27 травня 2021 року, в рамках загальнобібліотечного мережевого презентаційного проєкту «З Днем народження, Україно!», присвяченого 30-річчю незалежності України, презентували три томи антології «Ідеї, смисли, інтерпретації образотворчого мистецтва: українська теоретична думка ХХ століття».
Упорядником антології є мистецтвознавець, культуролог і талановитий митець, проректор Львівської національної академії мистецтв, професор Роман Яців.
Монументальне видання, що охоплює мистецьку теоретичну думку українських науковців та митців ХХ ст., що, свого часу, увійшла у ТОП-10 найкращих книг Форуму видавців, представлено вибране з теоретичних праць класиків української науки і мистецтва, присвячених різним аспектам образотворчого мистецтва.
У ній вперше опубліковано багато маловідомих навіть для фахівців – культурологів і мистецтвознавців – статей з українських діаспорних часописів.
До третьої частини уввійшов матеріал про українського скульптора, нашого земляка, Володимира Гамаля.
Про творче надбання митця та його любов до професії, рідного краю тримала слово наукова співробітниця Чернівецького художнього музею, завідувачка відділу Лариса Курущак.
Мали змогу подивитись відеофільм про робочі будні скульптора та народження нової творчої роботи "Той, що не здається".
Напередодні Дня працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження України порушили питання значення дизайну та поліграфічних застосунків у якості читання поперового носія.
З професійним оглядом тримала слово спеціалістка з поліграфії, видавничої справи, дизайнерка, педагогиня Тетяна Шилюк, яка зазначила сильні та слабкі сторони обраних дизайнерських рішень, поліграфічні недоліки та браки транспортування друкованої продукції.
Висновком поліграфічного спічу панянки Тетяни стало приклад антології як книжкового друкованого блоку-джерела інформації, що містить безліч унікальних ілюстрацій, щоденників, листувань, що вміло вплетені в оформлення видання.
Антологія має виправданий та професійний вибір якості паперу та обкладинки та служить прикладом складних рішень та успіхів у професійних поліграфічних баталіях.
Загальним меседжем зустрічі із студентами Чернівецького індустріального коледжу спеціалізації "Видавнича справа та поліграфія" стало відкриття нових імен, представлених в антології; порушення проблеми національної ідентичності, заломленої через мистецтво.
По-друге,
антологія дає співвіднесення українського мистецтва та світової культури, в якій воно є вельмидостойною часткою.
По-третє, відкриває тексти мистецтвознавців,
художників-практиків, культурологів, літераторів, філософів, які можуть витворити більш менш цілісну візію осмислення принципових для нашої
культури проблем у часовому вимірі, знань якої так бракує всім нам сьогодні.
Про значення професії дизайнера та педагога висловилась заступниця директора Чернівецького індустріального коледжу Жанна Константинова.
Вишиванка з давніх давен є основним елементом українського національного одягу. Вишиті візерунками сорочки – відображення цінностей, традицій, культури та історії.
Всесвітній день вишиванки – свято, що не прив’язане до жодного державного чи релігійного. Воно покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу.
Дата проведення святкових заходів кожного року різна, адже відзначається День вишиванки в третій четвер травня. У 2021 році – це 20 травня.
Як і чому відзначають День вишиванки
День вишиванки не є офіційним святом. 15 років тому, тобто у 2006 році, студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк започаткувала акцію "Всесвітній день вишиванки".
Дівчина запропонувала студентам одного дня одягнути вишиванки. На цю ініціативу відгукнулося декілька десятків студентів та викладачів факультету. Однак щороку масштаби святкувань зростали й нині День вишиванки відзначають також і за межами нашої держави.
Як уже склалося, цього травневого дня люди намагаються вдягати національне вбрання на роботу, на навчання або ж, наприклад, на зустріч із друзями. Окрім того, за ініціативи тих же студентів, громадських та культурних діячів можуть проводитися концерти, хода, конкурси та ярмарки.
Святкування Дня вишиванки у 2021 році
Цьогорічний ювілейний День вишиванки пропонується присвятити українській традиційній музиці та екологічним проблемам.
Святкування проходитиме у форматі Дня вуличної етномузики. На різних локаціях, зокрема площах, парках, пішохідних вулицях, гратимуть народні співці-музиканти.
Цікавинки про українську вишиванку
Здавна для українців вишиванка відігравала не стільки функцію одягу, як була своєрідним оберегом від різного зла. Тому візерунки на сорочках та сукнях наносили на рукави, коміри і поділ.
Своїми особливими узорами та поєднанням кольорів на вишиванках може похвалитися не лише кожен регіон України, а й навіть окремі села. Сорочки можуть відрізнятися за фасоном, кольором, візерунком.
День вишиванки 2021 - цікаві факти про вишиванку / фото УНІАН
Узори вишивки загалом можна поділити на три великі групи: геометричні, рослинні, тваринні та антропоморфні (такий, що нагадує людину) орнаменти. Рослинні традиційно вишивали на жіночому вишитому одязі, геометричні – на чоловічому.
