Сьогодні свято Меланії. Щедрий вечір та Старий Новий рік))))

Мала́нка (Меланка, Меланки)  — українське народне і церковне свято, вечір напередодні "старо­го" Нового року або святого Василія Великого (14 січня); новорічний обряд з традиційним переодяганням у тварин і фольклорних персонажів; учасник цього обряду; «переддень Нового Року».

Свято Маланки відмічають напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня за новим — день преподобної Меланії, звідки й походить назва свята).

В деяких селах Вінниччини у цей день готують традиційну святкову страву кров'янку, яку ще називають «маланкою». Також випікають спеціальні хліби «Маланку» та «Василя»^[4].

На свято Маланки молодь (у масках або без них) усю ніч щедрує, ходить із «козою», водить переодягненого на Маланку парубка. Традиційні персонажі — «ба­ба» Маланка та «дід» Василь.

У давнину святкове переодягання виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад.

В Маланці нерідко використовують сучасні мотиви й персонажі (во­яки, лікарі та ін.)

На Тернопіллі Маланку під назвою Маланія проводять щорічно в селі Горошова Борщівського району та інших селах над Дністром.

На Буковині Маланку називають «Переберія». Свято закінчується купанням у річці.

Звичай Меланки яскраво відображений в драмі М. Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

Парні святочні фольклорні постаті Маланки (Меланки, Миланки) і Василя зберегли образи Малуші та її сина Володимира Святославовича (у хрещенні - Василя). У церковному календарі день преподобної Меланії римлянки завершує річне коло, а день св. Василя Великого його починає. Ця календарна обставина зблизила в народній уяві Меланію і Василія, перетворивши їх у стійку фольклорну пару, зберігши не тільки згадки про реальних історичних персонажів, а й цілий ряд деталей, що відображають правові норми Хст. і характеризують тодішній побут.