Валентина Іванівна Зимня народилася 14 січня 1928 року в с. Вишневчик Смотрицького району Хмельницької області.
1946 року вступила до Київського театрального інституту ім. І.Карпенка-Карого. Набирав курс Дмитро Мілютенко, а з 1947 р. його керівником був Володимир Вільнер. З 1950 по 1969 роки – актриса Чернівецького музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської, а також депутат Чернівецької міської ради чотирьох скликань. В Чернівецькому театрі зіграла понад 60 провідних ролей. Серед них: Тетяна («У неділю зілля копала», реж. Б. Борін), Анна («Земля», реж. С. Василько), Санда («Вовчиха», реж. Є.Золотова) — все за О.Кобилянською, Катрін («Матінка Кураж» Б.Брехта, реж. Є. Золотова), Нюра («В день весілля» В. Розова, Нінучча «Різдво в домі пана Куп’єло» Е.де Філіппо, Таня («Юність моя» А.Школьніка, реж. Б.Борін). 1969 року В. Зимня почала працювати в Київському театральному інституті ім. І.Карпенка-Карого на курсі М. Верхацького викладачем майстерності актора.
З 1970 по 1973 рр. працювала старшим викладачем на курсі професора В.Неллі. З 1973 року народна артистка України, професор В.Зимня здійснила 8 самостійних випусків. Доводилося спостерігати, коли після вистав лунали оплески глядачів, актори переадресовували подяку публіки своєму педагогу, яка була присутня в залі, — Валентині Зимній.
Можливо, для нетеатралів це видавалося дивним, але кожен причетний до мистецтва, знає, як багато важить хороша школа. Разом з тим, Валентина Іванівна не належить до тих педагогів, які, ніколи не створили власного масштабного художнього твору, і чиїми живими творами ставали всесвітньо відомі учні. Адже Зимня й сама має славу як актриса, від її гри глядачі не раз отримували насолоду. Вже через кілька сезонів роботи в Чернівецькому театрі ім. О. Кобилянської, куди поїхала працювати молода актриса, її вихваляли теоретики та практики театрального мистецтва багатьох республік Союзу, де бував на гастролях театр.
.jpg)
А трохи пізніше майстерністю Валентини Зимньої захоплювався доктор мистецтвознавства білорус ВолодимирНефьод. Коли Зимня вперше поїхала в складі трупи Чернівецького театру ім. О. Кобилянської 1956 року на гастролі у Москву, то поважні столичні професійні глядачі одразу помітили її. Так, директор школи-студії МХАТ Радомислєнський на підсумковому обговоренні, організованому міністерством культури СРСР та редакцією журналу «Театр», сказав колегам: «Ця актриса має школу!». «У кого ви навчались?» – звернувся до Зимньої. Нині Валентина Іванівна зізнається, що це було найвище визнання.
Що ж до Зимньої як актриси, то в ній є одна особлива риса — вміння бути актуальною, відчувати глибинні шари, конфлікти часу та його драматургії. А це криється в її біографії, в розумінні представників різних соціальних груп та різних регіонів України: міських, сільських, переконаних комуністок і комсомолок-активісток. Хоча мама Валентини була киянкою і сім’я до Жовтневої революції мешкала біля Софіївського собору, а прапрадід був священиком, так склалося, що в школу дівчинка пішла в Городищі, що на Черкащині, потім навчалася у 110-тій школі в Києві, перед війною – в школі робітничого селища Брониця на Житомирщині, після війни вчилась у київській 36-й школі, атестат зрілості отримала в м.Чернівці, куди мати дістала призначення на роботу.
Зважаючи на таку біографію, молоду киянку не злякала робота в «провінційному» театрі на Буковині, історія якого уславлена іменами режисерів О.Загарова, М.Терещенка, В.Василька, акторів Ю.Величка, В.Сокирка, Ю.Козаківського, подружжя П.Міхневича та Г.Янушевич.
Валентину Іванівну привабила не тільки історія славного театру, а й сама зелена Буковина. «Для мене Буковина, — каже вона – не лише робота у театрі, а й подарунок долі, середовище, яке виховувало, підтримувало високу культуру почуттів, відповідало моїм естетичним устремлінням». Актриса відмічена нагородами. Так, у 2012 — Лауреат Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Знакова постать», у 2016 — Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України.
Немає коментарів:
Дописати коментар