Медіаграмотність для бібліотекарів області

Ме́діагра́мотність — сукупність знань, навичок та умінь, які дозволяють людям аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів і формах для різних типів медіа, а також розуміти і аналізувати складні процеси функціонування медіа у суспільстві, їх та вплив.

В основі медіаграмотності — модель, яка заохочує людей замислюватися над тим, що вони дивляться, бачать, читають. Медіаграмотність дозволяє споживачам критично аналізувати медіаповідомлення з тим, аби помічати там пропаганду, цензуру або однобокість в новинах і програмах суспільного інтересу (і причини таких дій також), а також розуміти як такі фактори як особа власника медіа, модель фінансування впливають на інформацію і кут її подачі.

Медіаграмотність має на меті зробити людей досвідченими творцями і продюсерами медіаповідомлень. Полегшити, а також розуміти переваги і обмеження кожного виду медіа, а також створювати незалежні медіа.

Завдання медіаграмотності в трансформації медіаспоживання в активний і критичний процес, допомагаючи людям краще усвідомити потенційну маніпуляцію (особливо в рекламіта PR), а також допомогти зрозуміти роль мас-медіа і громадянських ЗМІ у формуванні громадської думки.

Медіаграмотність — це результат медіаосвіти.

Історія

Медіаосвіта з'явилася як інструмент захисту від шкідливий ефектів і трендів медіа. Першою країною, яка використала цю прививочну парадигму в Великій Британії в 1930-тих роках. В 1960-тих з заперечення медіа переключилися на заперечення і критику різних видів медіа і популярної культури. Це називали парадигмою популярної культури. В 1980-тихприйшло розуміння, що ідеологічна сила медіа була пов'язана з натуралізацією зображення. Конструйовані повідомлення зникли, тому що підпали під категорію натуральних. Зацікавлення в медіа грамотності пов'язане з споживанням зображень і картинок, що ще називали зображальною парадигмою. В Великій Британії і Австралії медіа грамотність — окремий курс, як частина гуманітарних предметів.

В інших країнах Європи медіа освіта приймала різні форми. В Фінляндії вона ввійшла в перелік предметів середньої школи в 1970 році, а у вищі навчальні заклади — в 1977 році. Але тільки на початку 90-тих цей курс трансформувався в медіа освіту в сучасному розумінні. В Швеції медіа освіта — обов'язкова з 1980 року, а в Данії — з 1979. В усіх Скандинавських країнах на почтку 90-тих медіа освіта відійшла від моралізаторства до дослідницького підходу і поставила учня в центрі. В 1994 році в Данії видано закон, який надавав медіа освіті вагу. Але вона і досі не входить в перелік обов'язкових предметів. Основний наголос в Данії роблять на інформатиці.

Медіаосвітяни

 Жан Бодріар — французький соціолог і філософ, відомий своїми роботами про медіа, віртуальність, Війну в затоці.

·         Девід Бакінгем — британський вчений і теоретик медіа освіти

·         Чомскі Ноам — американський лінгвіст і політичний аналітик, вивчав пропаганду

·         Маршал Маклюен — канадійський теоретик в сфері медіа

·         Ніл Постмен — американський медіа еколог

·         Олександр Федоров — російський — вчений і теоретик медіа-освіти.

Медіаграмотність - це здатність аналізувати й просіювати повідомлення, які інформують, розважають або щось нам продають кожного дня. Це здатність застосовувати критичне мислення при споживанні засобів масової інформації - починаючи з музики та веб-оточення й завершуючи рекламою на щитах під час трансляції футбольного матчу.

Медіаграмотна людина має задавати доречні запитання щодо того, що нам намагаються сказати й чого не вистачає? Людина має інстинктивно задавати питання - хто або що стоїть за виробництвом цих медіа, за чиї гроші, якими є мотиви, цінності й кому належать ці медіа? Розуміння того, яким чином всі ці фактори впливають на зміст повідомлення, і є демонстрацією медіа грамотності.

Фундація "Суспільність" виготовляє телевізійну програму "НЕ-СТАНДАРТ" з метою пояснити пересічним громадянам сутність та важлиість дотримання стандартів професійної журналістики. Програма виконує просвітницьку функцію, а також є цікавим якісним продуктом, який розвіює міфи про непогрешимість медій.

