Музичне дигерство

 Ніхто не заперечить твердження про важливість ролі музики в житті суспільства: нею передають почуття, оповідають про важливі події, зрештою, просто насолоджуються естетикою звучання. Тому не дивно, що здавна люди прагнули зафіксувати музичний твір, аби згодом знову його прослухати. Одними із перших пристроїв, здатних відтворювати музику, стали музичні скрині. Їх виникнення та розвиток – важлива віха в історії науки й техніки, адже своєю конструкцією, що повсякчас удосконалювалася, вони репрезентували розвиток інженерної думки, механіки та фізики. Без досягнення останніх створення настільки досконалих пристроїв було б неможливим.

 

 

Ми завдячуємо цим винаходам, тому що маємо що модернізувати та користувати у своїх потребах.

  А в  сучасних умовах пристрої передавання звукових сигналів стали для нас предметом величезної необхідності. Різними формами та технічними можливостями вони стають нашими помічниками та розрадниками. 

 

 

Так без виключення і    музичному "дигеру" Віталію Бардецькому -  співзасновнику і артдиректору легендарного клубу Xlib та аудіофільного бару Gram, діджею, музичному журналісту, сценаристу і режисеру документального фільму, присвяченого феномену українського фанку 70-х.

 

 

А взагалі дигер (digger)  це -  1) людина, що подорожує штучними підземеллями ; 2) у гірничій справі — шукачі алмазів («river diggings» — за назвою річкових розробок)

У багатьох містах дигери представляють сучасну урбаністичну субкультуру. Дослідників природних підземель називають спелестологами, однак це не зовсім правильно, оскільки спелестологи зазвичай вивчають каменоломні, шахти тощо. Дигерів же цікавлять переважно комунікації (дренажні системи, підземні річки та ін.).

Самі дигери зізнаються, що мають певну філософію, яку може зрозуміти лише той, хто належить до їхньої команди. У кожному місті є своя «точка», де збираються дигери. Зазвичай, це тихе місце в промисловій зоні з магазином поблизу. 

 

 

Чим цікавий психоделічний соул?

Слухаючи музику 60–70-х – періоду, коли було створено більшість стилів, що існують дотепер. Артисти часто до нього повертаються, як Daft Punk, котрі постійно копають у 70-х. Оскільки я люблю «чорну музику», то із зазначеного періоду мене найбільше цікавить напрямок психоделічного соулу.

Одним із його відомих представників є американський співак Джордж Клінтон, засновник гурту Funkadelic. Пам’ятаю, наприкінці 90-х я познайомився з Supa DJ Dmitry з гурту Deee-Lite. Я був дуже вражений тим, що Діма з Кіровограда, адже його гурт був досить відомим у Штатах. Так от, на початку 90-х Deee-Lite грали на розігріві в Джорджа Клінтона, і Діма розповів мені багато історій про ці місяці в турах з ним. Тобто на той момент я вже знав про цього дядька, але після почав сприймати його й цю музику через іншу призму – наче особисто познайомився. Коли я ще активно займався організацією концертів, то навіть майже відважився привезти Джорджа Клінтона в Україну. Може, максимум людей 300 зібралося б.

А про музичне дигерство читайте нижче: