четвер, 20 грудня 2018 р.

«Золоту музу» Пабло Пікассо купили на аукціоні за $ 69,4 млн

Роботу Пабло Пікасо «Жінка в береті і картатій сукні», на якій зображена його муза, було продано 28 лютого на вечірньому аукціоні «Сотбіс» в Лондоні за $ 69,4 млн. 

На картині, що датується 4 грудня 1937 року, зображена коханка і муза живописця — Марія-Тереза ​​Вальтер, яка була молодша за нього на 28 років. На той момент відносини Марії-Терези з Пікассо переживали критичний період і знаходилися на завершальному етапі. Вальтер, яка народила художнику дочку Майю, змагалася за його увагу з Дорою Маар, яка згодом також стала його коханкою.
На сьогоднішній день найдорожчою картиною Пікассо, проданою на аукціоні, є «Алжирські жінки (версія «О»)». Це полотно було продано на «Крістіс» у 2015 році за 179,3 мільйона доларів.

Скульптура Степана Рябченка прикрасила оновлений простір М17


Цього тижня Київ наблизився культурним статусам ще ближче до світових мистецьких столиць, відкриттям оновленого «Центру сучасного мистецтва М17» з виставкою «Авангард: у пошуках четвертого виміру». Простір мистецького центру доповнила монументальна сталева скульптура «Явлення» відомого українського художника Степана Рябченка. Редизайн фасаду, приміщень і логотипу розробило бюро Dmytro Aranchii Architects.
Скульптура Олександра Архипенка, «Блакитна танцівниця», 1914 з колекції Андрія Адамовського / Фото: artslooker.com
Скульптура Олександра Архипенка, «Блакитна танцівниця», 1914 з колекції Андрія Адамовського / Фото: artslooker.com
Протягом чотирьох місяців кияни та гості столиці зможуть прийти та побачити твори видатних представників всесвітнього авангарду кінця ХІХ першої половини ХХ століття з музейних та приватних колекцій. Серед них – твори Богомазова, Єрмилова, Кандинського, Екстер, Бурлюка, Петрицького, Косарева, Родченка та Архипенка.
Окрім музейної частини, команда Front Pictures представила проект аудіовізуального шоу, яке оживило найяскравіші зразки світового мистецтва.
Проект аудіовізуального шоу команди Front Pictures / Фото: artslooker.com
Проект аудіовізуального шоу команди Front Pictures / Фото: artslooker.com
П’яти метрова скульптура Степана Рябченка змодельована за допомогою комп’ютера, були отримані детальні креслення, які дозволили втілити цей об’єкт в життя. Свою першу скульптуру «Явлення» художник реалізував ще у 2012 році в рамках міжнародного фестивалю сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project, який проходив у Києві в Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришко.
Скульптура Степана Рябченко «Явлення», 2018 / Фото: Вікторія Кулікова
Скульптура Степана Рябченко «Явлення», 2018 / Фото: Вікторія Кулікова
«Я дуже радий, що моя нова скульптура стала частиною оновленого ЦСМ М17 і громадського простору столиці. На сьогоднішній день це найсучасніший простір з точки зору комплексного архітектурного рішення. Перша виставка присвячена авангарду, свого часу новому явленню в світовій культурі. Таке ж ім’я «Явлення» носить і моя скульптура. Нехай воно стане символічним, і новий центр стане культурним явищем для нашої країни», — розповів ArtsLooker Степан Рябченко.


Проект та оновлення М17 відбулося за підтримки мецената Андрія Адамовського (Adamovskiy Foundation) спільно з Національним художнім музеєм України, Мистецьким Арсеналом, та ArtCult Foundation.

