Коли міняли честь неначе крам,
А правду – совість кидали за грати, -
В серцях людей Ви спорудили храм,
Якому там повік-віків стояти.
Коли брехня сідала на престол,
Мовчало все від заходу до сходу, -
Ви осінили праведним хрестом
Безсмертне слово рідного народу.
Вогонь запалений Тарасом,
У нашім серці не погас –
Він став над простором і часом
Він будить нас, він кличе нас!
Він був сином мужа, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові світи і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в щастя для нього самого.
Все, що він почув, побачив живучи в Україні перші чотирнадцять з половиною років, запам’ятає в найтонших подробицях і загалом розповість про це в своїх геніальних творах живопису та в поетичній творчості.
Доля привела 17-річного Тараса до Петербурга, до пишної і величної столиці Російської імперії, де він став художником, поетом і вільною людиною.22 квітня 1838р. пан Енгельгард видав своєму кріпакові Тарасові Шевченку вільну. З травня того ж року Тарас став учнем Карла Брюллова – почав навчатися в Петербурзькій Академії мистецтв. «Яке то щастя бути вільною людиною !… Живу. Учусь, нікому не кланяюсь, і не боюсь… велике щастя буть вольним чоловіком», – пише Тарас в листі до брата Микити.
Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна і не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України – вихід у світ книги віршів « Кобзар» у 1840 році. Справді «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То є святиня, національна Біблія України.Доля готувала Тарасові все нові і нові випробування. Із хлопчика – кріпака виростає талановитий художник, великий український поет – борець за волю України. Ні царські тюрми, ні солдатчина, ні заслання в далеких степах Казахстану, не зломили його, не перемогли його віри в Україну в народ! Де він не був, завжди тужив за Україною. Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в його віршах.
Він закликає український народ до боротьби за волю за кращу долю.
- О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучусь… але не каюсь!
Люблю, як щиру, вірну дружину
Як безталанну свою Вкраїну!
Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із самих
почесних місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із
перших художників, який працював в новому реалістичному
напрямку, він є основоположником критичного реалізму в українському мистецтві.
Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював п’яного дяка, то був ним покараний.
Талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка” датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.
Бажання стати справжнім художником, змушувало Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса із своїм земляком – художником І.Сошенком Сошенко дав йому поради і консультації, а потім знайомив з видатними діячами російської і української культур - Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою,спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.
Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори.
Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, відсутністю нарядності, вдалою композиційною бадьорістю і свіжістю барв, намагання дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві.
Мова й пісня – дві фортеці, які повинен народ оберігати й плекати. Під геніальним пером великого Кобзаря заграла наша рідна мова всіма барвами, зазвучала ніжно, мелодійно, заполонила людські серця. «Кобзар» Шевченка став для українського народу пісенником.
Тарасова пісня. Вона неповторна, вона свята і вічна. Шевченко не міг жити без того, щоб не співати. Співав він і сумні пісні, й веселі. Улюбленими були: «Ой не шуми, луже», «Забіліли сніги», «Гей, хто лиха не знає», «Ой ішов козак з Дону», «Ой зійди, зійди, зіронько» та інші.
До поезії Шевченка зверталось багато композиторів, тому доробок Поета створений на використанні можливостей українського народоголосся та особливостей народного гуртового виконання є вагомим творчим спадком українського вокально-хорового мистецтва. Співають їх і зараз. Всі вони залишаються вічно живою і безмежною спадщиною українського народу.
Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.
Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього звичайного людського щастя.
- Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних телеграм з України. Прочитавши їх , хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. В ранці 10 березня Тарас Шевченко зійшов у свою майстерню, упав і відійшов у вічність.
Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту».
До презентації було запрошено здобувачів освіти ВПХУ №5,завідувача бібліотекою учбового закладу та ВПО , що проживають у місті Чернівці.
Немає коментарів:
Дописати коментар