Іванове житіє....

 

Іван Миколайчук: Острів сліз

 За своє коротке творче життя встиг зробити надзвичайно багато як актор, режисер, сценарист. Всенародну любов здобули його Тарас Шевченко у фільмі «Сон», Іван Палійчук у «Тінях забутих предків»,  козак Василь у «Пропалій грамоті», Фабіан у «Вавилоні ХХ» та багато інших ролей, але не менш важливим для українського кіно є його внесок як сценариста і режисера.

Він мав багато задумів, але одна тема йому боліла і до неї він раз-по-раз повертався - доля відірваних від батьківщини людей, що залишили її. У пошуках кращого життя, що значило для них поняття «Батьківщина», як жити відірваним від своєї землі. Очевидно не від хорошого життя вони покидали свої гнізда, вирушали у невідомі краї.

 Можна сказати, що це був і Миколайчуковий приорітет і цим він вирізнявся серед кінематографістів. Чому ж ця тему не давала йому спокою?

 Відповідь на запитання дав сам митець у своїй спільній роботі над написанням сценарію до майбутнього фільму із французькою  режисеркою телебачення Еліані Сабате "Острів сліз"!

Але задуму не судилось було збутися через те, що український співавтор Іван Миколайчук був вже тяжко хворий. А 3 серпня 1987 року його не стало і фільм залишився не знятим. «Острів сліз» є одним з найтрагічніших сценаріїв Миколайчука. Згодом  видрукували твір «Чиста дошка» в «Літературній Україні». Це така своєрідна літературна заявка нездійснених задумів.

 Сьогодні, 9 червня 2022 розповідала про це  видання на відкритті експозиції "Іванове житіє..." у Чернівецькому художньому музеї. 

Цим заходом розпочате відзначення Дня народження  Івана Миколайчука.

 Сьогодні це ім’я знає увесь світ. І ми, такі шалені та заклопотані, переповнені проблемами і постійними життєвими тривогами, йдемо до нього, немов на прощу, несемо свої спраглі душі на жертовний огонь його високого мистецтва, щоб узяти для себе хоч відсвіт, хоч маленьку іскрину того невмирущого вогню. Він був дивом української національної культури. Блискучий актор, талановитий режисер і сценарист, знавець і збирач національних традицій та українських старожитностей, оригінальний митець і непересічна особистість з нестандартним мисленням. Йому було тісно у тенетах шаблонів і догм – він виводив на екран живі картини життя народу з його святами й печалями, радощами і болем. На превеликий жаль залишились нездійсненними численні задуми, але акторські, сценарні, режисерські роботи Миколайчука вже стали класикою українського кіно.