Нови́й рік — свято, яке відзначають багато народів відповідно до прийнятого календаря. Свято наступає в момент переходу останнього дня року в перший день наступного року.
Історія свята
У більшості давніх народів святкування Нового року збігалося з початком відродження природи й відбувалось, як правило, до березня. Усі язичницькі народи ознаменовували його богослужбовими обрядами, урочистими приношеннями й забавами. Давні єгиптяни відзначали початок нового року святом відродження Осіріса. У Стародавній Греції народ і жерці, надягнувши на себе маски, влаштовували на вулицях ходу з піснями й танцями. Жінки, що збиралися на звані вечори, займалися ворожінням.
Месопотамія
На думку вчених, найдавнішою є традиція святкування Нового року у стародавній Месопотамії. Усі землеробські роботи починалися наприкінці березня, після того, як прибувала вода у Тигрі і Євфраті. Початок кліматичного сезону пов'язувався з перемогою світлого бога Мардука над силами руйнування й смерті.
Ця подія знаменувалася протягом 12 днів ходами, карнавалами, маскарадами тощо. У цей час заборонялося працювати, карати, вершити суди. Клинопис на одній із глиняних табличок розповідає, що це були дні «неприборканої волі, коли весь світовий порядок ставився догори дриґом. Раб перетворювався на пана».
Стародавній Єгипет
Новий рік святкували під час розливу Нілу, коли сходила священна зірка Сіріус (розкид із липня по вересень), і починався перший сезон давньоєгипетського року — «ахет». РозливНілу називався приходом Хапі — бога Верхнього і Нижнього Нілу. Це були святі часи для Єгипту, адже посуха ставила під загрозу саме існування землеробської держави. Тому зі сходом Сіріусу починався новий період життя стародавніх єгиптян, які на ту пору закінчували сівбу.
Підготовка до зустрічі Нового року починалася задовго до розливу. У храмових господарствах відгодовували жертовних биків і птахів, запасалися маслом і ароматичними смолами. Жерці розраховували день прибуття води, і напередодні призначеної дати народ збирався на березі й радо вітав вали, які йшли з півдня на північ. Попереду стояли жерці храмів, усюди люди радісно зустрічали життєдайні води. У день розливу Нілу приносили жертви Хапі, до річки кидали сувої папірусу з написаним на них переліком дарів. Статуї бога Амона, (з яким іноді ототожнювали Хапі), його дружини й сина ставили в човен. Човен плавав Нілом місяць. Це супроводжувалося співами, танцями та веселощами. Потім статуї вносили назад до храму. При святкуванні Нового року у єгиптян існував звичай наповнювати спеціальні судини «святою водою» з Нілу, що розливався, і вода якого в цей час вважалася чудодійною. Звільнені від робіт, єгиптяни відвідували своїх друзів і родичів, разом із ними вшановували пам'ять предків і славили богів.
Давньоєгипетський Новий рік був також пов'язаний із культом богині любові і музики Хатхор, дочки сонячного бога Ра. За дві ночі до Нового року верховний жрець із помічниками проводив ритуальне очищення статуї богині в храмі Хатхор у Дендері. А в ніч напередодні Нового року — «ніч Ра», коли відбувалася битва бога сонця з богами темряви — проводили урочисту ходу, у якій разом із жерцями брали участь фараон із дружиною. Статую Хатхор несли на священному човні і встановлювали в альтанці з 12 колонами, що символізували місяці року, на дасі храму. З появою першого променя сонця у новому році відкривалися фіранки, і на богиню виливалося сонячне світло — містичне благословення богом Ра дочки Хатхор, храму й усього світу.
Стародавній Рим.
У стародавніх римлян рік складався з десяти місяців, маючи при цьому 304 дні, а зима не поділялася на місяці. Початком року вважався березень, що збігався з початком польових робіт. Порядок слідування місяців відбився на латинських назвах деяких місяців (напр. лат. September (вересень) — буквально — сьомий, лат. October (жовтень) — буквально — восьмий і т. д.). Імператор Нума Помпілій збільшує кількість місяців на два — Ianuarius (січень) та Februarius (лютий), названі на честь богів Януса та Феба. 153 р. до н. е. початок року було перенесено на 1 січня.