Голландському арт-дилеру вдалося виявити невідому картину Рембрандта

Голландський арт-дилер Ян Сікс, який спеціалізується на творах Старих майстрів, зробив сенсаційну заяву, що йому вдалося відкрити світові раніше невідому картину Рембрандта ван Рейна. Робота називається «Пустіть дітей і не бороніть їм приходити до мене», раніше її просто відносили до голландської школи.
Голландський арт-дилер Ян Сікс біля виявленої картини Рембрандта / Фото: newslocker.com

Ян Сікс вперше побачив полотно на кельнському аукціоні Lempertz в 2014 році. Йому вдалося виторгувати картину за € 1,5 млн при старті в € 15 тисяч. Через кілька років експертиза підтвердила, що полотно дійсно написав Рембранд. Вважається, що Рембрандт написав твір в Лейдені в 1620-х роках. Зараз вартість картини може зрости в рази.

За словами арт-дилера, він був впевнений, що купує роботу знаменитого художника ще до того, як її вивчили мистецтвознавці. Детально розглянувши полотно в онлайн-каталозі аукціону він зауважив, що в особі юнака на задньому плані художник зобразив самого себе ще молодим. У той час живописець ще не набув популярності, тому ніхто, крім нього самого, не міг таке намалювати. Також Сікс зазначив, що Рембрандт часто залишав свій портрет на полотнах.

Етюд Рембрандта з відбитками пальців художника продали у Лондоні за $ 12 млн

Рідкісний етюд Рембрандта ван Рейна «Ескіз голови і складених в молитві рук юнака в образі Христа» став топ-лотом торгів Старих Майстрів аукціонного дому Sotheby’s в Лондоні. При естімейті в $ 7,6 -10,2 млн роботу продали за $ 12,08 млн.  


Високий інтерес до цієї роботи, яку художник написав у 1655 році, крім її якості, пояснювався також тим, що на її поверхні були виявлені відбитки пальців Рембрандта. До останнього часу етюд експонувався на правах музейної позики в Будинку-музеї Рембрандта в Амстердамі і був виставлений на відкриті торги вперше за останні 60 років.

Цей етюд відноситься до групи зображень імовірно однієї і тієї ж молодої людини в образі Христа. У цій серії з семи ескізів маслом тільки два беззастережно визнаються роботами Рембрандта — етюд «Голова Христа» з Берлінського художнього музею та ескіз, проданий на Sotheby’s.

Святий Миколай! Спогади...

   Які вони мої, спогади про  це свято... інші...⇘⇘⇘
 Так хочеться впитувати в себе ці слова, вони мені так лягають на настрій, це так щемливо відверто, до сльозинки у кутику ока....
 Славно, Власто Власенко!!!  
https://westnews.com.ua/miy-nikolay/?fbclid=IwAR3Lh33ft1Js-ybjsg6Pmm4bGlIxW7GgefuI2fefvWzDJiYLk-Mt9vHWE-Q


