Мистецтво - те, що нас надихає: липня 2015

суботу, 4 липня 2015 р.

44 роки назад зупинилось серце генія "City blues"

Луї Армстронг - геній вокального джазу

Луї́ Армстро́нг (англ. Louis Armstrong) Народився 4 серпня 1901 в Новому Орлеані, США — американський джазовий музикант: трубач і співак, у США відомий як король джазу. Його записи 1920-х років у Чикаго з гуртами «Хот-Файв» і «Хот-Севен» принесли йому популярність за особливе тепле звучання труби, майстерність імпровізації й особливий низький хрипкий голос; у 1922 році відправився грати в Чикаго в оркестрі Джо Олівера. Знімався в кіно.

Першу музичну освіту здобув у виправному закладі для «кольорових» підлітків, куди потрапив за стрілянину з пістолета на вулиці в Новий рік. Звільнившись, колишній лідер тюремного духового оркестру досить швидко знайшов роботу. У 18 років його узяв у свій ансамбль вельми авторитетний тромбоніст Кід Орі; проте сам Луї Армстронг вважав своїм справжнім вчителем корнетиста Джо «Кінга» Олівера.

У складі «Креольського джаз-банду» Олівера в Чикаго Армстронг зробив свої перші записи. У 1924 році він за наполяганням своєї дружини Ліл Хардін почав самостійну кар'єру. У 1925 році Луї Армстронг організував свою «Гарячу п'ятірку» — перший джазовий імпровізаційний ансамбль. Зроблені в ці роки записи прийнято вважати першими сторінками золотої книги джазової класики, адже саме тоді Армстронг почав співати. Спочатку це був «скет» — вокальне звуконаслідування трубі; вокал із словами прийшов пізніше.

Творчість Армстронга справила великий вплив на музику XX століття. Луї Армстронг був одним з найбільш видатних музикантів, які коли-небудь грали джаз і одночасно однією з найсуперечливіших фігур в ньому. Будучи трубачем-революціонером, Армстронг заклав фундамент всіх наступних джазових революцій. З приходом Луї Армстронга йде в тінь м'яке забарвлення звуку і колективні імпровізації. Яскравий звук труби, дивовижна вібрація, запаморочливі переходи, ритмічна розкутість і невичерпна фантазія його імпровізацій розширює уявлення про можливості труби і музиканта, який грає на ній. Завдяки Армстронгу джаз пішов по сольному шляху розвитку.

Армстронг-трубач насамперед вражав своєю дивною технікою. Характеризуючи його сольний «чиказький» стиль (створений на основі новоорлеанского) американський критик і дослідник джазу Джеймс Лінкольн Коллієр писав:

«Його тон був насиченим і ясним, атака — чистою. Він чудово володів верхнім регістром, міг виконувати у швидкому темпі найскладніші пасажі. Сучасна техніка гри на мідних духових інструментах була розроблена в 1930-х — 1940-х роках американськими музикантами, котрі виступали в складі танцювальних оркестрів. Слід, однак, визнати, що всі вони при цьому значною мірою відштовхувалися від того, що ще до них зробив Армстронг».

Відомий свінговий ударник Джин Крупа не перебільшував, коли говорив:

«Який би не був стиль джазового музиканта, він не зіграє і 32 тактів, не віддавши музичної данини Луї Армстронгу. Все зробив Луї, і зробив першим».

А відомий продюсер Джордж Авакян писав:

„Він був найбільш обдарованим і майстерним з усіх імпровізаторів джазу. Хоча тоді ще й не було такого терміну, але саме він «свінгував» більше, ніж будь-хто інший, — часто-густо тьмяне виконання будь-якого номера світили іскрою життя, коли Луї починав своє соло, навіть якщо це соло тривало всього вісім тактів. Як новатор, він ввів у джаз безліч нових прийомів і вніс ряд свіжих ідей, які потім ставали кліше для інших музикантів, але з них знову ж таки з'являлися нові паростки доброї музики, які завдяки Луї ставали знайомими кожному людині в джазі“.

Розмах його інтересів підтверджують співпрацю та спільні виступи з музикантами різних стилів — диксиленду, свінгу та модерн-джазу, з симфонізованими складами, виконавцями спірічуелів і госпел, церковними хорами, блюзовими співаками, а також участь у філармонійних джазових концертах, мюзиклах, шоу, музичних фільмах. Армстронг виробив стиль, легко адаптується до будь-якого музичного контексту і до будь-якої аудиторії. Він міг одночасно задовольняти смаки діаметрально протилежних категорій слухачів (включаючи прихильників поп-музики і шлягерів).

Армстронг — чи не найбільш унікальна особистість в історії джазу. У своїй творчості маестро зумів поєднати непоєднуване: неповторно індивідуальний тип самовираження з безмежною загальнодоступністю музики, грубувату простоту і спонтанність, традиціоналізм з новаторством, негритянський ідеал звуковидобування з європеїзованими ідіомами свінгу та мейнстріму. Армстронг залишався незаперечним королем джазу до самої своєї смерті, і ні на одну хвилину не слабшав його талант, не висихала сила його впливу на слухачів. Його теплота і гумор незмінно робили його дорогим і близьким для всіх, з ким він зустрічався. Його смерті співчували всі провідні майстри джазу — Дюк Еллінгтон, Діззі Гіллеспі, Джин Крупа, Бенні Гудмен, Ал Хірт, Ерл Хайнс, Террі Гленн, Едді Кондон і багато інших.

