили батьків по Ринку, шукаючи домівку Старого Лева. І ось нарешті на площі Ринок з’явилася Книгарня Старого Лева – куди можна прийти з дітьми за книгами для всієї родини.



Лаурус

Опис : line_yellow (1)
Микола КЛИМЧУК, головний редактор
Лаурус — це латинська назва лаврового дерева, (ботанічне Laurus nobilis). Лавровий вінок для героїв збігається із прізвищем засновниці і натхненниці видавництва Поліни Лаврової. Тому знайти назву було нескладно.



Кальварія

Опис : line_yellow (1)

Петро МАЦКЕВИЧ, засновник видавництва
Слово «кальварія» походить від латинського calva, яке має два основних значення: 1) – череп і 2) – горіх із гладкою шкаралупою. Від цього походить і значення «лисий» у широкому сенсі (зокрема й позбавлена рослинності гора – лиса гора).
Поширеним є використання слова Calvaria в значенні Голготи — місця розп’яття Христа на лисій горі, призвело до того, слово «кальварія» стало досить поширеним топонімом у християнських (передовсім, католицьких країнах), який може мати дуже різні значення: пагорб із хрестом нагорі; лиса гора; площа на такій горі чи вулиця до неї (наприклад, площа і вулиця на вершині Монмартра в Парижі); каплиця або цілий цвинтар (наприклад, в Ужгороді цвинтар має назву Кальварія); монастирські комплекси (наприклад, Кальварія-Зебжидовська в Польщі); містечка (у Литві, Словаччині, Білорусі); місцевість у Палестині, де розташована Голгота; просто як назва католицьких святих місць (монастир, каплиця, церква).
Найекзотичніший варіант «кальварії» — це дерева з острова Маврикій, наймолодшому з яких близько 300 років.
Але в 1991 році, коли видавництву давали назву, — як завжди, в останню ніч перед реєстрацією, – усього цього біблійного підґрунтя засновники видавництва просто не знали, – знали лише про гору у Львові. Вона відома ще як Княжа гора, і за версією Івана Крип’якевича, яку підтверджує Панорама Гоґенберґа, стара Княжа гора розташовувалася із заходу Замкової гори. Верх був між будинком садівника і штучною печерою — гротом теперішньої нижньої тераси парку «Високий Замок», і був значно вищим. Між нею та сусідньою Замковою горою ішов глибокий яр, який у XIX ст. засипали. Вважається, що на горі стояв дерев’яний Княжий замок збудований під керівництвом Галицько-Волинського князя Лева Даниловича — перша фортеця Львова.
У XVII ст. цей пагорб мав назву «Лиса Гора» (лат. Mons Calvus), або «Кальварія». Потім на Княжій горі поставили хрест, побожні містяни ходили сюди на прощі.
Цікаво, що старі львів’яни сприйняли цю назву досить неоднозначно, адже кальваріями на початку ХХ століття у Львові називали банди, котрі орудували в районі Підзамче — промисловій частині Львова, розташованій під Замковою горою (Кальварія)… і про це багато хто ще пам’ятав.

Літературна аґенція Discursus

Опис : line_yellow (1)
Ярослав ГОЛОДЮК, співзасновник аґенції
«Discursus» з латині означає «той, який перебуває в постійному русі». Ідея назви прийшла в голову, коли ми з Василем Карп’юком подорожували Прикарпаттям, презентуючи антологію віршів. Упевнений, що для видавництва динамічність і вміння йти в ногу з часом настільки ж важливі, як якість та цікавість книг.



Урбіно

Опис : line_yellow (1)
Божена Антоняк, співзасновниця видавництва
Оскільки мій чоловік харків’янин, то назва Урбіно пов’язана з літературною групою Урбіно, створеною в Харкові в 1924 році. Група прибрала назву італійського міста Урбіно, розквіт якого припадає на добу кватроченто. У цьому місті народився один з найвидатніших представників Високого Відродження Рафаель Санті.
Видавництво створили для наближення українського читача до літератури європейських країн на високому перекладацькому і видавничому рівні. Таким чином ми проводимо паралель між італійським Урбіно як центром культурного Відродження і  Харковом як центром українського культурного відродження і сучасним часом, коли Україна спрямована в Європу, куди без розвиненої культури немає шляху.
Зелений пес

Опис : line_yellow (1)
Віталій та Дмитро Капранови, засновники видавництва
У нас є дві версії: перша, що пес був нормальним, жовто-синім, а друкар напився і змішав фарби, от і вийшов зелений.
Друга базується на вірші Степана Руданського «Зелений пес». Зелений пес – привід для знайомства, а ми, власне, і знайомимо читачів з письменниками.