НИКОЛАЙ, ДВОЮРІДНИЙ БРАТ БОГА...
Боже, як же хочеться чуда! Не дива, а саме чуда чудного, Николаю, мій далекий діточий боже, шо я так любила тебе. Коли падає сніг, коли м’яко навколо і біло, коли ти ховаєшся між снігурами, з гілок летить сніжна паморозь і ти, не знати звідки, кажеш мені «чшшш…», а я складаю пальчики докупки і скриплю на морозянім вікні, ніби граю тобі на трьох дзвониках…Нам весело обом. Я не бачу тебе, навіть в голові нема такого, аби бачити. Я навіть не знаю, що то треба таке питати чи ти є, я би встидалася….Ти би наворсався на мене…Певно що. Це так як би ти питав чи я є. Ну та ясно, що є…Сніг, вікно в малюнках, грань тліє на руштах, хатнє тепло осідає на повіки, скоро Різдво, Новий рік…
Я хохаю на скло, малюнки розступаються – я роблю дорогу , щоб ти міг пройти сюди нині до мене. Ти смієшся, і я вже точно знаю, що ти прийдеш. А ще баба вчера мене аж три рази по голові погладила. То я вже точно знаю – будеш…
Я злізаю з вікна на жовту бамбетлю. Бамбетлі наша стара як світ, в ній шпари. Я думаю, що ти пролізеш і в шпари, ну якби дорога на вікні замерзла. Але мене турбує друге: як ти просунеш міх з моїми подарунками?
З бамбетлі сповзає за мною зелена капа в білі бубни. Капа під ногами, але я тим не дуже журуся, нє…Хліб з маслом, повидло зверху, молоко – я набираюся сил для міха.
-Йой колька би тебе сколола, ти бенькарте ікісь, нале ти не видиш шо капа валєєсі, га?
Я впріваю зо встиду за бабу. Ну та як такої? Ну та він же дивиться, чує…Міх порожніє мені вдвоє. Та вже... Хоть би цукерки там, мандарини…Зиркаю на стіну – дивишся. Шєпка така бліщєча велика, зелений плащ, на плащі якісь цяцькані ленти, і одна рука тако догори троха, що ніби-то хочеш мене перехрестити. Я знаю - ти двоюрідний брат Бога. Тому капу на бамбетли поправлєю з дуже побожним лицем і напровсєке ще файно підтягую штани і зачісуюся. Іду попри образи рівно, як павонька, зиркаю чи дивишся… Дивишся. Міх троха май більший стає.
Я тако думаю: шо мені Николай принесе ну там всякі цукерки, мандарини, шкарпетки – таке, програма-мінімум. А ще я хочу книжки, що пахнуть новим, светр під шию з сніжинками і …ну і ще там щоб такі пакунки жовті, червоні, сріблясті, і в них щось таке, що я не знаю, але жду…Воно мерехтить мені в уяві, не набирає конкретних форм, але робить розмітуюче відчуття щенячої радості.
Ти усміхаєшся. Твоя усмішка велика, на все небо. Дерева обертаються на мене, лінії гілок м’якнуть…
-Прийде, принесе?
Гілка махає ствердно
-І книжки?
Гілка хитро мружиться і махає ствердно.
Прибігла Галина, товаришка. Хіхікає з мене.
-Але ти дурна, не знаєш дотепер, шо нема Николая ніякого? Та то баба купує в сільмазі то все та й кладе під подушку!
-І-і-і-хіхіхіхі, - Галина хихоче, в неї дрібно морщиться ніс, її смішок лупить мене по лиці як хвоя в густому лісі. Моя казка дістає ями від Камазу, дірявиться як вхоплена хустка з вогню, я дую, дую і плачу від того.
Галина крутит пальцем собі коло чола, вбирає шию в плечі і,хіхікаючи, йде геть. А я твердо вирішую взнати правду життя.
Баба варєт чир пацєти у великім казані.
-Ба, Галина каже, що Николая нема…
Чир пихкає як Галина. Лише не так май дрібно, але не менше уїдливо. Я глумлюся тому чирови і дивлюся бабі в лице…Баба здвигає плечима та усміхається в хустку. Хм... Я постановлєю собі ходити за бабов цілий день і цілий вечір. Як піде в магазин – то кранти мому Николаєви. Вбираю шапку з червоним бомбликом - і надвір. Баба в стодолу – я за нею. Баба в стайню – я за нею. Баба на під – я за нею. О, я буду безпощадна в пошуках правди…! Баба тлумачить це по-свому і дає мені їсти.
Стемніло. Магазини вже явно всі закриті. Мама з татом далеко. Ага, таки баба ніґде не йшла. Таки Николай! Ура! - маленьке єство вже в коконі радості..Але стоп, стоп…А що як справді…?! Ого, най би вже хоть тота баба ліпше йшла в який магазин чи що…Дрібний страшок пробігся мною як миш по коморі…Ну і добре. І не треба мені. Нікому я не в голові, ні в шєпці… Галя, подружечка моя…!
