Культурний 2016

Які виставки та арт-проекти були найбільш резонансними, які тренди у візуальному мистецтві охарактеризували минулий рік, які ініціативи, що беруть початок у 2016-му, визначать майбутнє українського арт-ринку? Картину в цілому і в деталях бачить арт-критик Лариса Даниленко.

Серія матеріалів «Підсумки 2016» створена для журналу Goethe-Institut в Україні про культуру і життя в Німеччині і Україні.  

«Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище»

PinchukArtCentre

Нам є що успадковувати і брати із собою в майбутнє. Головне посилання проекту «Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище»  – якір для хитного корабля, який нагадують культурно-історичні процеси нашої країни. В 2016-му, з його активною декомунізацією і черговим переглядом недавнього минулого, нагадували особливо сильно.

Лихі 1990-і – це не тільки ламбада на руїнах СРСР і бандитські кулі в головах випадкових перехожих. Але і колиска явища, яке ми все впевненіше називаємо сучасним українським мистецтвом.

Адреса «колиски» – київська вулиця Михайлівська, колишня Паризької Комуни, колись щільно «заселена» майстернями художників. У 1990-і на «нехорошій» вулиці самозародилося об'єднання «Паркомуна».

Головні «паркомуністи» – Олександр Гнилицький, Олег Голосій, Дмитро Кавсан, Олександр Клименко, Юрій Соломко, Валерія Трубіна, Василь Цаголов. Сьогоднішні класики і сучасники, дані нам проектом у фотографіях, картинах, архівних матеріалах, кіно, дискусіях, круглих столах та зустрічах.

Сама виставка не що інше, як візуальний результат діяльності дослідницької платформи, заснованої в PinchukArtCentre у лютому минулого року. Її мета – створити єдину базу даних про сучасних художників і таким чином зберегти їх для самої України. Науковий консультант платформи – куратор і мистецтвознавець Олександр Соловйов.

«Ефемероїди. ХХ століття в плакаті»

«Мистецький Арсенал»

Найбільш мускулистий і одночасно елегантний проект року.  З розмахом на візуальну історію Європи XX століття, вирішену в сотнях плакатів різних художніх напрямків і стилів.

У підготовці проекту брали участь близько десятка українських музеїв, міжнародні інституції, колекціонери і меценати. Звучить як музика або текст до медитації на тему «можемо, якщо хочемо».

Показати епоху з двома світовими війнами і зародженням тоталітарних режимів на аркушах паперу з яскравою картинкою і коротким текстом – значить дати їй естетичне, ємне і точне визначення. Обійтися без зайвих слів там, де без них зазвичай не обходиться, – наприклад, в питаннях інструментів державної ідеології і масового зомбування свідомості.

Три частини проекту – «Людина», «Війна», «Тоталітаризм» – стріляли і поціляли кожен у своє «яблучко». Загалом вийшла наочна ілюстрація до знаменитого вислову Орвелла: «Якщо всі приймають брехню, тоді ця брехня поселяється в історії і стає правдою».

«Ефемероїди» – слово, вигадане співробітниками Музею дизайну в Цюриху. Символізує мінливість ідей і стереотипів, створених за допомогою крихкого паперового листа.

«Ройтбурд у музеї»

Національний музей російського мистецтва

Ювілейна виставка Олександра Ройтбурда ще раз підтвердила давно очевидний факт: Ройтбурд – сам по собі музей, а не тільки найвідоміший український художник музейного рівня.

У жовтні 2016-го Олександр відзначав своє 55-річчя, на честь чого і був влаштований бенкет його музейного духу. Сам автор назвав свою виставку «музейними ремінісценціями», журналісти зійшлися на думці про «один великий колаж із ретроспективою».

Більшість виставкових робіт були створені протягом 2016-го. Найсвіжіші – колажі з філософами, де Кант проповідує тапірам, Спіноза їде верхи на зебрі, Вольтер спокушає німфу, і інші прояви флірту художника з інтелектуальним спадком людства.

Віртуоз у постмодерністській культурологічній грі,  Ройтбурд продовжує займатися улюбленою справою. Водить публіку за ніс, змішує простір і час, минуле і майбутнє, фантазію і факти, вписує все це у музейний формат і вдосталь над ним потішається. Чого і нам, ймовірно, бажає.

Конкурс для культурних керівників

Законопроект №2669-д був прийнятий Верховною Радою в січні минулого року. Вперше в історії незалежної України керівники державних установ культури перестали призначатися «згори», а стали обиратися на конкурсній основі.