Автор: Анастасія Івашина
Інформацію для блогу підготувала: Головецька Таня

Інформацію взято з сайту: http://www.chytomo.com/

четвер, 23 червня 2016 р.

15 липня Рембрандту ван Рейну- 410 !

Рéмбрандт Гáрменсзон ван Рейн  -  народився 15 липня 1606 (або 1607), помер 4 жовтня1669р. — нідерландський художникофортист доби бароко.

Біографія


«Алегорія музики» 1626 року — приклад ластманівського впливу на юного Рембрандта.

Рембрандт. «Нічна варта»,Рейксмузей (1642)

«Артаксеркс, Аман і Есфір» (1660)

Офорт «Млин-вітряк» (1641)

Роки навчання

РембрандтГарменсзон («син Гарменса») ван Рейн народився 15 липня 1606 року (за деякими даними, у 1607) в багатодітній родині заможного власника млина Гармена Геррітсзона ван Рейна в Лейдені. За даними нідерландських дослідників, родина матері залишилась в лоні католицької церкви, хоча після Нідерландської революції в країні домінував протестантизм.[2]
У Лейдені Рембрандт відвідував латинську школу при університеті, але найбільший інтерес проявляв до живопису. У 13 років його віддали вчитися образотворчому мистецтву до лейденського історичного живописця Якоба ван Сваненбюрха, католика по вірі. Рембрантівських робіт цього періоду дослідники не виявили, і питання про вплив Сваненбюрха на становлення його творчої манери залишається відкритим: занадто мало відомо сьогодні про цього художника.
В 1623 році Рембрандт продовжив художнє навчання в Амстердамі у Пітера Ластмана, який встиг побувати в Італії і спеціалізувався на історичних, міфологічних і біблійних сюжетах (одна картина Пітера Ластмана була в збірці українця В. А. Щавинського, нині в Ермітажі). В 1627 році Рембрандт покинув Ластмана і повернувся у Лейден, де разом з товаришем Яном Лівенсом відкрив власну майстерню і почав набирати учнів. За декілька років він здобув значну популярність.

Перші кроки

Рембрандт береться за розробку біблійних сюжетів, пише перші портрети, є навіть один морський пейзаж («Концерт» 1626, «Св. Стефана забивають камінням» 1629,«Христос в Еммаусі», «Морський пейзаж» 1630, «Автопортрет біля мольберта» 1628). Рембрандта помічають багаті меценати. Константин Гюйгенс (секретар принца Оранського) зробив молодому художнику замовлення на картини для свого хазяїна. На цьому етапі Рембрандт самостійно вивчав твори доби бароко, а також твори фламандця Рубенса.

