До Дня гумору

1 квітня - День гумору.

Відділ мистецтв підготовав цікаву книжково-ілюстративну експозицію "Гумор в ескізах". В експозиції представлені графічні роботи зарубіжних та вітчизняних художників-карикатуристів.

Прослідковуючи історію жанру слід зазначити, що Карикату́ра (італ. caricatura, від caricare — перевантажувати, перебільшувати) — навмисне смішне або спотворене зображення предмету або особи. Комічного ефекту в карикатурі досягають за допомогою перебільшення найбільш характерних рис образу коштом другорядних. Майстер, який створює карикатури, називається карикатуристом.

Є певні розходження між тим, як розуміють слово карикатура в англомовному світі та в Україні. Слово caricature означає глузливий або смішний малюнок з перебільшеними рисами зовнішності, шарж.

Інше значення має слово cartoon. Це мальована пародія, жарт («смішні картинки»).^] Преса української діаспори його передавала англіцизмом картун. Термін картун пов'язаний з мистецтвознавчим терміном картон, що має значення картини, фрески, гобелена (декоративної тканини) або вітражу. Вживатися для позначення гумористичних ілюстрацій в журналах і газетах це поняття почало у XIX столітті. Вперше це зробив британський журнал гумору і сатири «Панч» у 1843 році, коли використав гумористичний термін на позначення сатиричних малюнків, особливо тих, автором яких був Джон Ліч. Починаючи з XX століття, слово картун також стало означати комічні серії (comic strips) та анімаційні фільми.

Політична карикатура – малюнок який зазвичай містить текстовий коментар, сюжет якого, як правило, пов'язаний з поточними, в основному політичними подіями або особистостями. Художня майстерність у таких зображеннях поєднується з гіперболою і сатирою, щоб висміяти і привернути увагу влади та суспільства до корупції та інших соціальних проблем.

Першими зразками політичної карикатури є мальовничі сатири Вільяма Хогарта. Його картини поєднували критику негативних соціальних явищ з послідовними художніми сценами. Часто його мішенню ставала корупція в британській політиці на початку XVIII століття. Однією з перших карикатур-гравюр була його робота під назвою «бульбашка Південних морів» про крах фондового ринку в 1720 році.

Свого бурхливого розвитку політична карикатура зазнала в другій половині XVIII століття – особливо в період Великої Французької революції – силами англійських художників, такими як Джеймс Гілрей та Томас Роулендсон. Об’єктом їх критики стала правляча верхівка країни, а пізніше діячів Французької революції та Наполеона.

Мистецтво політичної карикатури отримало подальший розвиток після початку в 1841 році публікації журналу «Панч», заснованого Генрі Мейхью.

До середини XIX століття політичні карикатури, які виражали думки видавців з тих чи інших політичних питань, стали характерним атрибутом більшості великих газет.

Політичні карикатури зустрічаються в інформаційних виданнях та на інформаційних сайтах. Незважаючи на те, що в карикатурах цього типу також присутні елементи гумору, вони є більш серйозними; у них зустрічаються іронія та сатира. Мистецтво виступає ніби метафорою, яка дає пояснення багатьом соціальним та/або політичним темам. До політичних карикатуристів належать Херблок, Девід Лоу, Джеф Макнелі, Майк Пітерс і Джеральд Скарф.

Однією з найдавніших карикатур вважається зображення на давньоєгипетському папірусі тварин, які займаються різними справами, що притаманні людині. Можливо, це є алегорією на держави, які входили до складу Єгипту. Також елементи карикатури були присутні у вазописі Стародавньої Греції, фресках античного Риму та на східних мініатюрах.

Шарж (фр. la charge) — різновид карикатури, в якому зберігається подібність з об'єктом зображення, сатиричні тенденції поступаються перед м'яким, доброзичливим гумором.