Тремчу собі очима… Ти дивишся на мене з образа, а я - на тебе.
Тихне хата, зітхає піч – все співчуває мому малому серцю. Обертаюся до стіни.
І з жалю собі падаю, падаю, падаю…Навколо м’яко і біло, мене підхоплюють снігурі, з гілок летить сніжна паморозь, ні двері не відкриваються, ні вікна на скриплять, ні дзвоники не дзеленькають… Але йой, але ойойой… Вовна з ліжника щипає мене за ноги, повісмо з бабиної куделі розторочилося і поповзло у вікно, грань на руштах півкнула і стихла… Я крижми відчуваю, що…там хтось усміхається на мене…Майка мені мокріє, горічість бухкає з ключиць в лице…Один рух мізинцем здався мені шумом трактора, я впріваю зо страху і забуваю дихати…Але вже знаю що то: то ти сидиш в темряві на жовтій бамбетлі.
- Ти шо, є?
- Та є, - знімаєш велику бліщєчу шєпку, бо вона тебе тисне. Я скачу з ліжка і
шєпка падає тобі з рук, розсипаючись на мільйони сріблястих мерехтінь. Ти усміхаєшся.
- На, оде може оця борше, - шепчу, не впізнаючи шепоту, і даю свою, з червоним бомбликом.
Ти одягаєш мою, з радості мене колотит як колотівку…Ти в бомблику не такий вже аж двоюрідний брат Бога, але тобі хоть тепло буде, у вуха не надує…Я дуже! Дуже складаю пальчики докупки і торкаюся зеленого плаща…Так ось який ти…! На вікнах сяє тепле світло, хата усміхається, мерехтіння вплітаються в ритм мого дихання. Ти ліпший, ліпший як Галина!!
Твої два пакунки притулилися на припічок, я тягну за воривочки на них, а ти гладиш мене тричі по голові і я не встигаю навіть помітити як ти тихо зникаєш в жовтій шпарі старої бамбетлі…
А рано… Глип: а припічок порожний!!! Відчай половинит мене надвоє: ну та як??? Серденько паде в пивницю як швидкісний ліфт, вода в очи біжит як сніг навесні…В останній надії рука шурхає під подушку і - о Боже! Цей омріяний, цей найтаємніший шурхіт тої дрібноти, того золотого целофанового пакету, того всього мого діточого світу, котрий розставляє все на місця, котрий тримає мою непохитну діточу віру у всьо видиме і невидиме… Я тєгну тото добро з-під подушки, обіймаю, тулю д’ собі і не витягую нічого: ти є! ти є!
-Ану, що то тамки Николай приніс тобі, ану? Бучяру добру певне, нє?, - баба усміхаються і сідают коло мене на край ліжка
За одну соту секунди на ковдру вивалюються і ведмедик , і нова шапка, і светр в сніжинки, і красний мак, і каракум, і пряники по 10 копійок такі прямокутні, і шкарпетки, і книжечки, книжечки мої, що пахнут новим! І ще там всякого всього купа, що не встигає ідентифікувати моє діточе серце, що скаче як лошєтко на паши…Блиск, блиск, вікно, сніг за ним, я люблю бабу, пацєчий чир, твої зелені ленти і навіть шєпку, шо тебе тисне!!!
Лиш мацьоньке цєпітко півкає в мені: а кому ж то той другий , невеликий пакуночок, га? І страшенно чудуюся тобі, що ти трохи немудрий, раз передав, кажут баба,і Галині… Але несу. Гілки і далі ствердно помахують мені, усміхаються і м’якнуть в доброму світлі великого світу…
…А зараз я сиджу перед ноутом, вся така усвідомлена і доросла, така досвідчена і освічена, така логічна і напружена як карибська криза… А світити нема чим. Щоб як тоді…Я виманюю з себе ту дівчинку з дзвониками. Я кличу її, а вона сидить в шпарі жовтої бамбетлі і ніяким богом не йде до мене. Навіть божим двоюрідним…Зашкарубла, сиджу, як Галинин сміх, дрібнію…А за вікном – люди, люди, помежи світ, помежи вік, помежи сніг…Темніє. З гілок летить сніжна паморозь. І я на капочкупригадую снігурів, складаю пальчики докупки, криво посміхаюся і скриплю на морозянім вікні, ніби граю собі на трьох дзвониках… І воно поволи висувається, дівчє тото... З темної шпари,з жовтої бамбетлі, з зеленої капи в бубни...І ми сідаємо обі на вікно, ми дивимося вдаль, вдаль… В той сніг, що так схожий на твою бліщєчу шапку, Николаю, мій далекий діточий боже, шо я так любила тебе…