Амстердам

У 1631 році Рембрандт покинув майстерню у Лейдені і виїхав до Амстердаму. Через рік майстерню закрив і Лівенс та виїхав на заробітки у Англію. Шляхи друзів розійшлися. В Амстердамі Рембрандт створив багато портретів. Не забуває й про релігійні сюжети («Пророк Ієремія» 1630 ,Ріксмузей). Дві картини на релігійний сюжет він робить для штатгальтера Фрідріха-Генріха Оранського («Воздвиження хреста», «Зняття Христа з хреста»). У творах відчутний вплив барокових гравюр Пітера Пауля Рубенса.
Груповий портрет «Урок анатомії доктора Тюльпа»(1632) приніс художнику успіх. На хвилі успіху майстер узяв шлюб з Саскією ван Ейленбюрх(1634), дочкою бургомістра міста Лаувердена. Рембрандт завдяки вдалому шлюбу увійшов у коло заможних людей. Тепер Рембрандт не встигає писати портрети. З'явилися великі гроші і він купує оселю в Амстердамі. Там же влаштовує майстерню і починає збирати витвори мистецтв (гравюри, картини іноземних майстрів, зброю, музичні інструменти, рідкісний одяг та екзотичні заморські речі). У цей період з'явилося і декілька його шедеврів («Автопортрет з Саскією на своїх колінах» 1636).
Вважають тепер шедевром і велике полотно «Нічна варта». Та в рік появи картина викликала скандал. Адже 16 офіцерів внесли по 100 гульденів за право бути рівними серед рівних та трохи рівнішими за інших. Зазвичай стрільців малювали за бенкетом. Рембрандт представив їх як варту, що йде у похід.
У 1640 році померла мати Рембрандта Корнелія. В дитячому віці померло троє дітей подружжя. У 1641 році народився син Тітус. А через рік померла дружина Саскія.
Через деякий час після смерті дружини багато галасу створив роман Рембрандта з коханкою Гертьє Діркс. Діло дійшло до суду і нового скандалу. Взяти новий шлюб художнику заважав заповіт першої дружини, яка забороняла чоловіку користуватися своїм майном після другого шлюбу. Це стало перешкодою і для шлюбу з 20-літньою служницею Хендрікьє Стоффельс.
Під час роману художник створив багато портретів коханки, які стали вершиною творів митця («Хендрікьє» 1654, Лувр, Париж, «Хендрік'є входить у воду», 1654, Лондон, Нац.галерея, «Купання Вірсавії» 1654, Лувр). В рівень з найкращими портретами світу ставлять «Портрет Хендрік'є біля вікна» (Берлін).
Хендрік'є народила художнику дочку Корнелію і прожила з ним 10 років.

Банкрутство Рембрандта

Власний дім в Амстердамі Рембрандт купує з правом сплати грошей за шість років. Після восьмирічного терміну художник багато заборгував та не зміг сплатити гроші. Майно художника описують судові пристави і продають на публічному аукціоні. Опис речей художника зберегли. В ньому перелік від "брудного спіднього, що треба прати" до картин митців Італії, Німеччини, Фландрії, книжок, гравюр та великий шолом.
Майно, нажите за кілька років, продали за 6 тисяч флоринів. Прикраса (один золотий ланцюжок) коштувала 750 флоринів. Усе майно Рембрандта продали як сім золотих ланцюжків.
Після цього Рембрандт переїхав до бідної оселі на околиці. Аби менше платити за місце на цвинтарі, переніс ближче до дому й могилу покійної Саскії. Лише на твори мистецтва та на їжу він не жалкує грошей. Дійшло до опіки над батьком, що виконував тепер син.
Відмінна риса рембрандтівскої творчості 1650-х — ясність і монументальність крупнофігурних композицій. Характерна в цьому відношенні робота «Аристотель з бюстом Гомера», виконана в 1653 році для сицилійського аристократа Антоніо Руффо і продана в 1961 році його спадкоємцями на аукціоні Метрополітен-музею за рекордну на той момент суму — понад два мільйона доларів.[3]
Якщо на полотнах 1650-х років число фігур ніколи не перевищує трьох, то в останнє десятиліття свого життя Рембрандт повертається до створення багатофігурних композицій. У двох випадках це були великі й престижні замовлення. Монументальна героїчна картина «Змова Юлія Цивіліса" (1661) створювалася для нової Амстердамської ратуші, але з якихось причин не задовольнила замовників і не була оплачена.[4]Фрагмент картини, що зберігся в Стокгольмі, вражає суворим реалізмом і несподіваними спалахами світлих фарб на тлі навколишньої темряви. Груповий портрет "Синдіки" (1662), незважаючи на природність поз, жвавість міміки і спаяність композиційного рішення, являє собою крок назад порівняно з безкомпромісним натуралізмом «Нічного дозору».[4] Проте всі вимоги замовників були виконані.
Останні два десятиліття життя Рембрандта стали вершиною його майстерності як портретиста. Моделями виступають не тільки товариші художника (Ніколас Брейнінг, 1652; Герард де Лересс, 1665; Йереміас де Деккер, 1666), але й невідомі солдати та старі люди. Їхні обличчя і руки осяяні внутрішнім духовним світлом. Внутрішню еволюцію художника передає низка автопортретів, що розкриває глядачеві світ його таємних переживань.

