Богдан Онуфрик /нотатки профана /
У мистецькій галереї "Вернісаж", що на вул. І. Франка у Чернівцях, відкрилася ювілейна виставка Олександра Літвінова.
Одразу скажу: експозиція вартує, аби її відвідати. Особлива атмосфера, яку створюють 62 (!) картини художника, наснажує і дарує естетичну насолоду. Це оаза, якої бракує серед похмурих буднів сьогочасу, коли світ, здається, остаточно сходить з розуму.
У Літвінова власний почерк образотворчого письма, його твори виріжняються з-поміж інших авторів яскравою кольористикою і стилем. Їх не сплутаєш ні з чиїми іншими. Улюблений жанр мистця - натюрморт. Мертва натура. Нежива. Але щодо робіт Олександра мені більше імпонує поняття "тихе життя", як означують цей різновид малярства німці. /"Серпень", "Ранковий натюрморт", "Осінь"/
Твори Саші Літвінова для мене впродовж останніх 20 (а чи більше) років, відколи знайомі, поза простором. Хоча вони і є простором. Окремішнім простором. Чи тут, в Україні, чи в Австрії або Німеччині, а чи в Польщі, Франції, Швейцарії чи деінде - вони доречні і зрозумілі будь-де. /"Натюрморт з птахами", "Вино і фрукти", "Ретро"/
Представлені на виставці картини і поза часом. Вони не про тепер. І про тепер водночас. Їх актуальність була вчора, є нині, і буде завтра. Завжди. Бо в кожній - душа. Художника зокрема. Але не лише. На цих полотнах не тільки дивовижне поєднання кольорів. Кожен предмет наділений власним голосом і внутрішньою енергією. Вони одухотворені і зачаровують своєю взаємодією. Ніби оживають зупинена мить і застигла краса. Вони спілкуються між собою. І з нами. Цю мову хіба треба хотіти почути. /"Поміж "завжди"і "ніколи", "Старі речі"/
Одна з картин, яку виокремлюю, - "Натюрморт з соняшниками". Чомусь саме вона найближча. Мені подобається її тиха оповідь. Вона говорить до мене голосами предків. Ніби нагадує, хто я і звідки. (Зловив себе на відчутті, що десь поруч, у цій залі, звучить "The Dark Side of the Moon" (Any Colour You Like); може якраз так проявляється зворотній бік і таїнство полотен митця - в їх емпатії)...
Ймовірно, цю виставку можна було б назвати "Барви Олександра Літвінова". Тут справді багато барв. Розмаїття. А барва - це природність. Але це ще й характер. На полотнах живописця Літвінова органічно поєднуються природність і характер. Як і в їх авторові. І мистцеві немає потреби бути тим, ким він не є.
У цій виставці, як і в кожній роботі художника, нічого зайвого. Все гармонійно і лаконічно. Доскутку, як сказали б галичани. До ладу. Притаманними лише йому засобами візуального мистецтва живописець ніби нагадує: не біжімо стрімголов в нікуди, зупинімося на мить. Все ціннісне і найважливіше - тут, поряд з нами. І у нас самих. Навчімось цінувати життя. Кожну мить цінувати, бо вона нам - дарована. /"Листопад"/
...На вернісаж прийшло багато містян. З нагоди поважного ювілею Заслуженого художника України (а Саші, Олександру Семеновичу - 70!) його вітали і місцева влада (правда, далеко не перші особи міста і краю), і - що набагато важливіше - колеги. З великою повагою і теплотою говорили вони про ювіляра. Правдиво говорили. Літвінов таким і є: справжнім, правдивим - і як людина, і як художник. Це вкотре засвідчила і персональна виставка мистця - "тихе життя" і його барви в часі та просторі буття.
Немає коментарів:
Дописати коментар