Ювілей Амвросія Бучми

Амвросій Максиміліанович Бучма народився 14 березня 1891 року у Львові в родині залізничника і пралі. Був останнім з дев'яти дітей бідної родини, де живими залишився лише він і старша сестра Ольга. Батько Максиміліан (Максим) Петрович, людина крутої вдачі, покладав на сина великі надії, намагався вивчити його як слід, віддав до гімназії. Але з неї відмінника Бронека виключили з «вовчим квитком» за артистичні карикатури на вчителів.

Завдяки сестрі 1905 року потрапив до Львівського театру товариства «Руська Бесіда», до режисера Йосипа Стадника, де вперше ступив на професійну сцену. Був талановитим у музиці (самоук гри на скрипку), співах, танцях, імпровізації та копіював навколишніх і швидко став провідним актором. У 1905–1912 працював у театрі. Тут він здружився на все життя з Лесем Курбасом.

Під час Першої світової війни у 1914–1917 роках воював в австрійській армії унтер-офіцером, був поранений, потому його засуджено дорозстрілу за ляпас офіцеру, був в облозі Перемишля, де мало не загинув із голоду й холери. Потім потрапив у російський полон, працював на Турксибі, на каторжних роботах. Після втечі з Середньої Азії в тендері паровозу потрапив до України та за рекомендаціями львів'ян — художників його прийнято до Театру М. Садовського, одночасно отримував освіту в Київському музично-драматичному інституті ім.М.Лисенка. З колективом театру пропрацював з 1917 по 1919, але видатних ролей на той час не зіграв. У 1919 виїхав з театром на Захід, але в Стрию шляхи Садовського та Бучми розійшлись.

У 1919 організував разом із давніми партнерами та кумирами «Новий львівський театр» у Дрогобичі, що мандрував Наддніпрянщиною. Узимку театр затримався у Вінниці, куди перебралася з «денікінського Києва» сім'я Гната Юри. 20 січня 1920 вони об'єдналися й на базі «Нового львівського театру» утворено, спільно з Гнатом Юрою та Семеном Семдором, театр ім. І. Франка, керувати ним передано Гнату Юрі (нині Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, з 1926 року працює в Києві). Найзначнішою роллю цього періоду стала роль Барона («На дні» М.Горького у постановці Г.Юри).

Франківці довго (для того часу) затримались у Вінниці — до весни 1920-го, а влітку переїхали до Черкас. Тут стало очевидно, що Г. Юра, стажувавшись у МХАТі, своєю творчою орієнтацією тяжів до МХАТівського життєвідтворення. Йому були чужі ідеї сценічного перевтілення, образної умовності, яку сповідували Бучма та Курбас. Вони з Бучмою виявились художниками різної творчої крові. Бучма пішов від франківців.

Організував театр-студію ім. Франка та поплив по Дніпру до Херсона. Але, внаслідок голоду на Херсонщині та хвороби першої жінки Бучми Поліни Самійленко, спектаклі припинились і театр розпався.

Після довгих поневірянь по розореній війною, революцією та громадянськими колотнечами Україні Амвросій Максиміліанович потрапив до Києва, керував самодіяльним театром Перших залізничних майстерень, а коли Курбас організував своє Художнє Об'єднання «Березіль» (ХОБ), прийшов до давнього друга актором Четвертої майстерні.

У 1922-26 та 1930-36 — провідний актор театру «Березіль» (спочатку в Києві, а з 1930 — у Харкові), опора Олеся Курбаса в театральному новаторстві, ідеальний «курбасовець» — філософ та арлекін. Тут талановитий Бучма став тим самим великим, геніальним актором української сцени. Тут він зіграв свої знамениті ролі, що стали класикою національного театру: Джіммі Хіггінс у п'єсі за однойменним романом А.Сінклера, Пузир у «Хазяїні» І.Карпенка-Карого, Лейба в «Гайдамаках» за Т.Шевченком, Задорожний в «Украденому щасті»І.Франка, Блазень у «Макбеті» В.Шекспіра та ін. У 1926-30 працював у кінематографії як актор і режиссер. На Одеській кінофабриці зіграв першу роль — Тараса Шевченка в однойменному фільмі 1926 року. Після «Нічного візника» (1929), де Бучма геніально виконав роль Гордія Ярощука, українське німе кіно стало відоме у світі. Найбільше глядачів вразила сцена, де герой Бучми, візник, дізнається про смерть доньки від руки білогвардійця. Він у нестямі йде нічною Одесою, а за ним слідує його кінь, немов розуміючи, що сталося. Він багато знімається в німому кіно — Микола («Микола Джеря»), Ярощук («Нічний візник»), німецький солдат («Арсенал»), Лейзер та Йоселе («П'ять наречених»), Еміль («Проданий апетит»), Сашко-музикант («Напередодні») та ін.

Амвросій Бучма в ролі Платона Кречета (у виставі«Платон Кречет» за п'єсою О. Корнійчука). Театр імені Т. Шевченка, Харків. 1934 р.

