Мистецтво - те, що нас надихає: «Михайло Коссак: композитор перших постановок»

до 150-річчя від дня народження українського композитора, диригента, музикознавця, музичного педагога

До ювілею композитора відділ мистецтв підготував бібліотечний storytelling.

Михайло Коссак народився 8 квітня 1874 року в приміському селі Горішня Вигнанка біля Чорткова в родині самодіяльного диригента хору. Михайло був найстаршим серед шести дітей дяка Андрія Івановича Коссака (1850—1917) та Розалії Григорівни Федорович (1856—1923). Усі діти змалку опанували музичну грамоту, співали в батьківському хорі. Пізніше Василь Коссак прославився як актор, співак і режисер, Катерина Коссак (по чоловікові Рубчакова) як драматична актриса та співачка.

1892 року, закінчивши чотири класи гімназії при монастирі у Бучачі, Михайло вступив до Львівської консерваторії на курс диригування, гармонії та інструментовки. Одночасно він працював хористом у львівській оперетковій трупі Ю. Мишковського, а невдовзі став хормейстером.

1896 року, завершивши навчання у консерваторії, Коссак прийшов на роботу в Народний театр товариства «Руська бесіда» . Трупа театру безперервно гастролювала. 1902 року диригент Михайло Коссак разом із трупою відвідав Кам'янець-Подільський. Успіх перевершив усі сподівання..

1909 року Коссак став одним з організаторів запису українських народних пісень, творів Семена Гулака-Артемовського та Миколи Лисенка на платівки.

Коли 1914 року почалася Перша світова війна, 40-річного М. Коссака призвали в австро-угорську армію. Там він став військовим диригентом.

Підрозділ Коссака був серед частин, оточених військами Росії в Перемишлі. Після капітуляції оточених навесні 1915 року Коссак опинився в полоні. У таборі військовополонених Коссак організував оркестр.

1918 року Микола Садовський запросив Михайла Коссака у свій театр на посаду диригента. 1919 року Театр Миколи Садовського переїхав у Кам'янець-Подільський. Проте Коссак залишився в Києві та став працювати в Театрі музичної драми.

1921 року Михайло Коссак разом із сім'єю переїхав у Кам'янець-Подільський. Деякий час він був диригентом у місцевому театрі. Одночасно працював учителем співів і музики в музичній школі.

У лютому 1925 року Коссака призначили завідувачем лабораторії музично-вокального мистецтва Кам'янець-Подільського інституту народної освіти (нині Кам'янець-Подільський національний університет).

Сім'я Коссаків жила в Кам'янці-Подільському у важких умовах. Хоч Коссаку надали ставку доцента, проте через півроку знову перевели на асистенську ставку. Намагання відновити справедливість призвело до звільнення Коссака з інституту. Усе це стало наслідком того, що заарештований в Москві колишній ректор інституту Володимир Геринович, зломлений допитами, «засвідчив», що до контрреволюційної організації, яка нібито існує в Кам'янці-Подільському серед викладачів інститутів і технікумів, входить Михайло Коссак. Тоді все обмежилося викликом до слідчого, де від Коссака вимагали засвідчити, що Геринович вимагав від нього «якнайбільше виучувати з хором заборонених українських пісень».

1934 року Коссака знову зарахували на роботу в інститут. Він став керівником відновлених хорового та симфонічного гуртків. Але влітку 1935 року інститут закрили, а студентів перевели в інші вищі навчальні заклади. Після цього Коссак влаштувався піаністом-акомпаніатором місцевого кінотеатру.

1937 року Михайла Коссака заарештували, «особлива трійка» при управлінні НКВС по Кам'янець-Подільській області засудила Коссака до розстрілу. Вирок виконано 2 січня 1938 року, поховано Коссака в загальній могилі.

Михайло Коссак зробив інструментовку опери «Роксолана» Дениса Січинського, написав музику до багатьох вистав, зокрема разом з режисером Йосипом Стадником вперше на українській сцені поставили «Продану наречену» Бедржиха Сметани, «Гальку» Станіслава Монюшка, «Енея на мандрівці» Ярослава Лопатинського, «Фауста» Шарля Ґуно, «Кармен» Жоржа Бізе, «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні, «Травіату» Джузеппе Верді та деякі опери Миколи Лисенка, Жана Оффенбаха, Франца Легара. Написав музику до вистав «Вій», «Циганка Аза», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Лісова пісня».