Законопроект вніс зміни до законів про культуру, театри, бібліотеки, музеї і культурну спадщину. Керівники установ тепер займають свої посади на умовах 3-5-річних контрактів.

Малевич наш

Дні Малевича в Києві, що проходили з 9 по 11 червня, були націлені на одне – повернути Казимира Малевича Україні,  країні, де геніальний художник довго жив і багато працював.
Парадоксально, але факт: у нас про Малевича знають набагато менше, ніж в Європі та Америці. Заповненню дефіциту знань про художника і його творчого доробку були присвячені численні лекції, дискусії, круглі столи, виставки, кінопокази, вистави, концерти. На різних майданчиках міста вирували ментальні пристрасті і ламалися дискусійні списи.

Здавалося, навколо ідеї «Малевич наш» об'єдналася вся країна, від політиків і дипломатів до студентів і школярів. Громадськість активно втягнулася в обговорення прекрасної ідеї – дати міжнародному аеропорту «Бориспіль» ім'я Казимира Малевича. Питання зависло на рівні міської влади, але ми не втрачаємо надії.

Муралізм

Уже два роки головним естетичним трендом столиці залишаються мурали. Художники з України, Німеччини, Британії, Іспанії, Аргентини, Австралії і Португалії розписують міські стіни як великодні яйця, демонструючи то безодню смаку, то океан несмаку.

Кияни час від часу бурхливо висловлюють свою думку з приводу нової краси, яка росте з шаленою швидкістю. На спеціальному сайті,  присвяченому столичним муралам, існує карта, де можна стежити за процесом онлайн.

Хвилювання про те, чим стануть розписні стіни – візиткою Києва або його ганьбою, – ментальний тренд року, що минає, і цей тренд, судячи з усього, не здасть позицій і в нинішньому році.

Декомунізація

Радикальне прощання зі спадщиною радянського минулого в 2016-му досягло апогею. Воно ознаменувалося не тільки перейменуванням вулиць, площ і знесенням пам'ятників, але і скасуванням радянського Діда Мороза на користь буржуазного Святого Миколая.
А також рішенням розібратися з черговими «муралами» радянського періоду. Зокрема, з унікальними мозаїками на стінах школи №141 у київському мікрорайоні Русанівка. Мозаїчні піонери 1960-го року народження збереглися в ідеальному стані. Що не могло не схвилювати міську владу, яка включили панно до списку об'єктів демонтажу.

Громадськість хвилюється, краєзнавці просять дати експертну оцінку кожному об'єкту, який потрапив до фатального списку. Організатори проекту Soviet  Mosaics in Ukraine складають власний каталог цінних радянських мозаїк і намагаються відстояти кожну. Часом успішно: знесення творів радянського монументального мистецтва Київрада вирішує призупинити. І із завзятістю, гідною кращого застосування, відновлює бурхливу діяльність на новому об'єкті.

Нові формати

Одним із найяскравіших міждисциплінарних експериментів року став «Танець пензлів» – мультимедійний проект художника Анатолія Криволапа, музиканта Дмитра Шурова та хореографа Раду Поклітару. Хореографія і музика, створені за враженнями від живопису, – унікальний формат, який не має навіть приблизних аналогів в Україні.

Прем'єра проекту відбулася у травні на презентації енциклопедії Ukraine. The Best. Всі три автори «Танцю пензлів» є героями цієї книги. Наживо номер виконували на тлі відео із Анатолієм Криволапом у процесі створення картин. Сьогодні «Танець пензлів» існує у вигляді самодостатнього кліпу.

Зміна керівництва «Мистецького Арсеналу»

Скандал року розгорявся повільно, але невідворотно, в кілька етапів і розтягнувся на кілька місяців.
Бурхливі події стартонули в березні,  коли екс-директор музейного комплексу Наталія Заболотна заявила пресі про те, що з нею не продовжують контракт, а нового керівника «Арсеналу», ймовірно, призначать без конкурсу.

Громадськість встала на захист культурного об'єкту. Співробітники музейного комплексу вимагали проведення прозорого конкурсу, активісти звернулися з відкритими листами до владних структур і почали діяти в юридичній площині.

На початку червня конкурс все-таки відбувся. Новим директором «Мистецького Арсеналу» стала Олеся Островська-Люта, обійшовши п'ятьох конкурентів.

