Леонардо да Вінчі народився 15 квітня 1452 року в селищі Анкіано поблизу Вінчі, укріпленої фортеці за 30 км від Флоренції, о «третій годині ночі», тобто о дев'ятій вечора за сучасним відліком часу. У щоденнику діда Леонардо зазначено (дослівний переклад): «У суботу, о третій годині ночі 15 квітня народився мій онук, син мого сина П'єро. Хлопчика назвали Леонардо. Його хрестив отець П'єро ді Бартоломео». Його батьками були 25-річний нотаріус П'єро і його кохана, селянка Катерина. Перші роки життя Леонардо провів разом з матір'ю. Його батько незабаром одружився з багатою і знатною дівчиною, але цей шлюб виявився бездітним, і П'єро забрав свого трирічного сина на виховання. Розлучений з матір'ю Леонардо все життя намагався відтворити її образ у своїх шедеврах.
В Італії того часу до позашлюбних дітей ставилися майже як до законних спадкоємців. Багато впливових людей міста Вінчі сприяли подальшій долі Леонардо. Коли Леонардо було 13 років, його мачуха померла при пологах. Батько одружився вдруге і незабаром залишився вдівцем. Він прожив 67 років, був чотири рази одружений і мав 12 дітей. Батько намагався залучити Леонардо до сімейної професії, але безуспішно: син не цікавився законами суспільства.
Леонардо не мав прізвища в сучасному розумінні; «да Вінчі» означає просто «(родом) з містечка Вінчі». Повне його ім'я — Леонардо, син пана П'єро з Вінчі (італ. Leonardo di ser Piero da Vinci).
Вчитель або вчителі
Першим вчителем Леонардо (коли йому було приблизно 15 років) вважають Андреа дель Верроккйо (італ. Andrea del Verrocchio), італійського скульптора та художника епохи Відродження. У майстерні Верроккйо, що містилася в інтелектуальному центрі тодішньої Італії — місті Флоренції, Леонардо вивчав також гуманітарні науки, тут він набув деяких технічних знань. У 1473 році, у віці 20 років, Леонардо да Вінчі отримав кваліфікацію майстра в Гільдії Святого Луки.
У віці 24 років Леонардо і ще троє молодиків були притягнені до судового розгляду за анонімним звинуваченням у содомії, але їх виправдали. Про його життя після цієї події відомо дуже мало, але ймовірно, у нього була власна майстерня у Флоренції в 1476—1481 роках. Леонардо довгі роки мандрував Італією, займався математикою, інженерними справами.
У 1481 році монастир Сан Донато-а-Сісто замовив Леонардо великий вівтарний образ «Поклоніння Волхвів» (не завершений). Тоді ж почалася робота над картиною «Святий Ієронім».
У 1482 році Леонардо, будучи, за словами Вазарі, дуже талановитим музи́кою, створив срібну ліру у формі кінської голови. Лоренцо Медічі послав його як миротворця до Людовіко Сфорца в Мілан, а ліру відправив з ним як подарунок. Цього ж року Леонардо почав роботу над кінним пам'ятником Франческо Сфорца, батька Людовіко Сфорца. Протягом 10 років Леонардо да Вінчі працював над цим монументом (глиняна модель статуї була зруйнована при взятті Мілану французами 1500; відома лише за підготовчими ескізами). На цей період припадає і творчий розквіт Леонардо-живописця. У «Мадонні у скелях» (1483—1494, Лувр, Париж; 2-й варіант — 1497—1511, Національна галерея, Лондон) персонажі, розроблені Леонардо да Вінчі, представлені в оточенні дивного скелястого пейзажу, в якому відображені геологічні спостереження Леонардо да Вінчі. У середині 1480-х він створив «Мадонну Літта». У 1485 році був створений «Портрет музиканта».
У Леонардо було багато друзів і учнів. Стосовно статевих взаємин достеменних відомостей немає, оскільки Леонардо ретельно приховував цей бік свого життя. За деякими версіями, у Леонардо був зв'язок з Чечилією Галлерані, фавориткою Людовіко Сфорца, з якої він написав свою знамениту картину «Пані з горностаєм» (1488, Музей у Кракові), в якій вигини ліній повторюються у фігурі жінки і тварини, що надає картині витонченої грації.