Останні роки

1663 року померла Хендрік'є. 1668 року помер син Тітус. Останньою втіхою старого стала 14-літня дочка від Хендрік'є, Корнелія, яку назвали на честь матері Рембрандта. Смерть прийшла до нього 4 жовтня 1669 року. Поховали на цвинтарі для бідних. Могила не збережена. Лише на стовпі є табличка, що саме тут знайшов свій останній спокій один з найдорожчих художників світу.

Творчий доробок

З 1629 до 1669 майстер написав близько 60 автопортретів. Спадок майстра близько 600 картин, 300 офортів, 2000 малюнків.

Аналіз деяких творів

Рембрандт писав портрети родичів, близьких та друзів (портрет Я. Сікса, 1654, аб. Сікса, Амстердам; братової дружини, 1654, Музей образотворчого мист. ім. Пушкіна, Москва) Рембрандт перетворював на психологічні етюди або жанрові й міфологічні картини («Автопортрет з Саскією», близько 1634 — 35 років, Дрезденська картинна галерея; «Флора», 1634, Ермітаж, Ленінград; «Вірсавія», 1654, Лувр, Париж). Євангельські сюжети часто трактував як сцени з життя народу («Притча про робітників на винограднику», 1637; «Свята родина», 1645, — обидві в Ермітажі). Йдучи з життєвих спостережень, Рембрандт досяг високих митецьких узагальнень, які зберігають за його шедеврами значення неминущих цінностей ("Вечеря в Еммаусі", Лувр, «Даная», 1636, Ермітаж;«Зречення Апостола Петра» Амстердам, «Ассур, Аман і Есфір», 1660, Музей образотворчих мистецтв ім. Пушкіна; «Яків благославляє синів Йосипа» Кассель, «Єврейська наречена» Амстердам, «Повернення блудного сина», близько 1668-69, Ермітаж). Улюбленим засобом моделювання образів стало застосування ефектів світлотіні, її нюансів та контрастів, за допомогою яких він досягав великої матеріальності та спрямовував увагу глядача на найголовніше в композиції. Стримана золотаво-червона гама, лаконічний малюнок і мерехтіння світла надавали живописній манері Рембрандта специфічності та емоційної виразності. Рембрандт зробив великий внесок у розвиток світового реалістичного мистецтва.

Вплив на культуру

Провідні музеї світу пишаються картинами Рембрандта в своїх збірках-Лувр, Метрополітен в Нью-Йорку, Кассель, Мадрид ,Берлін, Національна галерея в Лондоні, Амстердам, Петербург, Стокгольм, Дрезден.
Визначним явищем у театрі стала п'єса Дмитра Кедріна (1907–1945) «Рембрандт» (за віршованою поемою 1940 р.).
Впливу Рембрандта зазнало й українське мистецтво починаючи з кінця 17 сторіччя (портрети Тимоша Хмельницького та його дружини Розандри, Львівський історичний музей; козацького полковника Солонини, не зберігся). Тараса Шевченка називали «українським Рембрандтом» за темні фарби. Його захоплювало і «рембрандтівське освітлення», і блискуча техніка офортів, які він дбайливо копіював (офортна копія з олійної картини Рембрандта «Притчі про робітників на винограднику», замальовки окремих постатей з офорту Рембрандта «Смерть Марії»).

Музейні колекції[

Найбільш значні колекції творів Рембрандта знаходяться в зібраннях наступних музеїв: Рейксмузей (Амсетрдам), включаючи полотна «Нічна варта» і «Єврейська наречена»,Мауріцгейс (Гаага), Ермітаж (Санкт-Петербург), Національна галерея (Лондон), Берлінська картинна галереяДрезденська картинна галереяЛувр (Париж), Національний музей Швеції (Стокгольм), а також в містах Нью-Йорк і Кассель.[5] В будинку-музеї Рембрандта в Амстердамі експонуютється велика кількість гравюр художника.