Гектору Берліозу - 215!

Луї́ Гектор Берліо́з (фр. Louis Hector Berlioz;)  — французький композитор, диригент, музичний письменник. Член Інституту Франції (1856).


Народився в містечку Ла-Кот-Сент-Андре на південному сході Франції у сім'ї лікаря, вільнодумної, освіченої людини. Дитячі роки Берліоз провів у провінції, де чув народні пісні та познайомився з древніми міфами. Там же ж навчився грати на флейті. У 1821 Берліоз переїхав у Париж, де став вивчати медицину, але незабаром, незважаючи на опір батьків, залишив медицину, вирішивши присвятити себе музиці. Він підпрацьовував співом у хорі та довго бідував. Перше публічне виконання твору Берліоза («Урочиста меса») відбулося в Парижі в 1825. Берліоз, займаючись самоосвітою, декілька років брав уроки у Жана-Франсуа Лесюера і до нього ж у клас поліфонії подався після вступу в Паризьку консерваторію у 1826. Також він займався у класі Антоніна Рейхи. Починаючи з 1828 року Берліоз почав писати критичні статті про музику і познайомився з популярними в той час письменниками і музикантами такими як Віктор ГюгоОлександр ДюмаПаганініЖорж Санд. У 18281830-і роки знову було публічно виконано декілька творів Берліоза — увертюри «Веверлі», «Francs-juges» і «Фантастична симфонія», після чого публіка звернула увагу на молодого композитора.
У 1830 році Берліоз закінчив консерваторію. Того ж року він отримав Римську премію за кантату «Сарданапал». До цього Берліоз 3 роки поспіль намагався отримати премію, але журі відмовляло йому оскільки були спантеличені. Того ж року почалась революція, Берліоз співчував революціонерам і навіть інструментував «Марсельєзу». Після того жив (як стипендіат) в Італії. Там він зацікавився італійською музикою, зустрівся з Глинкою, познайомився з творами Байрона. Повернувшись до Парижа (1832), привіз з собою написану в Італії увертюру «Король Лір» і симфонічний твір «Le retour à la vie» в жанрі, який він називав «мелолог» (суміш інструментальної і вокальної музики з декламуванням), який є продовженням «Фантастичної симфонії». Осівши у Парижі Берліоз розвинув творчу активність, працював як композитор, складаючи програмні симфонії та опери, диригент (зокрема працював у Паризькій консерваторії), та музичний критик (писав в газетах «Gazette musicale de Paris», пізніше в «Journal des Débats» до 1864 року і набув репутацію строгого та серйозного критика). Однак його опери не мали серйозного успіху і він все ще залишався бідним.

У 1839 році його було призначено бібліотекарем консерваторії.
З 1842 багато гастролював за кордоном. З тріумфом виступав як диригент і композитор в Росії (1847, 1867—68), зокрема зібрав величеньку публіку на концерті у Московському манежі. У 1867—1867 роках жив у Санкт-Петербурзі.
У 1856 році Берліоза було призначено членом Академії мистецтв. У 1860-х роках Берліоз випускає збірники статей, а також свої «Мемуари» (1870 рік).
Особисте життя Берліоза захмарилося низкою сумних подій, про які він детально розповідає в своїх «Мемуарах» (1870). Його перший шлюб з ірландською актрисою Гарріет Смітсон (1833), закінчився розлученням в 1843 (Смітсон багато років страждала невиліковною нервовою хворобою); після її смерті Берліоз одружився із співачкою Марією Ресіо, яка раптово померла в 1854. Син композитора від першого шлюбу помер в 1867. Сам композитор упокоївся 8 березня 1869 року від нервового виснаження. Похований на цвинтарі Монмартр.