«Якщо кого-небудь і слід назвати Паном Джазу, так це Луї Армстронга, — говорив Дюк Еллінгтон. — Він був і назавжди залишиться епітомією джазу».

Говорячи від імені музикантів і від імені мільйонів шанувальників його таланту, Діззі Гіллеспі підкреслював:

«Луї не помер, бо його музика залишається і залишиться в серцях багатьох і багатьох мільйонів людей в усьому світі і в грі сотень тисяч музикантів, які стали його послідовниками».

Помер 6 липня 1971в Нью-Йорці,США.

середу, 1 липня 2015 р.

Сьогодні - День архітектури України

День архітектури України

Всесві́тній день архітекту́ри установлений в 1985 році у перший понеділок липня Міжнародним союзом архітекторів, що виник в 1946 році, після Другої світової війни, коли потрібно було піднімати з розвалин міста, відновлювати підприємства, відтворювати пам'ятники архітектури.

Олег Любківський

В Україні в 1995 році встановлено День архітектури України, який відмічається щорічно 1 липня у тогорічний Всесвітній день архітектури. Цього дня проводиться присудження і вручається Державна премія України в галузі архітектури.

З 1996 року Всесвітній День архітектора приурочений до Міжнародного дня житла, який святкується в перший понеділок жовтня. Це рішення ухвалила Міжнародна спілка архітекторів на XX Генеральній асамблеї ООН у Барселоні.

Щорічно обласна наукова бібліотека влаштовує відкритий перегляд поліграфічних шедеврів в галузі архітектури - до послуг відвідувачів кращі книжкові альбомні видання, що є в фондах бібліотеки. Цьогоріч винятків робити не будемо. Запрошуємо вас до перегляду та ознайомлення із кращими архітектурними родзинками різних регіонів України.

Вже 20 літ немає з нами...

30 червня 1995 року відійшов у вічність

Назарій Яремчук

Народився 30 листопада 1951 в с. Рівня (тепер Вижниця) — український естрадний співак (тенор).

Народний артист УРСР (1987).

Назарій Яремчук народився в селянській родині Назарія та Марії Яремчуків. Мав братів Степана, Богдана та сестру Катерину. Свою четверту дитину батьки назвали Назарієм (це ім'я означає «присвячений Богові»). Він народився коли батьку вже було 64-роки. Сама родина була музичною: у батька був тенор, він співав у церковному хорі; мати, крім співів, грала на мандоліні і виступала в місцевому народному театрі. Ще маленьким хлопчиком Назарій також почав співати.

Після занять залишався послухати репетиції ВІА «Смерічка» Вижницького будинку культури, яким керував Левко Дутковський. Керівник ансамблю помітив постійного відвідувача та запропонував заспівати пісню на вибір. Це була пісня Ігоря Поклада «Кохана». Голос молодого співака керівникові сподобався, і з осені 1969 року Назарій почав співати у «Смерічці».

Знайомство з молодим буковинським композитором, студентом медінституту Володимиром Івасюком відіграло велику роль у житті Назарія. Глядачі почули «Червону руту» та безліч інших пісень молодого автора. Влітку 1971 року взяв участь у зйомках музичного фільму "Червона рута" з піснями Л.Дутковського « Незрівняний світ краси» та « Якщо мине любов». Цей фільм зробив солістів Назарія Яремчука та Василя Зінкевича народними улюбленцями. Але після зйомок сталася друга трагедія в житті Назарія — померла його мати Марія Даріївна, велику любов до якої проніс через усе своє життя.

Співають Н. Яремчук і В. Зінкевич

Перше мистецьке визнання принесли пісні «Червона рута» та «Водограй» Володимира Івасюка, «Горянка» і «Незрівняний світ краси»Левка Дутковського. За виконання цих творів ансамбль «Смерічка» та його солісти Назарій Яремчук та Василь Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти», а також «Пісня року-71/72», на яких вони підтвердили високу артистичну майстерність.

У 1973 році ансамбль " Смерічку " під керівництвом Л. Дутковського запрошують на професійну сцену в Чернівці. З цього часу Назарій, сповна віддаючись естрадній пісні, перевівся на заочну форму навчання в університеті. У філармонії Назарій веде активне творче життя, виступаючи у переповнених глядачами концертних залах, деколи по два, три концерти в день.

У 1972 році композитор Левко Дутковський познайомив Назарія з його першою майбутньою дружиною Оленою Шевченко, яку було запрошено бути солісткою до ВІА «Смерічка».