Майстерня

Відомо, що Рембрандт утримував велику майстерню і мав багато учнів та помічників. Його слава була такою, що поважні особи, відвідуючи Амстердам, прагнули купити його картини, і він би з радістю виконував власноруч стільки замовлень, якби міг. Список учнів Рембрандта періодів в Лейдені і Амстардамі, досить великий, переважно з тієї причини, що його вплив на художників, які його оточували, був настільки значний, що часто складно визначити, працював той чи інший художник у його майстерні чи лише копіював стиль для клієнтів, які хотіли придбати Рембрандта. Серед його учнів були:[6] Фердинанд БольАдріан БрауерСамюел ван ХогстратенГерард ДоуВіллем ДростХейман ДюллартГербранд ван ден ЕкхоутКарел ФабріциусГоверт ФлінкХендрік ФромантьюАрент де ГелдерСамюел Діркс ван ХогстратенАбрахам ЯнсенсГодфрі НеллерФіліпс КонінкЯкоб Левек,Ніколас МасЮрген ОвенсЯн ВікторсЯкоб Баккер та ін.

Проблеми атрибуції


Чоловік в золотому шоломі,Берлінська картинна галерея, раніше один з найбільш відомих рембрантівських портретів, тепер вже не атрибутується майстру.
Однією з нерозв'язних проблем для дослідника творчості Рембрандта до останнього часу залишалося величезне число копій і реплік з його полотен, які з незапам'ятних часів проходили в каталогах під його ім'ям.[7] Приміром, відомо десять версій картини «Юда повертає тридцать срібняків», які неможливо однозначно атрибутувати певному художнику.[8]
У 1968 році в Амстердамі розпочав роботу Дослідницький проект Рембрандт, метою якого було складення перевіреного реєстру творів Рембрандта з використанням найсучасніших методів атрибуції. За роки роботи проекту число атрибутованих Рембрандту полотен скоротилось до 350 одиниць,[9] тоді як на початок XX століття вважалось, що його пензлю належать близько 800 картин.[10] Наприклад, з 12 картин, які експонувались у Зібранні Воллеса під ім'ям великого художника, проект підтвердив авторство Рембранта тільки одній.[11] Успіх проекту спонукав учених до подібних досліджень спадку інших художників, зокрема, Тиціана.
У 2011 році розпочали експертизу єдиної в Україні картини, автором якої досі вважали Рембрандта. Це «Жіночий портрет» зі збіркиДніпропетровського художнього музеї, підписаний іменем «Рембрандт» і датований 1632 роком. Експертиза спростувала авторство Рембрандта і встановила, що робота належить пензлю невідомого західноєвропейського художника XIX століття[12].

Вибрані твори

Цей список містить 27 робіт Рембрандта, які утворюють найбільш репрезентативну добірку його творчості. Вибір заснований на книзі Майкла Кітсона «Рембрандт», опублікованій в 2007 році видавництвом Phaidon Press в Нью-Йорку.

15 липня Рембрандту ван Рейну- 410 !

Рéмбрандт Гáрменсзон ван Рейн  -  народився 15 липня 1606 (або 1607), помер 4 жовтня1669р. — нідерландський художникофортист доби бароко.

Біографія


«Алегорія музики» 1626 року — приклад ластманівського впливу на юного Рембрандта.

Рембрандт. «Нічна варта»,Рейксмузей (1642)

«Артаксеркс, Аман і Есфір» (1660)

Офорт «Млин-вітряк» (1641)

Роки навчання

РембрандтГарменсзон («син Гарменса») ван Рейн народився 15 липня 1606 року (за деякими даними, у 1607) в багатодітній родині заможного власника млина Гармена Геррітсзона ван Рейна в Лейдені. За даними нідерландських дослідників, родина матері залишилась в лоні католицької церкви, хоча після Нідерландської революції в країні домінував протестантизм.[2]
У Лейдені Рембрандт відвідував латинську школу при університеті, але найбільший інтерес проявляв до живопису. У 13 років його віддали вчитися образотворчому мистецтву до лейденського історичного живописця Якоба ван Сваненбюрха, католика по вірі. Рембрантівських робіт цього періоду дослідники не виявили, і питання про вплив Сваненбюрха на становлення його творчої манери залишається відкритим: занадто мало відомо сьогодні про цього художника.
В 1623 році Рембрандт продовжив художнє навчання в Амстердамі у Пітера Ластмана, який встиг побувати в Італії і спеціалізувався на історичних, міфологічних і біблійних сюжетах (одна картина Пітера Ластмана була в збірці українця В. А. Щавинського, нині в Ермітажі). В 1627 році Рембрандт покинув Ластмана і повернувся у Лейден, де разом з товаришем Яном Лівенсом відкрив власну майстерню і почав набирати учнів. За декілька років він здобув значну популярність.