Творчість

Берліоз, портрет з літографії
Берліоз — яскравий представник романтизму в музиці, творець романтичної програмної симфонії. Мистецтво Берліоза багато в чому споріднене творчості Віктора Гюго в літературі і Е. Делакруа в живописі. Художник-новатор, Берліоз сміливо запроваджував нововведення в області музичної форми, гармонії і особливо інструментування (видатний майстер оркестровки), тяжів до театралізування симфонічної музики, грандіозних масштабів творів.
Творчість композитора відобразила властиві романтизму суперечності: прагнення до загальнонародності, масовості музики уживалося у нього з крайнім індивідуалізмом, героїка і революційний пафос — з інтимними виявленнями самотньої душі схильного до екзальтації і фантастики художника. У 1826 була написана кантата «Грецька революція» — відгук на визвольну боротьбу грецького народу. Із захопленням зустрів Велику липневу революцію 1830 року; на вулицях Парижа він розучував з народом революційні пісні, зокрема оброблену ним для хору і оркестру «Марсельєзу». У ряді крупних творів Берліоза знайшла віддзеркалення революційна тематика: у пам'ять героїв Липневої революції створені грандіозний «Реквієм» (1837) і «траурно-тріумфальна симфонія» (1840, написана до урочистої церемонії перенесення праху жертв липневих подій). Проте Революцію 1848 Берліоз не зрозумів. Останніми роками життю Берліоз все більше схилявся до академізму, моральної проблематики: ораторіальна трилогія «Дитинство Христа» (1854), оперна дилогія «Троянці» за Вергілієм («Узяття Трої» і «Троянці в Карфагені», 1855—59).
Стиль Берліоза визначився вже в «Фантастичній симфонії» (1830, підзаголовок — «Епізод з життя художника»). Це відомий твір Берліоза — перша романтична програмна симфонія. У ній знайшли віддзеркалення типові для того часу настрої (розлад із дійсністю, перебільшена емоційність і чутливість). Суб'єктивні переживання художника піднімаються в симфонії до соціальних узагальнень: тема «нещасної любові» набуває значення трагедії втрачених ілюзій. Слідом за симфонією Берліоз пише монодраму «Леліо, або Повернення до життя» (1831, продовження «Фантастичної симфонії»). Берліоза привертали сюжети творів Джорджа Байрона — симфонія для альта і оркестру «Гарольд в Італії» (1834), увертюра «Корсар» (1844); Вільяма Шекспіра — увертюра «Король Лір» (1831), драматична симфонія «Ромео і Джульєта» (1839), комічна опера «Беатріче і Бенедикт» (1862, на сюжет «Багато галасу даремно»); Й. В. Гете — драматична легенда (ораторія) «Засудження Фауста» (1846, що вільно трактує поему Гете). Берліозу належать також опера «Бенвенуто Челліні» (пост. 1838); 6 кантат; оркестрові увертюри, зокрема «Римський карнавал» (1844); романси і ін. Зібрання творів в 9 серіях (20 тт.) видане в Лейпцігу (1900—1907).
Берліоз був видатним диригентом. Разом з Ріхардом Вагнером він заклав основи нової школи диригування. Берліоз вніс істотний внесок у розвиток музично-критичної думки.

Твори

Симфонії


Концертні твори

  • Римський карнавал, Op.9 (1844)
  • Король Лір, Op.4 (1831)
  • Rêverie et caprice — для скрипки з оркестром Op. 8, H 88 (1841)
  • Марш для останньої сцени Гамлета H 103 (1844)
  • Марш троянців H 133b (1864)

Опери

  • Засудження Фауста Op.24, H 111 (La Damnation de Faust1846)
  • дилогія Троянці (фр. Les Troyens H 133a; «Взяття Трої», «Троянці в Карфагені», 1859)
  • Беатріче та Бенедикт H 138 (1863)
  • Таємні судді H 23 (збереглись тільки фрагменти) (18251834)
  • Бенвенуто Челіні Op.23, H 76a (1838)
  • La nonne sanglante H 91 (не закінчена) (18411842)