Існує понад 250 швів, які базуються на 20-ти видах техніки вишивання. Найпопулярнішими є мережання, низь, гладь.
Раніше вишивання було виключно жіночим заняттям. Перш ніж братися за роботу дівчина зазвичай постилася, молилася і мила руки.
Надзвичайно тонка вишивка "білим на білому" на натільних сорочках була поширена серед європейської знаті й української шляхти.
Тривалий час вишивка була своєрідною візиткою людини. За орнаментом і кольорами можна було дізнатися про її вік, сімейний стан, соціальний статус. Приміром, сорочку із вишитими квітами носили лише молоді дівчата. Нині ж вишивка виконує більше декоративну функцію.
Рекордну кількість людей, одягнутих у вишиванки, було зафіксовано у День Незалежності в 2011 році у місті Рівному. Згідно із Книгою рекордів України, на центральному Майдані тоді зібралося 6570 людей у вишиванках.
Шановні друзі! До міжнародного дня музеїв, 18 травня, відбулась зустріч із кращими представницями провідних музеїв міста!
Мала за честь представляти тематичний книжковий кейс "Музеї - це цікаво, корисно, сучасно, модно!", в якому представили друковані видання науково-дослідницького, монографічного, публіцистичного, енциклопедичного, довідкового та періодичного характеру.
Моїми співрозмовницями в темі "Майбутнє музеїв: відновлення та переосмислення" були: директорка Чернівецького обласного краєзнавчого музею Ірина Яворська; головна зберігачка фондів Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка - Наталія Мороз; завідувачка відділом Чернівецького художнього музею Лариса Курущак. Мали змогу поділитись основними напрацюваннями, відкриттями та користними порадами непростого пандемічного року, привітати із святом колег та додати творчої впевненності один одному.
Як підсумок прозвучав меседж про переосмислення стосунків з громадами, про настання часу експериментів з новими ідеями та моделями творення культури та підтвердження суттєвої цінності музеїв для побудови справедливого та стійкого майбутнього. Адже відстоювати творчий потенціал культури, як рушія відновлення та культурних інновацій в нову епоху, нам з вами потрібно щодня!
Дякую, що розділили свій святковий день із нами, дякую за розмову та бажаю продуктивного !
Завтра, 12 травня 2021 року, виповнюється 85 років від дня народження Івана Марчука.
З нагоди ювілею у музеї Києва відкрили виставку Івана Марчука "Я ЄСМЬ…" – ретроспективний проєкт художника, в якому здебільшого представлені твори з власної колекції. Деякі з них експонуються вперше.
А ми пропонуємо відеоподорож по творчості Митця!
В підготовці відео мали творчу допомогу від Олег Колянківський - заступника директора Чернівецького музею архітектури та побуту. Вдячні!
1960 року Іллєнко зняв дипломну роботу «Прощавайте,
голуби» (перший в історії інституту повнометражний фільм) і отримав за роботу
нагороди на світових кінофестивалях в Празі і Локарно — за найкращу операторську роботу. 1963 отримав
запрошення зі студії ім. О. Довженка зняти фільм «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова. Фільм став не лише
лауреатом понад сотні міжнародних кінофестивалів, але й актом відродження слави
українського духу, збудником української ідеї.
Дебют Юрія Іллєнка у режисурі — «Криниця для
спраглих» за сценарієм Івана Драча про винищення українського села, був заборонений
постановою ЦК КП України на 22 роки. 30 червня 1966 ЦК Компартії України
схвалив постанову «Про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів
на Київській кіностудії ім. О. Довженка», в якій піддавалися критиці
кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко).
Наступний фільм «Вечір на
Івана Купала» — алегорична
історія України, був знятий з екрану рішенням міністра культури СРСР Романова і
покладений на полицю на 18 років. Фільм реабілітовано в 1988-му.
1967 дирекція Венеціанського кінофестивалю персонально
запрошувала Юрія Іллєнка з фільмом «Вечір на
Івана Купала» на фестиваль з
гарантією головного призу «Золотий лев» Святого Марка, але міністр культури СРСР Романов
стверджував, що такого фільму взагалі не існує. Неймовірними зусиллями режисер
добився, щоб фільм послали на міжнародний фестиваль у Прагу, але в день
відкриття фестивалю в Прагу увійшли радянські танки для придушення празького
повстання.
1971 на
XXIV з'їзді комуністичної партії України вустами першого секретаря Львівського
обкому КПУ тов. Добрика було заборонено наступний, третій фільм «Білий птах з
чорною ознакою», як «найбільш шкідливий фільм, що колись було зроблено в
Україні, особливо шкідливий для молоді». У фільмі вперше в історії було виведено
як головного героя воїна УПА. Рятуючи себе, Петро Шелест, перший секретар ЦК КПУ, бо саме він дозволив
показати фільм з'їздові, посилає «Білого птаха» на Московський
міжнародний кінофестиваль. Фільм тріумфально виборює Гран Прі фестивалю,
завдяки півгодинній овації шести тисяч глядачів кремлівського палацу з'їздів,
де проходив кінофестиваль. За якийсь час П. Шелеста знімають за
націоналістичний ухил, а фільм опиняється в опалі на довгі роки, аж до кінця
ери Щербицького. «Білого птаха» можна було побачити в Токіо, Монреалі,
Нью-Йорку, Парижі, Тегерані, лише не в Україні.