У 1487 році було створено літальну машину — орнітоптер, заснований на пташиному польоті.
1489 року Леонардо зробив анатомічні малюнки черепів.
З 1490-х років Леонардо зосередився на архітектурі і анатомії. У 1490 була створена Вітрувіанська людина — уславлений малюнок, який іноді називають канонічними пропорціями. Було виконана глиняна модель кінного монумента Франческо Сфорца, яку зруйнували французькі вояки у Мілані.
Протягом 1495—1498 роках Леонардо працював над фрескою «Таємна вечеря» в монастирі Санта-Марія делле Граціє в Мілані.
У 1499 році Мілан був захоплений французькими військами Людовика XII, Леонардо залишив Мілан, модель пам'ятника Сфорца була сильно пошкоджена.
1502 року Леонардо вступив на службу до Чезаре Борджіа, 1503 року да Вінчі повернувся до Флоренції, де конкурував з Мікеланджело, але мав з ним спільні роботи. Тут да Вінчі створив картон до фрески «Битва в Анджарії (при Ангиарі)» і картину «Мона Ліза» (Лувр, Париж).
1505 року Леонардо спостерігав і зробив начерки польоту птахів.
У 1506 році повернувся до Мілана для служби у короля Франції Людовика XII, який на той час контролював північ Італії (дивись Італійські війни). У 1507 році Леонардо вивчав будову людського ока. Працював у Мілані над кінним пам'ятником маршалові Трівульціо (1508–1512), розписував собор Святої Анни (1509 рік). 1512 року створив «Автопортрет».
У 1512 році Леонардо переїхав до Риму під заступництво папи Льва X, три роки жив у римському Бельведері, де працював над картиною «Іван Хреститель». У Бельведері да Вінчі створив серію малюнків на тему всесвітнього потопу.
Останні роки
1516 року Леонардо прийняв запрошення французького короля і оселився в його замку Кло-Люсі, де король Франциск I провів своє дитинство, неподалік від королівського замку Амбуаз. В офіційному званні першого королівського художника, механіка, інженера і архітектора Леонардо отримував річну ренту в тисячу екю. Ніколи до цього в Італії Леонардо не мав звання інженера або фортифікатора, як він себе позиціонував, не маючи при цьому військового досвіду . Леонардо був не першим італійським майстром, милістю французького короля отримав «свободу марити, мислити і творити» , — до нього подібну честь поділяли Андреа Соларіо і Фра Джованні Джокондо.
Леонардо був присутній на побаченні короля Франциска I з папою Львом X в Болоньї 19 грудня 1515. Протягом 1513 — 1516 років Леонардо жив у Бельведері й працював над картиною "Іоанн Хреститель". Франциск доручив майстру сконструювати механічного лева, здатного ходити, з грудей якого з'являвся б букет лілій. Можливо, цей лев вітав короля в Ліоні або використовувався під час переговорів з папою.
У Франції Леонардо практично не малював, у майстра оніміла права рука, і він насилу пересувався без сторонньої допомоги. Проте він майстерно займався організацією придворних свят, плануванням нового палацу в Роморантані при задуманому зміні річкового русла, проектом каналу між Луарою і Соной, головними двозахідними спіральними сходами в замку Шамбор.
Третій рік життя в Амбуазі 67-річний Леонардо провів у ліжку. 23 квітня 1519 року він залишив заповіт, а 2 травня помер в оточенні учнів і своїх шедеврів у Кло-Люсе. За словами Вазарі, да Вінчі помер на руках короля Франциска I, свого близького друга. Ця малоймовірна, але поширена у Франції легенда знайшла віддзеркалення в полотнах Жана-Огюста-Доменіка Енгра, Ангеліки Кауфман і багатьох інших живописців. Леонардо да Вінчі був похований у замку Амбуаз. На могильній плиті вибито напис: «У стінах цього монастиря покоїться прах Леонардо да Вінчі, найбільшого художника, інженера і архітектора Французького королівства».
