«Спів, як важлива складова виховання»

 

 до 140-річчя від дня народження українського композитора, хорового диригента, священника Кирила Стеценка

Кирило Григорович Стеценко (12 (24).05.1882, Квітки – 29.04.1922, Веприк) – композитор, хоровий диригент і громадський діяч, протоієрей УАПЦ. Засновник Республіканської капели УНР.

Значне місце у творчому житті займала його педагогічна діяльність. Його педагогічні ідеї формувались під безпосереднім впливом дійсності. Як педагог, значно приклався до національної методики викладання музики та співу, досліджував проблеми цілісної системи музичного виховання – від дошкільних закладів до вишів. Викладав співи на учительських курсах (в Таращі, Лубнах, Білій Церкві). У процесі тісного спілкування з учителями народних шкіл збагнув специфіку й потреби шкільної музичної освіти, що  призвело до посиленої уваги до проблем дитячого музичного виховання.

Чи не найбільше К. Стеценка турбувало музично-естетичне виховання дітей у початковій школі. Він вважав, що для розквіту культури та мистецтва треба підготувати наукових дослідників народної творчості, провідників культури в широкі маси народу – перш за все через школи. Вчителів музики i співів, які несли б культуру в широкі маси народу, передусім через школи, повинні готувати консерваторії. За мету ставив виховання молодого покоління на основі «художніх почуттів, природного прагнення краси як вічної правди». Особливу увагу звертав на загальну доступність та обов’язковість естетичного виховання, науковість знань, відповідність дидактичного матеріалу віковим та психологічним особливостям дітей.

Своєю творчістю й діяльністю К. Стеценко був продовжувачем національного напряму української музики, започаткованого Миколою Лисенком. Віддавав перевагу хоровим, вокально-інструментальним, оперним жанрам, музиці до театральних вистав і обробкам народних пісень. Все своє життя присвятив справі музичної освіти. Людина творчо обдарована, тонкого художнього світосприйняття, посів особливе місце в історії української музики як композитор, який підсумував досягнення своїх попередників і відкрив нові шляхи розвитку музичного мистецтва України.

Доробок композитора за різних періодів його життя поповнювався творами патріотично-піднесеного характеру з опорою на інтонації революційних пісень (хори «Заповіт» на слова Т. Шевченка, «Сон» на вірші П. Грабовського), прагнув до відтворення у кантатах і хорових поемах важливих подій з народного життя (кантата «Єднаймося» на вірші І. Франка, поема «Рано-вранці новобранці» на вірші Т. Шевченка).

У його творчості важливе місце посідають солоспіви (понад 30) на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся та інших. Багатогранна хорова музика: церковні твори (дві літургії, панахида), кантати, хори («Усе жило», «Веснонько-весно», «То була тихая ніч» та інші), а капела з фортепіанним супроводом, обробки українських народних пісень. Музика до п’єс («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Про що тирса шелестіла…» С. Черкасенка, «Бувальщина» А. Велисовського), опери (не закінчені «Полонянка», «Кармелюк»), драматична сцена «Іфіґенія в Тавриді» за драмою Лесі Українки, музика до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», дитячі опери («Івасик-Телесик», «Лисичка, Котик і Півник»). Автор шкільних співаників. Суспільне визнання здобув як автор церковної музики. Найвищими його досягненнями вважаються «Літургія Св. Іоана Золотоуста», «Всенощна» та «Панахида», присвячена пам’яті М. Лисенка.

Кирило Стеценко пройшов шлях від учителя гімназії і регента хору духовної семінарії до священника. Але яку б посаду він не обіймав, завжди ніс до людей розуміння краси і добра – того, що дає справжнє мистецтво.