Духовні твори

Вокальні твори



  • Літні ночі Op.7, H 81

Увертюри

  • Веверлі H 26 (18261828)
  • Буря (за Шекспіром, з хором) H 52 (1830)
  • Роб Рой H 54 (1831)
  • Бенвенуто Челіні H 76b (1838)
  • Римський карнавал Op.9, H 95 (1844)
  • Корсар Op.21, H 101 (18461851)
  • Беатріче і Бенедикт H 138 (18601862)

Кантати

  • Грецька революція (2-і різні версії) H 21a, H 21b (182518261833)
  • Смерть Орфея H 25 (1827)
  • Ермінія H 29 (1828)
  • Клеопатра H 36 (1829)
  • Смерть Сарданапала H 50 (зберігся тільки невеликий фрагмент) (1830)
  • 5 травня Op.6, H 74 (18311835)
  • Ерігона (зберігся тільки фрагмент) H 77 (18351838)
  • Hymne à la France H 97 (1844)
  • Chant des chemins de fer H 110 (1846)
  • L'Impériale Op.26, H 129 (1854)
  • Le Temple universel Op.28, H 137 (1861)

понеділок, 17 грудня 2018 р.

Презентуємо "Джерела радості Лариси Куваєвої" в бібліотеці




14 грудня 2018 року презентували роботи надзвичайно талановитої художниці, однієї з кращих пейзажисток Буковини Лариси Куваєвої – члена асоціації С.І.А.С. (інтернаціональний центр сучасних художників) м. Рим, Італія; члена Національної спілки художників України; засновницю арт-галереї «Арт АССА» м. Софія, Болгарія; лауреата літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської; дипломантки та володарки іменної медалі інтернаціональної виставки образотворчого мистецтва в номінації «Художник європейського рівня», м. Рим, Італія, та дипломантки та володарки іменної медалі муніципальної виставки «Autunno romana»  (Італія).

   Лариса Іллівна брала участь у багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних художніх експозиціях. Багато енергії та любові віддає педагогічній роботі - керувала студією образотворчого мистецтва Чернівецького центру естетичного виховання «Юність Буковини» та студією «Akadem-ART» при Чернівецькому відділені Українського фонду культури.


Створені нею живописні та акварельні пейзажі, натюрмор­­ти вражають реалістичністю в передачі кольорів, композиційній побудові, що стає визначником стиля.


   Лариса Куваєва очолює Центр культури «Вернісаж», організовує цікаві   фестивалі, творчі зустрічі із митцями всіх регіонів України,  веде активну роботу по популяризації митців Буковини в різних жанрах мистецтва -   по відтворенню  народних традицій, етнографічних особливостей краю, ініціює музичні  та поетичні вечори, тримає  творчі контакти із  усіма культурними  установами, молодіжними організаціями     та творчою громадою краю.

  
 На презентацію  завітали  колеги,  друзі, учні різних років, рідні. Експозиція презентується в двух залах бібліотеки. За традицією експозицій Лариси Куваєвої, відкривала  подію  Олена Урсуляк  - Заслужена артистка України,  яка виконала «Аve Maria» Й. С. Баха - Ш.Гуно.  Із вітальним словом виступили: Віра Китайгородська -  начальник управління культури ОДА, Юлія Сафтенко - начальник управління культури Чернівецької  міської ради,  Олена Баннікова – заступник директора ЧОУНБ ім. М. Івасюка.


 В іншому залі експозиції панувала дружня творча атмосфера -   музичний настрій створював Микола Задора - шоумен, композитор, виконавець,  лунали вітальні слова від колег-художників О. Литвинова, А. Житарюка та ін., друзів, для мами Лариси Куваєвої була  особлива  пісенна присвята «Пісня про рушник» Платона Майбороди у виконанні Лариси Куваєвої, Олени Урсуляк та Миколи Задори.