У 46 році до нашої ери римський імператор Юлій Цезар реформує календар, який згодом отримав назву юліанського, однак 1 січня залишається початком року. У цей день Римляни приносили жертви Янусу й починали з нього великі заходи, вважаючи перший день року сприятливим. У цей день у Стародавньому Римі було прийнято відпускати на волюрабів.
Церковне новоліття у Візантії.
За Візантійською традицією початком церковного року («Новоліття») вважається 1 вересня. Свято новоліття було затверджено на Першому Нікейському соборі та, згідно з переказами, пов'язується з початком проповіді Ісуса Христа після Його Водохрещення й спокус від диявола в пустелі. У цей день Ісус Христос почав проповідь Царства Божого й уперше засвідчив виконання старозавітних пророцтв про пришестя Месії (Сина Божого) і тим самим про кінець Старого й початку Нового Заповіту.
Вибір дати був пов'язаний із тим, що перша проповідь Христа відбулася, на думку візантійців, саме в перший день іудейського свята жнива, що святкували з 1 по 8 вересня.
Установлення цього свята, на думку істориків, було пов'язано зі згадкою про перемогу Костянтина Великого над Максентієм у 312 році, яка й заклала початок вільного сповідування та поширення християнства. Початково Костянтин I встановив дату новоліття 23 вересня — датою народження першого римського імператора Октавіана Авґуста і лише 462 року її було перенесено на 1 вересня з практичних міркувань.
Новий рік у середньовічній Європі
У середньовічній Європі початок Нового Року приурочували до одного з церковних свят:
- До Різдва 25 грудня — у Франції з 753 по 987-й, у Великобританії та Німеччині до 13 століття, а також в Іспанії до 14 століття.
- До Благовіщення 25 березня — особливо популярний у Флоренції, Пізі, Кельні й Мюнстері.
- До Великодня — у Франції з 983 по 1563. Незручністю цієї системи, однак, було те, що Великдень — рухоме свято й одна й та сама дата могла виникати двічі на рік, в разі чого їх розрізняли як «після великодня» та «до великодня».
- До свята Обрізання Господнього, що припадав на 1 січня.
Давньоримська традиція святкування 1 березня зберігалась у Венеціанській республіці до 1797 року, а також тривалий час на Русі.
Новий рік на Русі
Як і у більшості давніх народів, початок Нового року на Русі асоціювався з початком весняного відродження природи. Найімовірніше Новий рік святкували з появою нового Місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівнодення. При цьому рік міг мати як 12, так і 13 місяців. Свято отримало назву «Нове Літо».
З прийняттям християнства на Русі було запроваджено Юліанський календар, а святкування Нового Року було встановлено на 1 березня, що за переданням відповідало даті творення світу. Пізніше Новий рік було перенесено на 1 вересня відповідно до прийнятого Візантійською церквою, а літочислення велося від «Створення світу».
На українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Речі посполитої, з 1362 року початок Нового Року було встановлено на 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового». Ця система трапляється в українських літописах того часу.
Новий час
У 1582 році папа Григорій XIII увів нову календарну систему, що одержала назву григоріанської або «новий стиль». Православна церквана Константинопольському соборі 1583 року визнавши неточність юліанського календаря, однак, відмовилася переходити на григоріанський через те, що за новим стилем християнський Великдень іноді збігається з єврейським песахом або наступає раніше, що заборонено «Апостольськими правилами». У той же час протестантські країни перейшли на григоріанський календар лише у 18 столітті, таким чином тривалий час Новий Рік у православних та протестантських країнах наступав на 11 днів пізніше за католицький.
20 (30) грудня 1699 року за указом царя Петра I Новий рік у Російській Імперії святкують, за прикладом усіх християнських народів, 1 січня, причому як і раніше — за юліанським календарем.[10] У XVIII столітті практично всі протестантські держави переходять на григоріанський стиль, натомість у Російській імперії до 1918 року зберігався юліанський, через що Новий рік на землях, що входили до її складу не збігався з західноєвропейським.