Його основним спадкоємцем був Франческо Мельці, який у наступні 50 років залишався головним розпорядником спадку майстра, що включав окрім картин інструменти, бібліотеку і не менше 50 тисяч оригінальних документів на різні теми, з яких до наших днів збереглася лише третина. Іншому учню Салаї та слузі Леонардо дісталося по половині виноградників да Вінчі.
Особисте життя
У Леонардо було багато друзів, були учні. Що ж стосується любовних стосунків, достовірних відомостей на цей рахунок немає, оскільки Леонардо ретельно приховував цю сторону свого життя. Одружений він не був, про романи з жінками достовірних відомостей немає. Його орієнтація є темою запеклих дискусій, починаючи з середини XVI століття до нашого часу. Дослідженням цього питання займався Зигмунд Фрейд. Ймовірно, художник мав стосунки зі своїми учнями Салаї та Франческо Мельці.[Джерело?] Судові записи 1476 року свідчать, що 24-річного Леонардо та трьох інших молодиків було звинувачено в содомії з добре відомим на той час проститутом. Звинувачення були зняті за браком доказів. За деякими версіями, у Леонардо був зв'язок із Чечілією Галлерані, фавориткою Лодовіко Моро, з якої він написав свою знамениту картину «Дама з горностаєм».
Підсумки[
Ще 1477 року Леонардо да Вінчі покинув майстерню Андреа дель Верроккйо і формально став самостійним майстром. Незважаючи на непогану обдарованість, його перспективи не були ні широкими, ні сприятливими.
- Як позашлюбна дитина, він не мав прав на навчання в університеті. Все життя Леонардо був вимушений займатися самоосвітою і ніколи не знав латини, мови осчених осіб того часу. Його рукописи і щоденникові записи написані народною мовою або зашифрованим письмом.
- Леонардо не опанував техніки фрески, що було суттєвим недоліком його художньої освіти. Статус італійського художника передбачав знання технології фрески, адже переважна більшість італійських художників його доби перш за все фрескісти (від Джотто, Мазаччо, Доменіко Гірляндайо до Рафаеля Санті і Мікеланджело).
- Леонардо мав непродуктивний художній темперамент і нешвидкий характер. Звідси надзвичайно довгі терміни праці над кожним замовленим твором (праця роками то над портретом Мони Лізи, то над «Таємною вечерею», то над конем для монумента Сфорца). Навіть наявність численних учнів не прискорювала виконання ним замовлених творів, а кількість завершених творів як у художника залишилась мізерною. Для 67-річного життя це — художня поразка.
Мистецтво
_-_The_Last_Supper_(1495-1498).jpg)
Нині Леонардо найбільше відомий як художник. Крім того, цілком можливо, що да Вінчі міг бути скульптором: дослідники з університету Перуджі — Джанкарло Джентіліні і Карло Циці — стверджують, що знайдена ними в 1990 році теракотова голова є єдиною скульптурною роботою Леонардо да Вінчі[1], що дійшла до нас. Проте сам Да Вінчі в різні періоди свого життя вважав себе найперше інженером або ученим. Він віддавав образотворчому мистецтву не дуже багато часу і працював поволі. Тому художня спадщина Леонардо кількісно невелика, а низка його робіт втрачена або значно пошкоджена. Проте його внесок в світову художню культуру є винятково важливим навіть на тлі тієї когорти геніїв, яку дало Італійське Відродження.
Завдяки його роботам мистецтво живопису перейшло на якісно новий етап свого розвитку. Художники Ренесансу рішуче відмовлялися від багатьох умовностей середньовічного мистецтва. Це було спрямування у бік реалізму і багато було досягнуто у вивченні перспективи, анатомії, більшої свободи в композиційних рішеннях. Але в плані живописності, роботи з фарбою, художники були доволі умовні і скуті. Лінія на картині чітко окреслювала предмет, і зображення мало вигляд розфарбованого малюнка. Найбільш умовним був пейзаж, який грав другорядну роль. Леонардо усвідомив і втілив нову живописну техніку. У нього лінія має право на розмитість, бо так ми її бачимо. Він усвідомив явища розсіювання світла в повітрі і виникнення серпанку, (сфумато), між глядачем і зображеним предметом, який пом'якшує колірні контрасти і лінії. У результаті реалізм у живописі перейшов на якісно новий рівень.
Немає коментарів:
Дописати коментар