Михайло
Петрович Старицький
Народився
2 грудня (14 грудня за новим стилем) 1840 року в селі Кліщинці Золотоніського
повіту на Полтавщині (нині Чорнобаївського району Черкаської області). Походив
зі шляхетського роду.
Батько,
Петро Іванович, відставний ротмістр, помер, коли хлопцеві було вісім років.
1852 року померла і мати — Анастасія Захарівна. Вона походила з родини
Лисенків.
Залишившись
сиротою, Михайло виховувався у родині свого дядька — батька композитора Миколи
Лисенка.
Старицький 1856
року закінчив Полтавську гімназію, 1865 року — Київський університет.
1871 року
оселився у Києві, увійшовши в творчу співпрацю з Миколою Лисенком: вони спільно
організували Товариство українських сценічних акторів.
Перші твори Старицького були надруковані у
1865. Старицький був справжнім учителем молодих українських письменників і
відіграв велику роль в організації літературного і громадського життя 1890-их pp.
Михайло
Старицький переробляв п'єси інших авторів та інсценував прозові твори переважно
в той час, коли він очолював українську трупу. Так були написані «Різдвяна
ніч», «Утоплена», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Циганка Аза»,
«Чорноморці», «За двома зайцями» та інші.
Поетичну
творчість Старицький розпочав перекладами з Олександра Пушкіна, Михайла
Лєрмонтова, Миколи Некрасова, Генріха Гейне, Джорджа Байрона, Адама Міцкевича,
Мартіна Андерсена-Нексе, сербських пісень та ін.
Одночасно
писав оригінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. У Києві
були друковані казки в його перекладі (псевдонім М. Старченко) М. Андерсена
(1873), сербські народні думи і пісні (1876), збірка поезій «З давнього
зшитку. Пісні і думи» (1881 — 1883) та інші.
Значною
подією було видання «Гамлета» Вільяма Шекспіра у перекладі Старицького
(1882).
Основне місце в оригінальній поетичній спадщині
Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними
(«Швачка»), патріотичними («До України», «До молоді») мотивами, з оспівуванням
героїчного минулого («Морітурі») чи протестом проти царизму («До Шевченка»). Окрема
ділянка поетичної творчості письменника — його інтимна лірика («Монологи про
кохання»). Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями («Ніч яка,
Господи, місячна, зоряна». «Ох і де ти, зіронько та вечірняя»,. «Туман хвилями
лягає»).
Великий
внесок зробив Старицький в українську драматургію. Почавши з інсценізацій
прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато
оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми: «Не
судилось» (1883), «У темряві» (1893), «Талан» (1894).
Значну
популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890).
Особливе
значення мають його історичні драми: «Богдан Хмельницький» (1897), «Маруся
Богуславка» (1899).
В
історії української драматургії Старицький відзначається як видатний майстер
гострих драматичних ситуацій і сильних характерів.
В
останні роки свого життя, незважаючи на хворобу, Старицький написав історичні
роман «Облога Буші» (1894), романи «Перед бурей» (1897), «Разбойник
Кармелюк» (1903) та інші російською мовою.
Старицький записував народні пісні, які потім видавав в
обробці Миколи Лисенка, писав лібретто до Лисенкових опер («Гаркуша»,
«Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»).
Під
тиском імперської влади Старицький змушений був 1878 року емігрувати на деякий
час за кордон. Повернувся в Україну 1880 року і знову розгорнув видавничу і
театральну діяльність.
1883
року Михайло Старицький очолив перший професійний український театр. 1883 та
1884 років видав український альманах у двох випусках «Рада». 1885 року
з низки причин він залишив трупу корифеїв і заснував нову з молодих акторів.
1895 року залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній
творчості.
Помер
у Києві, похований на Байковому кладовищі.
Немає коментарів:
Дописати коментар