Наразі вже вийшло 17 програм, кожна має середню тривалість 4,5 хвилини.

http://umedia.kiev.ua/meda-demokratya/standards/625-televzyna-programa-ne-standart.html#.VlcdSdLhAdU

http://umedia.kiev.ua/meda-tehnologyi/mg/671-zhurnalsti-viroblyatimut-yaksn-materali-koli-na-nih-bude-popit.html#.VlcdsNLhAdU

Журналісти вироблятимуть якісні матеріали, коли на них буде попит

20 березня 2015 року громадська організація "Телекритика" провела круглий стіл  з обговорення можливих шляхів протидії російські пропаганді на окупованих територіях.  В який спосіб можна боротись із російською пропагандою на окупованих територіях та яким є секрет успіху у міжнародному інформаційному просторі – на ці та інші питання шукали відповіді експерти під час круглого столу «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії». На круглий стіл було запрошено представників аналітичних центірв, засобів масової інформації, соціологічних інститутів та експертів з медіа моніторингу. 

Під час круглого столу було презентовано результати опитування Київського міжнародного інститут соціології (КМІС) про вплив російської пропаганди у зоні конфлікту. 

З 26 по 28 лютого 2015 року опитали міське населення в п’яти областях - Харківській, Одеській, Херсонській, Донецькій та Луганській (включно з районами, що на момент опитування не контролювалися українською владою). 

За результатами опитування, найбільш затребуваною в зоні АТО є інформація про зниклих родичів та знайомих, втрати серед мирного населення та українських військових, в також дії місцевої та державної влади. 

Підконтрольні Україні території вважають українські джерела в цілому скоріше правдивими, російські – упередженими та необ’єктивними. «ДНР-ЛНР» притримуються протилежної точки зору. Втім, з часом у мешканців південно-східних областей наростає розчарування у будь-яких засобах масової інформації.

Російська пропаганда впевнено перемагає на окупованому Донбасі. В інших південно-східних регіонах найбільш провокативні меседжі російської пропаганди не користуються підтримкою. Серед меседжів російської пропаганди найменш популярним є  твердження про те, що Майдан – це фашистський переворот. З ним погоджуються 27% і не погоджуються 54%. Оцінка наслідків Майдану в регіоні конфлікту досить песимістична. Переважна більшість (66%) вважає, що  головними наслідками Майдану є анексія Криму, збройне протистояння на Донбасі та економічна криза в Україні, не погоджуються з цим тільки 15%. 

Міжнародна практика показує, що найефективнішим методом покращення якості продукту та уникнення маніпуляцій є розвиток саморегуляції, а не державне регулювання – на цьому наголосила Оксана Майдан, заступник директора проекту «У-Медіа», Internews Network. Професійний рівень журналістики і відповідно якість медіапродукту буде підвищуватись тільки в тому разі, коли буде запит суспільства:  «Є один рецепт, який в міжнародних програмах існує вже багато років – це проекти із медіаграмотності. Журналісти будуть робити якісний матеріал, коли на них буде попит. А попит буде тільки тоді, коли громадяни навчені, як критично сприймати медіа – для медіа грамотної людини історії про розіп’ятих хлопчиків виглядатимуть смішно».

"На нашу думку, сьогодні медіаграмотность – життєво необхідна навичка в контексті російської інформаційної агресії. Інформаційно-пропагандистська війна Росії проти України вже внесла істотні зміни до мотивації та змісту медіаосвіти. З фокусом на формування навичок критичного мислення та імунітету до маніпуляцій громадською свідомістю та пропаганди. І, головне, ми всі розуміємо, що сьогодні медіаосвіта не може залишатися лише в рамках середньої освіти чи позиціонуватись як один з багатьох складників компетентності педагога. Нині до медіаосвіти мають отримати доступ громади та спільноти, першочергово ті, які є цільовою аудиторією для пропаганди антидемократичних цінностей.

Українське суспільство потребує розширення доступу до навичок формування медійної та інформаційної грамотності в умовах пропагандистсько-психологічних війн. Бібліотеки є тими установами, які мають всі можливості для того щоб долучитись до формування медіаграмотного споживача і, таким чином, сформувати і для себе нову компетентність та новий імідж для аудиторії"

Цитата взята з посібника для бібліотекарів "Практична медіаграмотність"

  Вчіться.  Думайте. Аналізуте.