Далі була дворічна еміграція в Югославію, де Юрій
Іллєнко зняв фільм «Жівіо заінат», що перекладається як «живу наперекір
всьому». Це чорногорське вітання. Коли зустрічаються двоє чорногорців, вони так
вітаються: — Како сте? (Як ти?), — Жівіо заінат! (Живу всупереч).
Всупереч всьому. Всупереч усім тяжким обставинам: голоду, війні, зрадам,
терору, безгрошів'ю, хворобам… тощо… Фільм отримав «Срібну арену» на фестивалі
в Пулі. І приз за найкращу чоловічу роль. В Україні на екрани не був допущений.
Двічі, з інтервалом в три роки, режисер отримує запрошення і контракти з
Голлівуду.
Наступний фільм «Мріяти і
жити» за сценарієм Івана Миколайчука і Юрія Іллєнка
було 42 рази зупинено у виробництві на різних стадіях: під час режисерської
розробки, в підготовчий період, під час знімання (18 разів), в монтажному
періоді і, звичайно, при процедурі здачі керівним органам. А треба було пройти
12 інстанцій — від худради об'єднання до ЦК КПРС. Для режисера епопея
перманентних заборон закінчилась першим інфарктом на худраді студії Довженка.
У різні роки були заборонені майже всі проєкти Іллєнка
на стадії сценарію. Серед них було заборонено для постановки трилогію про
Київську Русь — «Князь Ігор», «Володимир Красне Сонечко», «Ярослав
Мудрий». Заборонено екранізацію «Лісової
пісні» Лесі Українки (постановка якої була здійснена двадцять років
потому). Заборонено до постановки два сценарії за Шевченком — «Великий
льох» і «Варнак». Нарешті секретар ЦК з ідеології Маланчук, відомий українофоб,
заборонив перший варіант сценарію про Мазепу зі словами: «Якщо Іллєнко не хоче, щоб з ним
трапилось те, що трапилось з Мазепою після Полтави, то хай закопає свій сценарій в
себе на городі!» Був заборонений навіть сценарій фільму для дітей, комедії (за
жанровими ознаками) про ліквідацію бандитами Запорізької Січі. Всього Юрій
Іллєнко написав 42 сценарії, але лише сім із них стали фільмами.
Юрій Іллєнко створив незалежну кіностудію «Фест-Земля»,
на якій зняв перший в Україні фільм не на державні кошти. В основу фільму
покладено зеківські оповідання Сергія Параджанова «Лебедине озеро. Зона». Цей
фільм отримав запрошення Каннського кінофестивалю, де він виборов два призи: Приз ФІПРЕССІ — міжнародної федерації кінопреси і Приз
«Ескор» — незалежної молодої кінокритики. В українському прокаті фільм не
показувався. Пізніше російська телекомпанія ОРТ придбала його з ексклюзивними
правами щодо показу і навіки поклала на полицю.
Наступні десять років Юрій Іллєнко був без роботи
як кінематографіст. Написав за цей час свій найкращий сценарій про друге
пришестя Христа «Агн», монографію «Парадигма кіно» — перший в Україні
підручник з кінорежисури. Зробив три персональні виставки своїх живописних і
графічних творів, зняв проєкт «Молитва за гетьмана Мазепу»,
до якого йшов близько третини свого життя. Фільм для показу в Росії заборонив
міністр культури РФ Михайло Швидкой. В Україні фільм також було знято з
кінопоказів, заборонено для показу по ТВ, не випущено на відео. Не продано за
кордон, хоча було багато пропозицій, що перекривали видатки на фільм у десятки
разів. Після цього Юрій Іллєнко зробив заяву для преси: «Я йду з кіно, бо з
цією бандитською владою не хочу мати справи».
Помер Юрій Іллєнко 15 червня 2010 року в селі
Прохорівці на Черкащині. Він тривалий час хворів на невиліковну хворобу.
5 травня 2021 року виповнюється 185 років від дня народження українського композитора, письменника, громадського та духовного діяча, педагога та просвітителя Сидора Воробкевича.
За своїм обдаруванням Воробкевич - яскраво виражений лірик-мініатюрист. Як і в його поезії, так і музиці найціннішими є мініатюри ліричного характеру, в яких виявилась творча винахідливість та мистецька зрілість композитора. До них належать такі твори: "Над Прутом у лузі", "Заграй ми, цигане старий", "Сині очі", "Чабан вівці ганяє".
У своїй творчій діяльності він свідомо ставив перед собою завдання будити громадську думку соціально та національно пригнобленого українського народу. Він пристрасно закликав боротися проти відсталості й темряви, що сторіччями сковували народ, проти насильства й експлуатації, постійно відстоював права рідної мови, пісні та самобутньої музичної культури. За словами Івана Франка, Сидір Воробкевич був одним з "перших жайворонків нової весни нашого народного відродження".