Олена Шевченко:« Мене запросили приїхати до Чернівецької філармонії, при якій і працювала «Смерiчка». Біля входу зустрічав Левко. Почали підніматися сходами, назустріч іде Назарій Яремчук. Чорнявий, з променистими очима, усміхається. «Познайомся, каже Левко, це наш Назарій». Я подаю йому руку, а він - мені. Ми зустрічаємося очима і…все. Це було кохання з першого погляду…»

1 січня у 1975 року Назарій та Олена одружилися. Цивільний шлюб був зареєстрований в с.Пилипець Міжгірського району Закарпатської області де мешкали батьки Олени Шевченко. Сільський Голова із задоволенням погодився у вихідний новорічний день посприяти реєстрації цього шлюбу, коли дізнався за кого виходить заміж Олена. 19 лютого 1976року у молодого подружжя народився перший син, якого назвали Дмитром, а згодом, 23 березня 1977 року, народився другий син Назарій. У шлюбі Назарій та Олена прожили довгих 15 щасливих років, з 1975 по 1990 р.р..

1975 року розпався дует Зінкевич—Яремчук. Василь переїхав у Луцьк і став солістом ансамблю «Світязь». Назарій, отримавши диплом, влаштовується працювати старшим інженером на кафедрі економічної географії університету. Та любов до пісні виявилася сильнішою над усе — за порадою Л. Дутковського він повертається до філармонії назавжди. У 1978 році Яремчукові присвоєно звання Заслуженого артиста УРСР. Його також нагороджено орденом Дружби народів.

Коли трагічно загинув Володимир Івасюк, Назарій був одним із перших, хто, не зважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати всього: кар'єри, спокою, репутації. Траурна колона починалася з великого вінка з білих квітів, який Яремчук ніс із Левком Дутковським. Це було дуже небезпечним у той час, та Володимир був для них великим другом, і наслідки їх не цікавили.

Потрібно відзначити, що довгий час на естраді в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, у яких сполучається лірика й громадянське звучання. У 80-их Назарій Яремчук був романтичним співаком, заспівавши пісню «Запроси мене у сни свої». Перший диск-гігант Назарія «Незрівнянний світ краси», названий за піснею Л. Дутковського (1980) — одна з найкращих платівок в українській дискографії того періоду.

1981 рік став для Назарія стежкою до міжнародного визнання. Ансамбль «Смерічка» представляє державу на міжнародному конкурсі «Братіславська ліра». Соліст Яремчук став його дипломантом. У 1982 Назарій у складі «Смерічки» — лауреат республіканської премії ім. Миколи Островського. У 1984 році співак був удостоєний звання лауреата Всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм до 40-річчя перемоги у війні 1941–1945 рр. 1985-го — дипломант ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві. Після того, як у 1982 році Левко Дутковський покинув «Смерічку», Назарій Яремчук став художнім керівником ансамблю.

Під час Афганської війни Назарій кілька разів їздив у Афганістан і виступав перед солдатами. Крім того, багато часу співак приділяв пошуку нових талантів, підтримці самодіяльних колективів. Назарій Яремчук підтримав чимало молодих виконавців. Зокрема, Оксану Пекун з Тернополя, Світлану Зайченко з Житомира, Жанну Боднарук з Чернігова, Ніну Шестакову з Харкова, Інесу Братущик, Ореста Хому та Ірчик зі Львова, Богдана Сташківа з Івано-Франківська, Миколу Романова з Києва, Ольгу Добрянську, Аллу Наталушко з Чернівців та інших.

1986 року після Чорнобильської катастрофи співак тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії.

1987 року Назарію присвоєно звання Народного артиста України.

Професійна естрада вимагала професійної підготовки. У 1988 році Яремчук закінчив факультет сценічної режисури Київського державного інституту культури імені Карпенка-Карого.

Упродовж мистецького життя артист здійснив гастрольні поїздки по всіх республіках колишнього Радянського Союзу та багатьох країнах, неодноразово був учасником тодішніх пісенних фестивалів — «Київська весна», «Московські зорі», «Кримські зорі», «Білоруська осінь», «Білі ночі», «Мерцішор», "Вогні магістралі-77″ та деяких інших. Разом із ВІА «Смерічкою» був учасником культурної програми XXII Олімпійських ігор у Москві, Першого Міжнародного фестивалю політичної пісні та всіх визначних тогочасних форумів, що проводилися у державі.

Відомий насамперед виконанням українських пісень — «Незрівняний світ краси», "Чуєш мамо", «Якщо мине любов», «Зачаруй», «А матіоли цвіт» «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Стожари», «Гай, зелений гай», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Писанка», «Гей ви, козаченьки», «Я ще не всі тобі сказав» та інші. Крім того, разом зі своїми друзями-співаками Назарій знявся в музичних стрічках «Червона рута», "Виступає ансамбль «Смерічка» під керуванням Левка Дутковського" , «Стартує пісня», «Ти плюс я — весна» та «Червона рута. 10 років по тому».
Обласна книгозбірня пропонує всім шанувальникам української пісні нотні матеріали, фотоматеріали, пісні у записах із приватних колекцій, якими багаті фонди бібліотеки.

В пам'яті людській живе піснями, віршами, спогадами... в дітях своїх переростає талантами...
Пам'ятаймо!!!