Перші кроки

Рембрандт береться за розробку біблійних сюжетів, пише перші портрети, є навіть один морський пейзаж («Концерт» 1626, «Св. Стефана забивають камінням» 1629,«Христос в Еммаусі», «Морський пейзаж» 1630, «Автопортрет біля мольберта» 1628). Рембрандта помічають багаті меценати. Константин Гюйгенс (секретар принца Оранського) зробив молодому художнику замовлення на картини для свого хазяїна. На цьому етапі Рембрандт самостійно вивчав твори доби бароко, а також твори фламандця Рубенса.

Амстердам

У 1631 році Рембрандт покинув майстерню у Лейдені і виїхав до Амстердаму. Через рік майстерню закрив і Лівенс та виїхав на заробітки у Англію. Шляхи друзів розійшлися. В Амстердамі Рембрандт створив багато портретів. Не забуває й про релігійні сюжети («Пророк Ієремія» 1630 ,Ріксмузей). Дві картини на релігійний сюжет він робить для штатгальтера Фрідріха-Генріха Оранського («Воздвиження хреста», «Зняття Христа з хреста»). У творах відчутний вплив барокових гравюр Пітера Пауля Рубенса.
Груповий портрет «Урок анатомії доктора Тюльпа»(1632) приніс художнику успіх. На хвилі успіху майстер узяв шлюб з Саскією ван Ейленбюрх(1634), дочкою бургомістра міста Лаувердена. Рембрандт завдяки вдалому шлюбу увійшов у коло заможних людей. Тепер Рембрандт не встигає писати портрети. З'явилися великі гроші і він купує оселю в Амстердамі. Там же влаштовує майстерню і починає збирати витвори мистецтв (гравюри, картини іноземних майстрів, зброю, музичні інструменти, рідкісний одяг та екзотичні заморські речі). У цей період з'явилося і декілька його шедеврів («Автопортрет з Саскією на своїх колінах» 1636).
Вважають тепер шедевром і велике полотно «Нічна варта». Та в рік появи картина викликала скандал. Адже 16 офіцерів внесли по 100 гульденів за право бути рівними серед рівних та трохи рівнішими за інших. Зазвичай стрільців малювали за бенкетом. Рембрандт представив їх як варту, що йде у похід.
У 1640 році померла мати Рембрандта Корнелія. В дитячому віці померло троє дітей подружжя. У 1641 році народився син Тітус. А через рік померла дружина Саскія.
Через деякий час після смерті дружини багато галасу створив роман Рембрандта з коханкою Гертьє Діркс. Діло дійшло до суду і нового скандалу. Взяти новий шлюб художнику заважав заповіт першої дружини, яка забороняла чоловіку користуватися своїм майном після другого шлюбу. Це стало перешкодою і для шлюбу з 20-літньою служницею Хендрікьє Стоффельс.
Під час роману художник створив багато портретів коханки, які стали вершиною творів митця («Хендрікьє» 1654, Лувр, Париж, «Хендрік'є входить у воду», 1654, Лондон, Нац.галерея, «Купання Вірсавії» 1654, Лувр). В рівень з найкращими портретами світу ставлять «Портрет Хендрік'є біля вікна» (Берлін).
Хендрік'є народила художнику дочку Корнелію і прожила з ним 10 років.