З 1926 року «Березіль», як найкращий театр України, працював у Харкові, на той час столиці, а «франківці» — у «провінційному» Києві. Згодом столицю перевели в Київ, і відтоді театр ім. Франка займав столичне положення. Гнат Юра, що він іще з 20-х років був опонентом Курбаса, почав укріплювати творчій потенціал театру, і першими, кого він хотів бачити у своєму театрі, були курбасівці. Після компартійного розгрому театру «Березіль» у 1933 р. Курбаса зняли з посади керівника «Березоля», згодом заарештували та розстріляли. Між тим за наказом уряду 1935 року стали франківцями березільці Амвросій Бучма (вдруге) з жінкою Валентиною Бжеською, Наталя Ужвій, Дмитро Мілютенко. У театрі ім. І.Франка Бучма пропрацював до самої смерті — 20 років. Тут він зіграв видатні ролі: Іван Коломійцев («Останні» М.Горького), Ленін («Правда» О. Корнійчука, вперше в Україні), Микола Задорожний («Украдене щастя» І.Франка). У цій ролі найповніше виразився його талант, найяскравіше виявилися особливості акторської манери, вистава була тріумфальною.

15 травня 1941 р. Україна урочисто відсвяткувала 50-річчя Амвросія Бучми, а 27 травня колектив театру виїхав на гастролі до Москви йЛенінграда. Майстерність А.Бучми викликала захват у широкого загалу російської публіки, і від колег здобула визнання. Війна не припинила роботи франківців. А. Бучма, на той час головний режисер театру, перебував разом з колективом в евакуації (Семипалатинськ, Ташкент), виїздив на чолі фронтової бригади франківців на Сталінградський та Донський фронти (1942–1943). Перебуваючи в Ташкенті, А.Бучма поставив на сцені Узбецького театру ім. Мукімі «Наталку Полтавку». Вистава йшла багато років по війні з незмінним успіхом у глядачів.

Після повернення до Києва сполучав роботу в театрі з роботою художнього керівника Київської кіностудії художніх фільмів (1945–1948 рр.). Знімався: підпільник Лещук («Подвиг розвідника»), боцман Дзюба («В далекому плаванні»). За роль Макара Діброви в однойменній виставі за п'єсою О. Корнійчука одержав другу Державну премію другого ступеня (1949).

У повоєнний період А. Бучма трудився режисурою в театрі й кіно. Консультував фільми. Викладав у Київському інституті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого, професор. Серед учнів — народні артисти Н.Копержинська, К.Степанков. Він автор статей з проблем театрального мистецтва — збірка «З глибин душі» (1959). Виступав на радіо і телебаченні. Його обирали на депутата Київської міськради, члена першої Президії новоутвореного після війни Українського Театрального Товариства. Нагороджено багатьма орденами й медалями.

Могила Амвросія Бучми

Помер 6 січня 1957 року внаслідок довготривалої хвороби Паркінсона. Поховано на Байковому кладовищі в Києві (надгробок — граніт; скульпторІ. М. Копайгоренко, архітектор Л. О. Лось; встановлений у 1964 році.

Іменем Амвросія Максиміліановича названо вулицю в Києві, Львові, Вінниці та в Одесі, театральну премію Союзу театральних діячів України, був річковий «трамвайчик» у Херсоні. В Харкові вулицю Уборевіча перейменовано на честь Бучми під час процесу декомунізаціі 2015 року.

1976 році на території Одеської кіностудії пам'ятний знак у Львові на вулиці Ольжича, в 1962 році встановленамеморіальна дошка на будинку № 14 по вулиці Володимирській в Києві, де А. Бучма прожив останні 13 років свого життя (скульптор А. А. Шапран,архітектор В. І. Корнєєва).

Про А. М. Бучму надруковані монографії І. Піскуна (1956), Б. Львова-Анохіна (1959), О. Бабишкіна (1966), В. Заболотної (1984).

Фільмографія

Режиссер

• 1928 За стіною
• 1954 Земля (разом з А. Швачко)

Сценарист

• 1928 За стіною (разом з Л. Поволоцьким)

Художній керівник

• 1947 Подвиг розвідника

Актор

• 1924 Вендетта
• 1924 Макдональд
• 1924 Сон Толстопузенка
• 1925 Укразія (інша назва «7+2»)— Козацький полковник
• 1926 Микола Джеря — Микола
• 1926 Тарас Трясило (інша назва «Повість про гаряче серце»)— Тарас Трясило
• 1926 Тарас Шевченко — Тарас Шевченко
• 1928 Джиммі Гіґґінс — Джиммі Гіґґінс
• 1928 Напередодні — Сашко-музикант
• 1928 Нічний візник — Гордій Ярощук
• 1928 Проданий апетит — Еміль
• 1929 Арсенал (інша назва («Січневе повстання в Києві у 1918 році») — німецький солдат
• 1929 П'ять наречених — Лейзер та ідіот Йоселе
• 1931 Фата морґана — пастух Хома Гудзь
• 1932 Атака — Петер
• 1932 Смачного ("Приятного аппетита") — Шеф-кухар
• 1934 Велика гра (інша назва «Віра Філеаса Чендлера») — Чінгіз
• 1935 Остання ніч (інші назви «Зона», «Біла смерть»)
• 1937 Назар Стодоля — Сотник Кичатий
• 1939 Щорс — генерал Терешкевич
• 1941 Вітер зі сходу — Габрис
• 1945 У далекому плаванні — боцман Дзюба
• 1945 Іван Грозний — Олексій Басманов
• 1945 Нескоренні — Тарас Яценко
• 1947 Подвиг розвідника — агроном Лещук
• 1952 Украдене щастя — Микола Задорожний

Звання та нагороди

• 1941 — Державна (Сталінська) премія СРСР (за роль Леніна у театральній постановці «Правда» за О.Корнійчуком)
• 1944 — Народний артист СРСР
• 1949 — Державна (Сталінська) премія СРСР (за роль шахтаря Макара у п'єсі О. Корнійчука «Макар Діброва»)
• Орден Леніна
• Три ордени Трудового Червоного Прапора