 Закінчився вечір народженням нових творчих проектів, планів мистецької співпраці  та гарним настроєм  у всіх присутніх.


Буковинському ліжнику бути!


Виставка «Відродження буковинського ліжникарства»


Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Задля досягнення мети, фондом щорічно оголошуються конкурси проектів  в декількох культурно-мистецьких номінаціях.

Працівники учбово-методичного центру культури Буковини  написали та  перемогли в конкурсі грантових проектів за підтримки Українського культурного фонду із проектом «Відродження буковинського ліжникарства». Саме через ризик втратити буковинський різновид гуцульського ліжника вирішено обрати  для дослідження цей предмет. Проект покликаний відродити традицію гуцульського ліжника на Путильщині, де колись було його масове виробництво.


Нагадаємо, що ліжники це — ткані вироби з овечої вовни, зазвичай із візерунком, які мають пухнастий ворс з одного або двох боків. Їх ще називають гуцульськими ковдрами. Ліжники поширені в побуті: ними накривають ліжка, лави, вкриваються взимку. Ліжники — це тепло, гарно та корисно. Вони зроблені з натуральної вовни, тому можуть трохи «кусатися». Не варто цього боятися, адже такий природній масаж стимулює кровообіг та покращує самопочуття. Тобто, ліжник насправді потрібен людині. Наприклад директор учбово-методичного центру культури  Буковини Микола Шкрібляк розповів, що ліжник супроводжує справжнього гуцула впродовж всього його життя,  від колиски немовляти до останньої земної дороги, тому зараз надзвичайно важливо відродити цю традицію та передати її нащадкам.
Команда, яка працювала над втіленням проекту підготувала матеріали науково-практичної конференції «Українське ліжникарство: історія, проблеми, перспективи». Розробила набір листівок та тематичний календар "Гуцульський ліжник", де представлені, як автентичні вироби, так і сучасні інтерпретації ліжникової традиції. Також в співпраці з Mamay Media зняли документальний фільм "Гуцульський ліжник", котрий представляє ліжникарську традицію в іменах та фактах. І одним із підсумкових заходів стала колоритна виставка у Чернівецькому обласному Художньому музеї «Відродження буковинського ліжникарства», яка відкрилася  22 листопада.

Вперше на одному майданчику понад 40 ліжників та 7 виробів з ліжникової тканини (сумочки, подушечки, безрукавки, доріжка) з Косівського, Верховинського районів Івано-Франківської області та Путильського району Чернівецької області. Більшість експонатів представлені з приватних та музейних колекцій, але є й  такі, що створені  в рамках виробничої мистецької майстерні по виготовленню ліжників  Творча майстерня проекту  діяла протягом тижня в с.  Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області.  За цей час виготовлено 6 ліжників, що і були представлені в експозиції.


Варто зазначити, що на заході були присутні всі учасниці майстерні буковинського ліжникарства  та це, насправді, було чудово, оскільки кожна майстриня змогла поділитися своїми враженнями про участь в проекті, розказати детальніше про вибрані ескізи для ліжників. Щоб заохотити до справи ліжникарства, під час виставки також відбувся майстер-клас. За верстатами, під керівництвом досвідчених майстринь, всі охочі могли спробувати свої сили у даній царині. Окрім цього кожен відвідувач, розглядаючи експонати, міг насолоджуватися чудовою музикою, яка лунала в  обласному Художньому музеї.
Підсумовуючим проектним  заходом стала презентація друкованих видань проекту, а зокрема, наукового дослідження Іванни Олещук та Миколи Шкрібляка «Гуцульський ліжник: дискурс через віки», яка відбулася 30 листопада 2018 року на закритті проекту. 



Cправжнім несподіваним, але дуже радісним, став той факт, що ці видання не йдуть в торгову мережу, а підлягають розповсюдженню між всіма установами культури Буковини.   Обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. Івасюка, зокрема відділ мистецтв, вже мають ці видання у фондах відділу і чекають на свого читача!
    Матеріал підготували:  
Олена Дуплава та Марія Катюха