Банкрутство Рембрандта

Власний дім в Амстердамі Рембрандт купує з правом сплати грошей за шість років. Після восьмирічного терміну художник багато заборгував та не зміг сплатити гроші. Майно художника описують судові пристави і продають на публічному аукціоні. Опис речей художника зберегли. В ньому перелік від "брудного спіднього, що треба прати" до картин митців Італії, Німеччини, Фландрії, книжок, гравюр та великий шолом.
Майно, нажите за кілька років, продали за 6 тисяч флоринів. Прикраса (один золотий ланцюжок) коштувала 750 флоринів. Усе майно Рембрандта продали як сім золотих ланцюжків.
Після цього Рембрандт переїхав до бідної оселі на околиці. Аби менше платити за місце на цвинтарі, переніс ближче до дому й могилу покійної Саскії. Лише на твори мистецтва та на їжу він не жалкує грошей. Дійшло до опіки над батьком, що виконував тепер син.
Відмінна риса рембрандтівскої творчості 1650-х — ясність і монументальність крупнофігурних композицій. Характерна в цьому відношенні робота «Аристотель з бюстом Гомера», виконана в 1653 році для сицилійського аристократа Антоніо Руффо і продана в 1961 році його спадкоємцями на аукціоні Метрополітен-музею за рекордну на той момент суму — понад два мільйона доларів.[3]
Якщо на полотнах 1650-х років число фігур ніколи не перевищує трьох, то в останнє десятиліття свого життя Рембрандт повертається до створення багатофігурних композицій. У двох випадках це були великі й престижні замовлення. Монументальна героїчна картина «Змова Юлія Цивіліса" (1661) створювалася для нової Амстердамської ратуші, але з якихось причин не задовольнила замовників і не була оплачена.[4]Фрагмент картини, що зберігся в Стокгольмі, вражає суворим реалізмом і несподіваними спалахами світлих фарб на тлі навколишньої темряви. Груповий портрет "Синдіки" (1662), незважаючи на природність поз, жвавість міміки і спаяність композиційного рішення, являє собою крок назад порівняно з безкомпромісним натуралізмом «Нічного дозору».[4] Проте всі вимоги замовників були виконані.
Останні два десятиліття життя Рембрандта стали вершиною його майстерності як портретиста. Моделями виступають не тільки товариші художника (Ніколас Брейнінг, 1652; Герард де Лересс, 1665; Йереміас де Деккер, 1666), але й невідомі солдати та старі люди. Їхні обличчя і руки осяяні внутрішнім духовним світлом. Внутрішню еволюцію художника передає низка автопортретів, що розкриває глядачеві світ його таємних переживань.

Останні роки

1663 року померла Хендрік'є. 1668 року помер син Тітус. Останньою втіхою старого стала 14-літня дочка від Хендрік'є, Корнелія, яку назвали на честь матері Рембрандта. Смерть прийшла до нього 4 жовтня 1669 року. Поховали на цвинтарі для бідних. Могила не збережена. Лише на стовпі є табличка, що саме тут знайшов свій останній спокій один з найдорожчих художників світу.

Творчий доробок

З 1629 до 1669 майстер написав близько 60 автопортретів. Спадок майстра близько 600 картин, 300 офортів, 2000 малюнків.

Аналіз деяких творів

Рембрандт писав портрети родичів, близьких та друзів (портрет Я. Сікса, 1654, аб. Сікса, Амстердам; братової дружини, 1654, Музей образотворчого мист. ім. Пушкіна, Москва) Рембрандт перетворював на психологічні етюди або жанрові й міфологічні картини («Автопортрет з Саскією», близько 1634 — 35 років, Дрезденська картинна галерея; «Флора», 1634, Ермітаж, Ленінград; «Вірсавія», 1654, Лувр, Париж). Євангельські сюжети часто трактував як сцени з життя народу («Притча про робітників на винограднику», 1637; «Свята родина», 1645, — обидві в Ермітажі). Йдучи з життєвих спостережень, Рембрандт досяг високих митецьких узагальнень, які зберігають за його шедеврами значення неминущих цінностей ("Вечеря в Еммаусі", Лувр, «Даная», 1636, Ермітаж;«Зречення Апостола Петра» Амстердам, «Ассур, Аман і Есфір», 1660, Музей образотворчих мистецтв ім. Пушкіна; «Яків благославляє синів Йосипа» Кассель, «Єврейська наречена» Амстердам, «Повернення блудного сина», близько 1668-69, Ермітаж). Улюбленим засобом моделювання образів стало застосування ефектів світлотіні, її нюансів та контрастів, за допомогою яких він досягав великої матеріальності та спрямовував увагу глядача на найголовніше в композиції. Стримана золотаво-червона гама, лаконічний малюнок і мерехтіння світла надавали живописній манері Рембрандта специфічності та емоційної виразності. Рембрандт зробив великий внесок у розвиток світового реалістичного мистецтва.

