ЮРІЙ ШКРІБЛЯК — ОСНОВОПОЛОЖНИК ГУЦУЛЬСЬКОЇ РІЗЬБИ НА ДЕРЕВІ

(до 195-річчя від Дня народження)

Про різьбярське мистецтво, яке сягає дуже давніх часів писав ще галицький етнограф Володимир Шухевич у праці “Гуцульщина”. За словами В.Шухевича ”Різьбярство могло зберегтися і розвиватися найбільше там, де були відповідні условини до того”, де “ ремісник мав добрий матеріал”, “легку руку” де “сама природа виробляла у нього смисл до письма — орнаментального”. Саме в такому Богом даному місці прийшов на світ Юрій Шкрібляк.

Перші згадки про Ю.Шкібляка знаходимо в публікації відомого адвоката і депутата Галицького сейму Теофіла Окуневського. Автор створив детальний і правдивий життєпис Гуцульського різьбяра Юрія Шкрібляка, якого знав особисто, водночас висловив сподівання — передбачення що до успіхів народного різьбярства з гір.

Мистецтвознавці, опираючись на праці етнографа В.Шухевича стверджують, що дід Ю. Шкрібляка Никола прийшов з Поділля. За твердженням професора Г.Грабовецького не викликає жодного сумніву те, що різьбу по дереву і в загалі всі різьбярські роботи по гуцульських дерев’яних церквах виконували гуцульські майстри. У цьому можна переконатися, якщо порівняти різьблені речі гуцулів домашнього побуту, зразки яких дійшли до нашого часу. Окремі гуцульські села спеціалізувалися на розвитку тих чи інших ремесел. Так, за даними інвентаря Косівської волості 1753 р., у с. Яворові крім боднарів, теслів, ткачів існувало багато родин з прізвищем Шкрібляки. Це прізвище явно походить від назви інструмента “шкібло”, яке застосовувалося при обробці дерев’яних виробів.

Народився Юрій Шкрібляк у селянській сім’ї 28 квітня 1822 року в селі Яворові Косівського району. Його батько Іван, маючи невеличке господарство, займався боднарством. У сім’ї було вісімнадцятеро дітей. Юра був найстаршим сином, і всяка робота по господарству лягала на нього, особливо, коли батько від’їздив на заробітки. З юних літ він придивляючись до батькової роботи, сам навчився робити барильця, та інші посудини з дерева. Хлопцеві подобалося вогнепальна зброя, особливо оздоблена різьбою і металом. Він пробує сам виготовляти ложі для рушниці і прикрашає їх різьбою. Працює багато, щоденно,не чекаючи натхнення, щоб прогодувати родину. Саме середовище в якому працював майстер, краса гір,давні традиції формували смаки молодого майстра. Вроджена спостережливість і цікавість допомагало йому в роботі, розпалювали вогник пошуків нових прийомів різьблення, вдосконалення, на той час, ще досить примітивних знарядь праці.

Шість років молодий майстер віддає службі в цісарській армії. У 1850 році Ю. Шкрібляк повертається в рідне село, а в 1852 одружується. Багато часу забирають господарські роботи, але він знаходить час для улюбленої справи. Юрій сам сконструював оригінальний токарний верстат, що полегшило його працю, а також допомогло урізноманітнити форми виробів,які в той час використовувалися в побуті. Свої вироби він оздоблював вишуканою плоскою різьбою, інкрустацією з баранячого білого і чорного рогу, мідного дроту, цвяшків з головками. Він поєднує в собі не лише талан художника, але і конструктора. Інструмент для роботи виготовляє сам, постійно вдосконалюючи його, чим поліпшує техніку різьблення, виробивши свій почерк, так званий “шкібляківський різець”. Юрій Шкрібляк образно відчував площину і форму предметів з особливім чуттям умів продекорувати їх своїми орнаментами, що посилювало просторове сприйняття. Його вироби — це справжні зразки гармонії краси,матеріалу, техніки виконання. Дорога до мистецької слави була не легкою. Однак очевидний талант майстра проявляється з особливою силою. Його роботи експонуються на виставках у Коломиї, Станіславі,Стрию, Тернополі,Кракові.

Місцевий священник, І.Кобринський, і старші ґазди довірили йому виконати кілька церковних речей для Яворівської церкви. Цю роботу Юрій виконав на такому високому рівні, що від тоді його вважають найкращим майстром.

З року в рік зростає майстерність Ю.Шкрібляка. Його вже знають за межами Яворова. Він бере участь у чисельних виставках, які відбуваються в різних містах. Так у 1872 р. був учасником загальної виставки господарства і промисловості у Відні, в 1872 р. – у Львові, а в 1878 р. – в Трієсті. За участь у виставках в Львові і Трієсті — удостоєний двох медалей та цісарської нагороди в дукатах.

Тонке відчуття форми, пропорцій, делікатність силуету, пластики художніх виробів у поєднанні з вишуканим декором, який вдало підкреслює форму виробу, придає їм шляхетність і особливу привабливість.

Вроджене велике почуття гармонії яскраво проявляється в компонуванні узору, в співвідношенні окремих елементів із загальним рішенням композиції.

У 1884 р. На Гуцульщині спалахнула епідемія тифу. Багато селян померло від цієї хвороби. На самий Великдень на 62 році життя відійшов у вічність і Юрій Шкрібляк. Львівська газета “Діло” так повідомила про смерть різьбаря: “Зійшов зі світа незвичайний талант руського народу, талант такий, що якби був мав можливість виобразуватись у своїй штуці, то безперечно приніс би був на весь світ славу руському імені. Був чоловік неписьменний, але з природи дуже інтелігентний, спокійний, відданий цілим существом своїм штуці. Все, що випускав із своїх рук, носило на собі знам’я довгої та тривалої праці, артизму та гармонії в композиції і викінченості.”

Про творчість Ю. Шкрібляка та його синів відзивалися видатні постаті. Відвідавши виставку у Косові в 1904 році перший президент України Михайло Грушевський зробив такий запис : “Виставка була дуже інтерес на і показала багатство гуцульського промислу, сього найбільшого артистичного кута, не тільки України, а може й цілої Слов’янщини”. Про виставку організовану ”Товариством прихильників української літератури, науки і штуки” у Львові видатний художник І.Труш писав: “Усі вироби гуцульських майстрів були виконані на такому великому технічному та художньому рівні, що могли би конкурувати як не з найліпшими творами міського промислу — продукцією вишколених майстрів, то на всякий випадок з усякими творами найгарнішого паралельного артистичного промислу всіх народів”.

Про творчість Юрія Шкрібляка та його синів писали: А.Будзан, Р.Чугай, О.Соломченко, М.Моздир, М.Станкевич, Р. Горак, В. Грабовецький, М.Якібчук, І.Пилипейко, П.Лосюк, Б.Тимків та інші.

Основоположник гуцульської різьби на дереві Юрій Іванович Шкрібляк започаткував “Яворівську школу дереворізьби.”Родинну справу видатного майстра, основоположника гуцульської різьби по дереву продовжували його сини Василь, Микола і Федір, онуки Дмитро Шкрібляк, Юрій і Семен Корпанюки, правнук Василь Семенович Корпанюк, а також праправнуки Василь, Петро, Іван Корпанюки.

Уже майже 200 років його талант не перестає дивувати і хвилювати усіх, кому дорога Гуцульщина. Творчість Ю.Шкрібляка вивчається у мистецьких навчальних закладах. Його творчий доробок до сьогодні слугує великою школою для молодого покоління майстрів.

Із матеріалів Василя Корпанюка — заслуженого художника України