До вечора прес-служба «Арсеналу» розповсюдила заяву про те, що на членів конкурсної комісії міг чинитися тиск: «У засіданні брали участь невідомі, які представилися як «громадськість» і активно висловлювали свою позицію щодо кандидатів на пост директора». Наступного дня в одному із провідних ЗМІ була опублікована колонка Островської-Лютої, де вона запропонувала провести повторний конкурс і описала процес спілкування з невідомими: «В цьому діалозі було все – спроби дискредитувати то одних, то інших учасників, спровокувати на емоції, дискредитувати легітимність членів комісії або просто поставити в нестерпну етичну ситуацію когось із учасників».

Повторний конкурс не відбувся, Олеся Островська-Люта успішно трудиться на новій посаді директора «Мистецького Арсеналу».

Іменна премія студентам

19 березня в Музеї історії Києва на відкритті виставки «Музейна колекція» знаменитий вітчизняний художник Анатолій Криволап презентував іменну премію для студентів мистецьких вишів країни.  
За його словами, мета премії – «підтримка високого рівня майстерності». Вона даватиме можливість талановитій молоді поїхати до художніх столиць, подивитися музеї, що дуже корисно для академічного навчання.

Серед студентів профільних навчальних закладів України був оголошений конкурс проектів. Переможці стануть стипендіатами премії Криволапа.

Оцінює роботу молоді спеціальне і дуже поважне журі: засновник премії Анатолій Криволап, Президент Національної академії мистецтв України Андрій Чебикін, галерист і меценат Юрій Комельков, керівник Західного наукового центру Національної академії мистецтв України Андрій Бокотей, мистецтвознавець Олеся Авраменко, проректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Остап Ковальчук.

«Килим. Сучасні українські митці»

Перший великий кураторський проект Zenko Foundation (фонд заснований наприкінці 2015-го року) і єдиний стартап в арт-Україні-2016, безпосередньо пов'язаний з необхідною країні ідеєю децентралізації мистецтва.

Куратори Олександр Соловйов і Ігор Абрамович придумали пересувний формат і рухливу систему експонування виставки в різних локаціях. Були представлені варіанти арт-килимів 25-ти молодих сучасних художників з різних міст України.

Почавши подорож з нової арт-резиденції в Карпатах (готельно-ресторанний комплекс «Коруна», село Татарів), виставка через арт-локації Львова і Харкова дісталася Києва.

«Можливість перебувати в культурному потоці, тримати руку на пульсі має бути не тільки у жителів столиці. У цивілізованому світі мешканець провінції може відвідати арт-центр або концертний зал неподалік від своєї домівки. У нас все тільки починається», – поділився з Cultprostir Олександр Соловйов.

Не менш цінним є бажання колекціонера і мецената Зенко Афтаназіва ставати активним учасником арт-процесу, а не пасивним накопичувачем скарбів. «Намір колекціонерів ділитися своїми надбаннями – здоровий процес. Слава богу, він пішов в Україні», – підсумував Соловйов.
В усіх чотирьох містах України виставка «Килим. Сучасні українські митці» пройшла з успіхом.

Zenko Platform

Подолання роз'єднаності між ланками вітчизняного арт-процесу – надія номер один всіх до нього причетних, починаючи з художників і колекціонерів і закінчуючи міністрами культури і освіти. У 2016-му був зроблений серйозний крок у потрібному напрямку. Восени в Карпатах відбулася перша в історії України Zenko Platform,  де зібралися гравці вітчизняної та зарубіжної арт-сцени.

Директори і куратори великих музеїв, власники бізнесів, пов'язаних із мистецтвом, колекціонери, художники і міністри вирішували нагальні проблеми українського арту, ділилися досвідом, обговорювали варіанти співпраці, шукали вихід із складних ситуацій.

Є надія, що наріжні камені розвитку сучасного українського мистецтва нарешті зрушили з мертвих точок. Проведення другої Zenko Platform – вже з висновками і результатами за підсумками першої – заплановане на поточний рік.

 

Венеційська бієнале-2017

Міністерство культури України прийняло рішення про створення конкурсної комісії для відбору українських проектів на 57-у Венеційську бієнале сучасного мистецтва.

До складу комісії увійшли авторитетні куратори та мистецтвознавці, серед яких завідувачка відділом мистецтва ХХ – початку ХХІ століть НХМУ Оксана Баршинова, культуролог, заступник генерального директора з музейно-виставкової діяльності НКММК «Мистецький Арсенал» Аліса Ложкіна, арт-куратор, мистецтвознавець Олександр Соловйов.

Вперше відбір проектів для Венеційської бієнале буде здійснюватися на основі прозорих оцінок фахівців. І це вселяє надію на максимально гідне представлення України у Венеції. Відбір куратора національного культурного проекту теж проводиться на конкурсній основі. Його ім'я стане відомим в кінці серпня поточного року.