У тому, що зробив Іван Миколайчук – актор, драматург, режисер, громадянин,
так багато розуму та серця, болю та надії. А ще правди, волі, відчаю, радості
та думки. Вистачить і нам, і нашим дітям, і нашим внукам… Це все вже стало історією.
Його всеоб’ємне творче послання нам,
українцям, відбулося. Вже багато років ми його бачимо та чуємо. А що важливіше,
- відчуваємо в свідомості, в серці, в думках, сподіваюсь, і в звершеннях. Його
голос, що прозвучав в суспільній свідомості на увесь світ, став думкою,
совістю, пристрастю, тривогою та самовираженням. Став
Заповітом нам.
Миколайчук – всевідаючий… Український митець, що в часи неофіційної
заборони всього українського, в козацькому строї злітав з коня в образі козака
Василя в «Пропалій грамоті». Куди ж подіти очі Івана Миколайчука, що яскраво зоріли і так багато промовляли тим, хто розумівся на людських
очах. Він одним всевідаючим промовистим
поглядом з екрану доводив, що були у нас козаки з їх жартами та піснями,
вільнолюбством та честю, що таки була в нас Запорозька Січ. Історію не здолати!
Миколайчук - печальний мудрець. Масштаб таланту в ролі Фабіяна - сільського дивака у «Вавілоні - ХХ» - важко переоцінити. Монологи героя - героїзм артиста - печально мудрі, іскристо заворожуючі,
майстерно тактовні, тонально відповідні. Потужна сила барв, одухотворене
обличчя, опоетизований пейзаж, особливий стан підкрученого «смику», що
тримає в потрібному емоційному
стані мене, глядача, немовби понад
житейською суєтою. Миколайчук – мудрець!
Миколайчук – мужній борець зі злом,
наче зійшов зі старої легенди, з якої виростає драматична повість про людські
долі, події, вчинки простого люду Карпат. Братське протистояння особистого
жертовного добра і добра суспільного,
суспільного масштабного зла із злом
кревним, братським. Боротьба - не
абстрактна, сповнена мужності рішень, вчинків та конкретного змісту. Тут є
поетичність діалогів, мужність пластики «білого птаха з чорною ознакою» та
гармонійність пейзажних гірських натур.
І саме гори, які стали свідками людських трагедій, нічим незамінних
втрат, продовжують стояти так само велично, незворушно, мужньо!
Миколайчук – мрійник. Він давав нам,
глядачам, свої мрії-сни. Особливого ґатунку і фактури. Герой-мрійник,
що виказує протест проти
прагматизму, не думає про багатство,
тому що все, що навколо нього - гори,
полонини, кохання - це таке багатство,
що більшого на цій землі немає. Важко знайти людину, залюблену в свою
батьківщину більше. Він хотів кожному вибраному другу показати все найкраще:
людей з далеких гірських сіл, спуски на плотах по Чорному та Білому Черемошу,
пригостити афинами і гогозами з усіх гірських полонин, напоїти з усіх
джерел -
поділитися з усіма своїм щастям. І він умів ділитися з нами, глядачами,
своїми мріями-снами. Мовчазна, невисловлена вголос любов до рідної землі в
кожному жесті, погляді, усмішці, замилуванні.
І твориться ця любов, як мрія-сон,
без зайвих слів, тільки очима, як справедливо сказано, очима, що є дзеркалом людської душі…
От такий мій вимріяний Миколайчук!
Вже близиться час, коли настане 75-ий
день народження Івана Миколайчука. Попри всі прикрості та невдачі українського сьогодення ми будемо гучно
шанувати нашого славетного земляка.
Співати його пісень, дихати його гори, пити воду з його криниці, надивлятися його гірські
краєвиди, мити ноги в його Черемоші та ласувати його смачними лісовими ягодами.
А головне, ми будемо начитуватись його книг, надивлятись його фільмів,
напитувати ним нашу пам’ять. Вже від сьогодні починаються мистецькі акції, що
будуть в нагоді кожному спраглому Миколайчука!
Вперед! У світи його творчості, де
він живий і зосереджений, оповитий чарами і болісно незахищений, мужній та
рішучий, ніжний та поетичний! Все наповниться його присутністю, його совістю!
Наш вимріяний Миколайчук!
Немає коментарів:
Дописати коментар