У 1918 році декретом Раднаркому «…з метою встановлення в Росії однакового майже з усіма культурними народами рахування часу…» було прийнято перехід на Григоріанський календар і Новий Рік знову почав збігатися з європейським. Натомість російська, а також Сербська та Єрусалимська православні церкви відмовились переходити на новий стиль, унаслідок чого усі нерухомі церковні свята, а також Новий рік святкуються за старим стилем, у результаті чого утворився такий рідкісний історично-культурний феномен, як Старий Новий рік. Як додаткове свято, старий Новий рік і понині святкується в Україні, Росії, Білорусі, Сербії, Чорногорії та окремих районахШвейцарії.
Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік, прийшов на зміну Святому Миколаю згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року.
Новий рік в інших країнах
Китайський Новий рік
Китайський Новий рік (chunjie, трад.китайськ. 春節, або 農曆新年) традиційно припадає на перший молодик першого місяця року, між 12 січня і 19 лютого. Після введення григоріанського календаря це свято стали називати «святом весни», щоб відокремити його від Нового року за західним стилем. Первісний зміст свята полягав у даруванні подарунків, суттю яких було побажання, аби новий урожай був багатим.
Свято Весни триває кілька днів. Як правило, напередодні китайці купують новорічні подарунки, прибирають у хаті, фарбують двері й вікна новою червоною фарбою, а також шиють або купують нові сукні, кофточки, костюми та інше. Обов'язковий ритуал — Новорічна вечеря, за якою збираються всі члени родини. Обов'язкове спільне готування найпопулярнішої китайської страви — пельменів (цзяоцзи), які, згідно з китайською традицією символізують найкращі побажання всім родинам, серед яких найбажаніше — народження синів.
Наступного ранку наступає великий час загального примирення, коли всі члени родини — літні й діти, у своїх нових гарних убраннях, з поздоровленнями й побажаннями всіх земних благ, будуть відвідувати родичів і сусідів.
Згідно з традиційним китайським календарем, що заснований на спостереженнях руху Сонця, Місяця та Юпітера, роки об'єднуються в 12-річні цикли, причому кожен із років символізує певна тварина. Це — щур, бик, тигр, заєць, дракон, змія, кінь, вівця, мавпа, півень, собака,кабан. На основі 12-річного циклу складається китайський гороскоп.
Новий рік у Японії
У Японії Новий рік вважається найбільшим святом, яке святкують протягом декількох днів. Святкування на сході країни триває сім днів, а на заході — цілих п'ятнадцять. До 1868 року Новий рік відзначали за китайським сонячно-місячним календарем у лютому-березні. Однак після вестернізації Японії й упровадженнягригоріанського календаря його почали святкувати 1 січня.
Більшість традицій святкування Нового року в Японії сягають 17 — 18 століття. Серед них обов'язкове відправлення поштівок із новорічними привітаннями начальникам, старшим і просто знайомим.
На відміну від європейських нічних гулянь, Новий рік у Японії зустрічають зі сходом сонця. Дзвони буддійськиххрамів відбивають 108 ударів, які, на думку японців, виганяють 108 порочних людських страстей. З останнім ударом належить лягати спати, аби встати перед світанком, вийти на вулицю і зустріти Новий рік із променями сонця, що сходить.
Японський традиційний новорічний стіл складається з пісної їжі — о-сетті. Цим він подібний до традиційного українського стола на Різдво. Серед страв обов'язково присутні суп одзоні, рисові пампушки моті, овочі та морепродукти. Кожна страва має певне символічне значення. Морська капуста конбу означає радість, смаженікаштани — успіх, ікра оселедця — багатодітність, чорні солодкі боби і горох — здоров'я, смажений короп — силу і спокій, креветки — довголіття, мандарини — багатство.
У перші дні Нового року японці також відвідують синтоїстські святилища. Одягнувши традиційне кімоно, вони вимолюють у місцевих богів благословення і процвітання у цьому році. Як правило, у ці дні прийнято купувати різноманітні амулети, як то зображення тварини-покровителя року або стріли-обереги.
Немає коментарів:
Дописати коментар