PREЧИСТА. Друге життя вишиванки
«Тримай себе і хаточку, як у віночку,
І рушничок на
кілочку.
Тримай відерця все чистесенькі
І водиці повнесенькі.»
Народна мудрість
Традиційна
українська хата - це
колиска нашого народу, де творилася його журлива і щаслива доля, жеврів і
вибухав його гнів, напиналися струни болю, складалися пісні та легенди, де люди
переймалися буденними клопотами, любили, народжувалися і вмирали.
Стара українська хата з високим порогом і
маленькими віконцями. На стінах – вишиті та заткані квітами, птахами і звірами
рушники, застелений білою з квітчастою
вишивкою скатертиною стіл, хліб і сіль на ньому. Розмальовані піч і скриня, в
якій зберігаються святкові речі, одяг
«на смерть», дитячі забаганки. Пахне
травами і свіжоспеченим хлібом. За
столом - родина - дід та
бабця, батько та мати, поруч дрібненькі дітки.
Бабця розповідає небилиці та
бувальщину, ллється пісня та ведеться поважна розмова.
Як гарно писав про таку хату Олександр
Довженко: «Мені жаль розлучатися з тобою. В тобі так гарно пахло давниною,
рутою-м’ятою, любистком і добра щедра піч твоя пахла стравами, печеним хлібом,
сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням. А в сінях пахло макухою,
гнилими грушами і хомутом. У твої маленькі вікна так приязно заглядало сонце і
соняшник, і всякі інші квіти, і зілля всякі пахучі…»
Рушник
- від сивої давнини і до сьогодні
частка нашого побуту. З рушником народжуються, одружуються і йдуть із життя.
Без нього не обходиться жодна важлива подія в родинному чи громадському житті.
Рушник - це оберіг, і прикраса в хаті, і родинна пам’ятка, і деталь
традиційного одягу. Його можна порівняти хіба що з народною піснею, разом з нею
український рушник є символом України.
Неймовірні квітчасті чудеса розгорнулись на
стінах відділу мистецтв обласної книгозбірні. Різнокольорові братчики, червоні
маки, блакитні волошки - все це композиційно поєднано у малі та великі
«букети». Неначе поле розквітле, тішить око колекція старовинних рушників з
приватного зібрання Світлани Крачило.
Пані Світлана – відомий дизайнер, дослідник та
збирач вишиваних старожитностей, педагог-наставник, автор численних мистецьких проектів та, зокрема, проекту «PREЧИСТА. Друге життя вишиванки», що днями презентували в обласній науковій бібліотеці ім.
М. Івасюка.
Не секрет, що вишивка
- один із давніх і найбільш поширених
видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і
передавалася від покоління до покоління. Археологічні знахідки доби палеоліту,
зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчують наявність вишивки
на теренах України. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки
вовняного одягу оздобленого різнокольоровою вишивкою. Про масове побутування
вишиваних виробів в Україні свідчать численні історичні, літературні, фольклорні
та речові пам’ятки.
В
Україні зафіксовано понад 150 технік вишивання і понад 20 технік ткання, і
майже всі вони використовувалися при
виготовленні рушників. По всій Україні, крім Поділля та Карпат, у тканих та
вишитих рушниках переважає червоний колір, але із вкрапленням у давніших
рушниках синього, у пізніших – чорного, жовтого, зеленого та інших кольорів.
Вишивані та ткані рушники часто мають назви за орнаментами - «на смугах», «у
перетички», «у пасочки», «у стовпчики», «у ружі», «у віконечка», «у решіточки» та ін.
Саме
таке розмаїття кольорів, графічних та
рослинних орнаментів, технік виконання надихнуло пані Світлану на ідею дати
друге життя тим речам, які, як предмети
одягу, інтер’єру та побуту вже не мають продовження. Речі, що
потрапили до її рук мають життєве
продовження вже у дизайнерських речах із використанням фрагментів
старовинних виробів. Створено понад 20 одиниць
одягу - сукенки для дівчат, сукні для
панянок та пані, теплі жилети та легкі літні плащі. Кожний предмет є в одному
екземплярі - неповторне, унікальне диво,
що ожива разом із пластикою жіночого тіла.
Вдалим доповненням образів були вишиті прикраси
від майстринь Оксани Шевчук, Ірини Пташинської та квіткові віночки від Аліни Івасюк. Роботи
майстринь - філігранно витончені, кольорово-насичені та композиційно вражаючі.
Все
це мали можливість бачити, приміряти та оцінити на презентації проекту «PREЧИСТА. Друге життя вишиванки» всі чарівні пані, панянки та панночки, що були на
дефіляді. А також, подискутувати «так»
чи «ні» «другому життю вишиванки», чи всі вишивані речі є мистецькими предметами, як об’єднує нас «День вишиванки», значення та подвиг відомих збирачів вишиваних
взорів Буковини Георгія Гараса та Еріха Кольбенгаєра.
Багато теплих славних родинних історій та спогадів
від Одарки Кучерявої - директора
торгівельної мережі рукоділля «Санта»,
Олени Чайки - журналіста, лауреата обласної мистецької премії Георгія Гараса,
митців краю - Івана Салєвича, Марини
Рибачук, Ганни Фочук, Тамари Мінченко,
Оксани Шевчук та Ірини Пташинської та ін.
А як же українська пісня? Адже кожний вид діяльності українця
супроводжується піснею. І пісні звучали! У виконанні інструментального дуету Віктора Перепелюка
(кобза) та Юрія Пасічника (флейта); вокального ансамблю студентів ЧНУ ім. Юрія
Федьковича під керівництвом Ярини
Вишпінської та самодіяльного ансамблю під керівництвом Лумініци Дем’яник.
Підсумовуючи все вище сказане, переконана в
нашій єдності та неповторності.
Ми, українці, виробили в складних умовах етнічного
розмежування, в різних історичних періодах методи забезпечення духовних запитів
людини, створили особливу систему
звичаїв, вірувань, світорозуміння, моральних, правових, етнічних і естетичних
форм, які складалися впродовж історичного розвитку людської спільності на
шляхах до формування української нації і національної культури.
Ми - державний народ. І від нас усіх залежить,
якою буде наша місія у започаткуванні
нових духовних цінностей світової цивілізації. Та без глибокого і
систематичного пізнання нашої духовної і матеріально-побутової культури
неможливо формувати нові ціннісні орієнтири. Бережімо
та шануймо надбання минувшини та примножуймо в сучасності!
«Посієш
звичку – пожнеш характер»
Народна мудрість
Немає коментарів:
Дописати коментар