Вплив на культуру

Провідні музеї світу пишаються картинами Рембрандта в своїх збірках-Лувр, Метрополітен в Нью-Йорку, Кассель, Мадрид ,Берлін, Національна галерея в Лондоні, Амстердам, Петербург, Стокгольм, Дрезден.
Визначним явищем у театрі стала п'єса Дмитра Кедріна (1907–1945) «Рембрандт» (за віршованою поемою 1940 р.).
Впливу Рембрандта зазнало й українське мистецтво починаючи з кінця 17 сторіччя (портрети Тимоша Хмельницького та його дружини Розандри, Львівський історичний музей; козацького полковника Солонини, не зберігся). Тараса Шевченка називали «українським Рембрандтом» за темні фарби. Його захоплювало і «рембрандтівське освітлення», і блискуча техніка офортів, які він дбайливо копіював (офортна копія з олійної картини Рембрандта «Притчі про робітників на винограднику», замальовки окремих постатей з офорту Рембрандта «Смерть Марії»).

Музейні колекції[

Найбільш значні колекції творів Рембрандта знаходяться в зібраннях наступних музеїв: Рейксмузей (Амсетрдам), включаючи полотна «Нічна варта» і «Єврейська наречена»,Мауріцгейс (Гаага), Ермітаж (Санкт-Петербург), Національна галерея (Лондон), Берлінська картинна галереяДрезденська картинна галереяЛувр (Париж), Національний музей Швеції (Стокгольм), а також в містах Нью-Йорк і Кассель.[5] В будинку-музеї Рембрандта в Амстердамі експонуютється велика кількість гравюр художника.

Майстерня

Відомо, що Рембрандт утримував велику майстерню і мав багато учнів та помічників. Його слава була такою, що поважні особи, відвідуючи Амстердам, прагнули купити його картини, і він би з радістю виконував власноруч стільки замовлень, якби міг. Список учнів Рембрандта періодів в Лейдені і Амстардамі, досить великий, переважно з тієї причини, що його вплив на художників, які його оточували, був настільки значний, що часто складно визначити, працював той чи інший художник у його майстерні чи лише копіював стиль для клієнтів, які хотіли придбати Рембрандта. Серед його учнів були:[6] Фердинанд БольАдріан БрауерСамюел ван ХогстратенГерард ДоуВіллем ДростХейман ДюллартГербранд ван ден ЕкхоутКарел ФабріциусГоверт ФлінкХендрік ФромантьюАрент де ГелдерСамюел Діркс ван ХогстратенАбрахам ЯнсенсГодфрі НеллерФіліпс КонінкЯкоб Левек,Ніколас МасЮрген ОвенсЯн ВікторсЯкоб Баккер та ін.

Проблеми атрибуції


Чоловік в золотому шоломі,Берлінська картинна галерея, раніше один з найбільш відомих рембрантівських портретів, тепер вже не атрибутується майстру.
Однією з нерозв'язних проблем для дослідника творчості Рембрандта до останнього часу залишалося величезне число копій і реплік з його полотен, які з незапам'ятних часів проходили в каталогах під його ім'ям.[7] Приміром, відомо десять версій картини «Юда повертає тридцать срібняків», які неможливо однозначно атрибутувати певному художнику.[8]
У 1968 році в Амстердамі розпочав роботу Дослідницький проект Рембрандт, метою якого було складення перевіреного реєстру творів Рембрандта з використанням найсучасніших методів атрибуції. За роки роботи проекту число атрибутованих Рембрандту полотен скоротилось до 350 одиниць,[9] тоді як на початок XX століття вважалось, що його пензлю належать близько 800 картин.[10] Наприклад, з 12 картин, які експонувались у Зібранні Воллеса під ім'ям великого художника, проект підтвердив авторство Рембранта тільки одній.[11] Успіх проекту спонукав учених до подібних досліджень спадку інших художників, зокрема, Тиціана.
У 2011 році розпочали експертизу єдиної в Україні картини, автором якої досі вважали Рембрандта. Це «Жіночий портрет» зі збіркиДніпропетровського художнього музеї, підписаний іменем «Рембрандт» і датований 1632 роком. Експертиза спростувала авторство Рембрандта і встановила, що робота належить пензлю невідомого західноєвропейського художника XIX століття[12].

Вибрані твори

Цей список містить 27 робіт Рембрандта, які утворюють найбільш репрезентативну добірку його творчості. Вибір заснований на книзі Майкла Кітсона «Рембрандт», опублікованій в 2007 році видавництвом Phaidon Press в Нью-Йорку.