Антоніо Сальєрі
(1750-1825)
Народився у Леньяго, Венеціанська республіка у заможній купецькій родині. Вивчав композицію в Падуї таВенеції. На запрошення Флоріана Леопольда Гассмана в 1766 приїхав в Відень і завдяки урокам Гассмана, який познайомив з лібретистом П'єтро Метастазіо і композитором Глюком та іншими, був прийнятий на імператорську службу, в 1774 р. після смерті Гассмана отримав посаду придворного композитора, а в 1788 р. також і капельмейстера імператорського оркестру.
Сал'єрі є автором понад 40 опер, серед яких найвідоміші — «Данаїди» (фр. Les Danaïdes; 1784), «Тарар» (фр.Tarare; 1787) і «Фальстаф» (фр. Falstaff; 1799). Спеціально для відкриття театру «Ла Скала» ним була написана опера «Визнана Європа» (італ. L'Europa riconosciuta; 1786), на прем'єрі якої співала Франческа Лебрен і яка до цього дня йде на цій сцені. Ранні опери Сальєрі витримані в класичній італійської традиції, проте з 1780-х років Сальєрі сприйняв традиції К. В. Глюка, завдяки чому його опери користуються великим успіхом у завойованому Глюком Парижі. Сальєрі також є автором оркестрової, камерної, духовної музики, в тому числі «Реквієму», написаному 1804 року, але вперше виконаному на його похороні
Сал'єрі також займався педагогічною діяльністю. Серед його учнів — Л. ван Бетховен, Ф. Шуберт, Ф. Ліст, К. Черні, Мейєрбер, Гуммель та Франц Ксавер Вольфганг Моцарт[1]. За свідченням сучасників, відносини Сальєрі зі своїми учнями були дуже теплими та емоційними (вважається, що від'їзд Ліста з Відня став приводом для невдалої спроби самогубства Сальєрі). Помер Сальєрі у Відні 1825 року.
Моцарт і Сальєрі
Існує давня легенда, згідно з якою, нібито А.Сальєрі отруїв Моцарта. Ця легенда лягла в основу ряду художніх творів, зокрема драмі Пушкіна «Моцарт і Сальєрі» (1831), поставленої за нею опері Римського-Корсакова (1898), п'єсою Пітера Шеффера «Амадей» (1979) і заснованому на неї однойменному фільму Мілоша Формана (1984).
Проте підтверджень тому, що Сальєрі був причетний до смерті Моцарта не існує. В листах 1780-х років Моцарт припускався досить гострих висловлювань на адресу Сальєрі, проте ці висловлювання не відрізняються від аналогічних на адресу інших музикантів-конкурентів. У той же час в останньому листі Моцарта дружині (14 жовтня 1791 р.) Моцарт описує захоплену реакцію Сальєрі по відвідуванні вистави «Чарівної флейти». Відомо, що в другій половині 1780-х рр.. Сальєрі диригував кількома творами Моцарта, а після свого призначення капельмейстером придворної опери в 1788 р. перш за все повернув до репертуару оперу Моцарта «Весілля Фігаро». Існував навіть музичний твір, написаний Моцартом і Сальєрі спільно: кантата для голосу і фортепіано «На одужання Офелії» (італ. Per la ricuperata salute di Ophelia).
Існує версія, що легенда пов'язана з політичним підтекстом: на межі XVIII–XIX ст. музичним критикам і першим біографам Моцарта було важливо підкреслити вірність музики Моцарта своєї, австро-німецької традиції, протиставивши її італійському впливу, уособленням якої був вибраний Сальєрі.
Італійський психіатр Чезаре Ломброзо у своїй книзі «Геніальність і божевілля» писав, що Моцарт страждав манією переслідування, вважаючи, що італійські композитори заздрять йому і бажають його вбити.
В Мілані в 1997 року відбувся судовий процес, де вирішено було нарешті покінчити з неясністю. «У травневі дні 1997 року в Мілані, в головному залі Палацу юстиції проходив незвичайний судовий процес: розглядався злочин двовікової да
Немає коментарів:
Дописати коментар