Друге життя українських вишиванок

Знана художниця-модельєрка Світлана Крачило презентувала частинку майбутньої колекції.

– Основою вбрання є давні полтавські, київські та чернігівські сорочки (головна
асоціативна основа українського строю), які за ідеєю стають сучасними кардиганами, блузонами, жакетами.., – пояснює «Погляду» Світлана Крачило.

– Що надихає на створення нової колекції?

– Давно і завжди мене надихав український костюм. У першу чергу, головна його
 складова – вишита сорочка. Тобто ця тема творчості для мене не нова. Можна сказати,
 що усе життя працюю у цьому ключі, періодично повертаючись до якогось із видів одягу, до якогось комплекту, можливо, до манери носіння, до притаманних народному строю кольорів. Тобто для мене народний український костюм – джерело постійного натхнення. У цьому разі нова колекція твориться на основі автентичних давніх центрально-
українських вишиванок. Інакше кажучи, вишиванок, з якими асоціюється Україна. Вони обов’язково пошиті з домотканого полотна, мають вишуканий крій, складнозібрану горловину, пишні рукави. Мають свої нюанси технологічної обробки, у цих речах відчувається майстерність українок.

– Чому за основу взято стародавні вишиванки?

– Моя місія у цій роботі – дати друге життя тим вишиванкам, які лежать у скринях, які носять лише на свята і день вишиванки. Потім їх кладуть назад до шафи чи скрині і вони знову чекають своїх виходів у світ. Я ж мала непереборне бажання з таких речей
 створити сучасний вид одягу, який не лише можна, але й треба носити щодня. Тому давні вишиванки на домотканому конопляному чи лляному полотні трансформувалися у
жакети, кардигани, блузони. Їх можна одягати як верхній одяг, скажімо, літнє пальто.
 Тут важливо надати виробу потрібний силует, гармонізувати декорування. Тобто якщо забираємо довжину, ми автоматично відрізаємо вишитий поділ, який також можна використати. Кожна давня сорочка має свої нюанси та принади, тож до них треба індивідуально підходити, щоб знайти саме те, що треба.

– Про вишиванки зрозуміло, а чим полонили корсетки?

– Насправді корсетки були різними. Навіть бачила вишуканого «французького» силуету.
 Але якщо у давнину вишиванку могла зробити чи не кожна українка – собі, донечці чи внучці, то корсетки виготовляли суто майстри. Адже це технологічно складний виріб.
Це кажу як художник-дизайнер та модельєр. Дивлячись на корсетку – технологічні
методи, конструкцію виробу – багато можна сказати про майстра та його вміння. Власне, конструктивність – це все-таки естетика та відчуття силуету, яким можна підкреслити принади тієї чи іншої фігури. І саме корсетка давала народному центрально-українському строю той вишуканий силует.

Зараз мені цікаво працювати з корсеткою, бо це досить складно, не кожному до снаги.
 Поки що зробила дві осучаснені корсетки із полегшеним варіантом теперішніх тканин.
 Бо давні є достатньо важкими, виготовлені з якогось костюмно-пальтового сукна.

– Традиційне народне вбрання – це завжди безпрограшний варіант?

– Звичайно! У різних регіонах держави склався певний комплект народного строю.
 Над цим працювали не одне століття багато людей, які жили в тому чи іншому регіоні. Тобто це колективна творчість. Кожен комплект є досконалим у пропорціях, у засобах і кількостях декорування, у кольорі. Якщо українці одягали традиційні комплекти, то
завжди виглядали в ньому гарно. Естетичне задоволення можна отримати, наприклад, споглядаючи за роботою гуцула у горах, зодягненого у народне вбрання, яке завжди облагороджує людину незалежно від віку, зросту та комплекції. Як казала колись Ольга Кобилянська: «Його одяг піднімав красу його тіла». Сьогодні, на жаль, такого немає.
Тому що кожен на свій розсуд шукає те, що йому личить. Варіацій сила-силенна. І якщо одні можуть дати собі раду, бо мають вроджений чи напрацьований естетичний смак, то інші губляться в безлічі варіацій. Виходить, одягнув купу брендового вбрання, а воно не
 піднімає красу тіла.

Тож якщо ми звертаємося до національного костюма в адаптованому до сучасності
варіанті, то можемо бути впевнені, що будемо виглядати гарно, нами будуть
захоплюватися не лише вдома, але і у подорожах.

– Бувала за кордоном і мусила представити себе не лише дизайнером, але й українкою. Чи можна було обійтися без вишиванки?

– У нас завжди ті подорожі, в які останнім часом вирушала, були пов’язані з
представленням нашої культури за кордоном. І тому, звичайно, треба було
 ідентифікувати себе – звідки ти, хто ти і, в першу чергу, це робить вишиванка.

– Які відгуки іноземців отримувала на адресу своєї вишиванки?

– Лише захоплення у французів, поляків, італійців. Особливо мене здивували французи, коли вони дивилися на наші буковинські вишиванки, де бісером вишито перед і рукави,
то були у «культурному шоці». Вони також мають потяг до краси в рукотворних речах.
І в нас вони визнають так само оцей потяг до створення гарних речей. Тобто ми навіть через вишиванку демонструємо, що є нацією творців. Ми не споживачі. Просто
пригнітили в нас творчість, образотворче мистецтво та любування красою. У нас це не стоїть на достойному щаблі в школах. Якоюсь мірою воно є, але тою, якою здатне
 вплинути на економічний розвиток країни, – не підтримується, на жаль.
Сподіватимемося, що будуть зміни. Тому що ми є нацією творців. І цю можливість створювати щось в будь-якій сфері треба підтримувати із раннього дитинства. Тоді
 буде і культура, і економіка, і розвиток країни.

 Розмову вела Ольга Шупеня

Старі вишиванки, адаптовані до сучасності

Кардиган      Жакет

Корсетка        Блузон

 Співпраця п. Світлани з відділом мистецтв обласної наукової бібліотеки вже
 має свою історію.  Налічуємо декілька вдалих проектів -  мистецький перформанс " дівчинка.Дівчина. Жінка" -  трансформація головного убору; дефіле у сучасних головних уборах(дизайн та виготовлення С. Крачило); презентація творчих робіт студійців Світлани Миколаївни "Моя найкраща
 мама", майстер-класи з різних видів творчого самовираження. А ще велика кількість задумів,  творчих планів та масштабних проектів, що будуть реалізовуватись спільно та завдяки Світлані Крачило!

 Великого натхнення Вам та реалізації творчих пошуків, пані Світлано!